Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_syn_pryihav_Skorocheno.docx)Tyutyunnik_grigir_syn_pryihav_Skorocheno.docx27 Кб397
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_syn_pryihav_Skorocheno.fb2)Tyutyunnik_grigir_syn_pryihav_Skorocheno.fb235 Кб347

 

ГРИГІР ТЮТЮННИК

СИН ПРИЇХАВ (СКОРОЧЕНО)


     
     На початку серпня, в Ковбиші, велике село по обидва боки вузенької річки, з'їжджаються до батьків усі колишні ковбишівці, які після війни подалися з дому шукати постійного заробітку і щонедільного вихідного. Скрізь по дворах чути: «Папа, а как зараз навпростець дійти до лавки?» А батько, захмелілий від радості, бадьоро пояснює: «Та отак і отак. Хіба забув?» Або: «Мамо, яку вас нащот стірального порошка? Нєт? Дак я пришлю по приїзду». 
     Отакого сонячного суботнього передобіддя приїхали гості й до Ники-фора Дзякуна та Параски Дзякунки: син Павло, рудий, з витрішкуватима очима, уже з пузцем, у капроновому капелюсі в дрібних дірочках, невістка Рита, товстенька, рум'янолика й догідлива і з ними одинадцятимісячний онук Борко, витришкуватенький опецьок з руденьким чубчиком. 
     «Таж викапаний татусь!» — щасливо цокотіла Дзякунка. Вона була руда, син удався в неї, а онук — у Павла, тому й раділа. Натішившись Бор-ком, заходилася цілувати невістку та дякувати, що отак догодила, такого гарного онука привела на світ. 
     Приїхав Павло не поїздом і не автобусом, як більшість гостей, а на власному «Москвичі» тютюнового кольору. Машина була нова, і все в ній блищало. Сидіння було заслано вовняними килимами, а заднє та бокове скло завішені репсовими фіранками. Все це Павло придбав задовго до купівлі самого автомобіля. 
     «Через «Москвича» Павло й не одружувався так довго, хоч мав уже за тридцять». Спочатку думав, що брати дружину на зарплату в сто п'ятдесят карбованців та ще й у гуртожиток не годиться. Коли ж за стаж та мовчазну працьовитість дали кімнату в новому будинку і перевели у майстри, розмірковував так: назбираю грошей на машину і на все, що до неї треба, тоді й одружуся. Бо якщо зробити це зараз, то гроші підуть на меблі та інші всякі жіночі забаганки. 
     Навіть у відпустку до батьків не їздив три останні роки. Адже це теж гроші: дорога, гостинці, новий костюм. Не з'явишся ж у поношеному! 
     Тепер Павло мав усе: квартиру, жінку, машину, сина, хороший заробіток і почувався так, як йому хотілося: спокійно, впевнено, незалежно. 
     «Москвича» у двір батькові відразу не завів, а лишив біля воріт, понакривавши колеса брезентовими фартушками. 
     Батько сказав, що, може б, Павло поставив машину в холодок під грушу, але син поважно відказав, що хай, мовляв, постоїть, щоб під рукою була. 
     Старий Дзякун зрозумів його і замовк, тонко усміхаючись: правильно, хай люди бачать, через вигін з усіх боків видно. 
     Доки в хаті варилось і смажилось, чоловіки походжали біля машини, милуючись нею. 
     — Та й скільки ж людей під твоїм руководительством? — питався сина Никифор. 
     — Уся зміна. Двадцять сім чоловік. 
     —  О—о! — підкидаючи брови вгору, казав Дзякун.— Багатенько. Ти ж дивись там з ними ладь, бо люди — це таке: не догодиш — з'їдять». 
     Син відповів, що він це вміє ще з полкової школи. «У мене так: робиш — роби. А не послухав раз, удруге... на такі наряди посажу, що в по-лучку тільки розпишеться». 
     Мимо машини та батька з сином проходили люди, здоровкались шанобливо, на що Павло відказував, дивлячись понад їхніми головами на річку: «С—с—те!» 

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>