Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                — Еге! ти ще й спинаєшся проти мене! — заговорив Антосьо і так черкнув тим об землю, аж загуло. Дав ще скільки мордасів, — ви всі, — каже, — сучі діти, однакові! — та й чкурнув поза дімками. Хіба там зменшав бігу, де здибав кого. Обтріпавсь гімназист та й пішов; а Антосьо вибравсь у Палестину та й глянув тоді на долоні, що пашіли наче в лапки грався, і червоні були, як раки.

               

               

                               II

               

                Незабаром після цієї штуки, проте вже вересень на дворі був, у Антося на станції сидів о. Яким і Тимоха — також вже отець, тільки отець диякон, і скілька семінаристів сиділо, що там же стояли. Вже й з полудня звергнуло, а вони ще не обідали: очікували на новаків, що були на екзамені — і Антосьо — та на консоляцію. От бажання кожному своє збулося: ідуть вони з екзамену, попід вікна тупотять та гомонять. Ніхто не обрізавсь, то всі раді, всі питають: — а я, чуєш, добре отвічав? а правда, добре?..

               

                — Мене, мабуть, завернуть?

               

                — Тебе щоб завернули!.. от мене — то так! — перебив другий. А третій:

               

                — Чого б я хотів, щоб так отвічать, як ти! Тобі екзамен вдався якнайлучче!

               

                Всі почувались, що добре «отвічали» та жоден не йняв собі віри і отак випитували один у одного, а випитуючи й у хату ввійшли.

               

                — А що? — пита о. Яким Антося.

               

                — Хто його зна! тільки-м так йому вирецетував, аж спасибі сказав.

               

                — А! то добре: вже-сь ретор! Поздравляю. Весело Антосьові стало, та він і сам собі не доймає віри, чи тому правда і, не хотячи, осмішкуючись каже:

               

                — Поздравляйте! а може ще доведеться утрясти з Кам'янця.

               

                — Ні вже, — озвавсь якийсь семінарист. — Коли кажете, аж спасибі сказали, то за що б завертали! Вже-вже — «бургієць» з вас. А був і ректор?

               

                — І архирей був, — вмішавсь один новак, радий, щоб і його поспитали.

               

                — І архирей був?!

               

                — Не хто й дякував Люборацькому, а він же, — додав другий новак. — Всі сидять підряд, як гуси при березі.

               

                Ще цяя розмова велась, як уже казали давати обідати, а о. Яким, почувши, що ложками торохтять, моргнув, на кого знав, і опинились з-під стола та на столі повнісінька «воодушевлєнія» гранчаста пляшка й почалось «возліяніє» в честь свіжих горобців (реторів).

               

                Від цього празнику почалось для Антося нове життя, вже семінарське.