Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1384
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
               

                Взяв цей пляшку й почав лити тому саме в губу.

               

                — Брр-бр! — почав той — бррр! всемирний потоп! Гвалт! — і обернувся потилицею до гори й маца попід кровать: — Святий Миколаю! рятуй! — А той на потилицю ллє та й ллє.

               

                — Що ви робите! — почала хазяйка, — ото гарно! Й образи познімали! А! люде-люде! А поналипали! — ото! А той що робить? вже джмілів слуха? Гарно!

               

                — Молчать! молчать! — почав Антосьо, — я тут хозяин.

               

                — Такий мені хазяїн красний, що хазяйці й чарки випити не дав...

               

                — Є! є! ще вип'єте й дві.

               

                Через годину й хазяйка пристала до гурту, й всі разом співали. Та вже не тут, а полізли на горище, бо почала дітвора сходитись.

               

                Не раз отак пили вони та приспівували. А стара Люборацька раз збиралась до міста: треба було Орисі хутро справити, — ще й не справити, а верх набрати, бо блам (міх) був готовий з Масиного хутра. То вже для Масі що іншого — для неї треба було й блам купити й накриття, бо вона старша; а Орися менша, ще й в переробленім походить.

               

                Збиралась паніматка: й коні вже запряжені стояли коло порога, вже й пообідала на дорогу, — зовсім готово. тільки сісти. Коли до грошей, що в скрині були, а там щоб копійка!

               

                — Нещастя моє! — заголосила. — А хто ж тут так господарював? — Найперше до Масі вчепилась: — то ти, каже, вкрала? — Та ця не далась: зараз відгризлася. Потім до Орисі, — ця плаче, присягається: — нащо мені? — каже.

               

                — Чи не брала ти, дочко? — питає Теклі.

               

                — Ні, мамочко, їй-богу ні!

               

                — Не святі ж злізли з неба та гроші вкрали, — озвалась стара, — хто-небудь та взяв же їх!

               

                А плачу було та клопоту, — не доведи господи! На Антося ніхто й не подумав. Далі до ворожки вдалися. Ворожила вона, ворожила, та й каже: «таки з ваших хтось, та його нема дома: чорнявий, невисокий, ще молодий».

               

                — То чи не Антосьо? — каже Текля.

               

                — Де ж би таки Антосьо крав! — каже мати.

               

                Проте, подумавши, порадившись, запрягли коні та й поїхала до Крутих.

               

                П'ють четвертокласники, та кавуни їдять, та родзинки, та всякі ласощі; а Антосьо лиш погукує на менших: сбігай до міста! та бігай!» І цибухів накупив, і тютюну.

               

                Хазяйка догадувалась, що щось-то воно є, та не сміла сказати ні старшому в очі, ні смотрителеві, бо як неправда, то буде їй лихий світ. Як тут Люборацька — рум, як пить дало.

               

                — Що мій син тут поробляє? — питає.