Леся Українка - На полі крові (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_na_poli_krovi.docx)Lesya_ukra_nka_na_poli_krovi.docx38 Кб1076
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_na_poli_krovi.FB2)Lesya_ukra_nka_na_poli_krovi.FB258 Кб1129
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_na_poli_krovi.pdf)Lesya_ukra_nka_na_poli_krovi.pdf146 Кб1090

Та... вже наче ліпше...

Юда

(поступаючи до прочанина)

Ні, гірше! Дурень той або злочинець,

хто дарма віддає. Хто ж продає,

то значить, що йому потрібні гроші,

Леся Українка. На полі крові 6

а більше нічогісінько не значить.

Прочанин

Та тут же річ іде не про товар.

Юда

Що є товар? Як хто що зайве має,

той може те продати. От я мав

учителя,— як він зробився зайвим,

то я його продав.

Прочанин

(з мішаним виразом презирства і цікавості)

І скільки взяв?

Юда

Взяв тридцять срібняків! Що? може, мало?

Прочанин

Та вже хоч би дорожче продавав...

Юда

Я б сам радніший більше вторгувати,

так що ж, за мій товар більш не дали.

Якби продав за тридев'ять талантів,

то, звісно, се було б куди почесніші

Га? Чи ж не так? Тоді б купив я царство,

а не оце скупе, злиденне поле.

Се ж солонець. От бачиш, ся містина

коштує тридцять срібняків,— за стільки

не можна ліпшої землі дістати...

От мучуся як проклятий над нею,

а чи вона що вродить, сам не знаю.

(Загарливо копає землю.)

Прочанин

Нащо тобі здалась та вся рахуба?

Юда

(кинув мотику і заложив руки на грудях. Випростався)

А що ж? Було мені довіку жити

жебрацьким хлібом? Вік поневірятись,

пороги оббиваючи в людей?

Недоїдки по закутках збирати?

З рукою довгою, з язиком довгим"

поміж людьми проявою ходити?

Так я ж не звик був змалку до такого!

Та ж я отецький син, ще й одинак!

Я спадок мав від батька: виногради,

і ниву добру, і садок, і дім.

Все мав я в Каріоті. Ну, тепер

там послідущі з того багатіють,

а я...

(Хапає знов мотику і злісно б'є нею по твердій землі, кре-

І

Леся Українка. На полі крові 7

шучи іскри з каміння.)

Прочанин

(з деяким спочуттям)

Чому ж се ти позбувся спадку?

А може, ти, пробач, його розтринькав,

як то буває молодечий звичай?..

Юда

(знов кидає роботу)

Ні, я не мав звичаїв молодечих,

я статкував... і жалую про те!

Вже краще б я пропив ту батьківщину

з гульвісами, з повіями, то мав би

од них якусь утіху, добре слово...

Прочанин

Ей, хлопче мій, тих добрих слів і втіхи

не надовго зажив би! Поки гроші,

то поти й честь в кумпанії такій.

Юда

Нехай би й так! А я ж обдерти дався

до нитки, до шага,— і що ж я мав?

Яку я втіху мав? За жебраками

носити торбу, хавтурки збирати,

попихачем їм буть ні за спасибі!

І що я чув за те? Якеє слово?

(Наслідує чийсь голос.)

´Лукавий! Маловіре!ª

Прочанин

Хто ж се, хлопче,

так з тебе насміявся?

Юда

Хто?

(З притиском.)

Учитель!

Прочанин

Отой, що ти продав?

Юда

(спалахнув)

Так! Я продав!

А він мене ограбував! Ні, гірше!

Він одурив мене!

Прочанин

Як одурив?

То він заволодів твоїм маєтком?

От після сього й вір отим пророкам!

Здавався ж він на гроші не жадібним,

все тільки й говорив про царство боже...

Леся Українка. На полі крові 8

Юда

Отож!  отож!  Се  й  був  той  ятірець,

куди  він  людські  душі,  наче  рибу,

ловив...

(з коротким, злісним сміхом)

та й викидав на суходіл!

(Очевидно, імпровізує пародію на чиюсь промову.)

´Жий, рибонько! Нащо тобі вода?

Глянь на пташки небесні у повітрі!

Чи ж їм не добре там?ª

Прочанин

(сміється)

Ти лепсько вмієш

вдавати тую мову!

Юда

(похмуро)

Таж начувся

її доволі! через вуха ллється!

вилазить боком досі...

Прочанин

(зацікавлений, сідає знов на межі)

Ну, то як же,

як саме видурив він в тебе статок?

Се варто знати, щоб остерігатись,—

тепер їх розплодилось, тих пророків.

Юда

(мовчить який час, поглядаючи на прочанина, мов вагаю-

чися звірятись йому, далі не видержує, і мова його проривається прудким, часто

безладним потоком)

Се так було. Я їздив раз по рибу

до вас в Капернаум — о, теє місто

далось мені взнаки! Був торг великий,

і люду назбиралось звідусіль.

Та тільки я наблизився до торгу,

як люди раптом в інший бік сунули,

покинувши весь крам. Дивлюсь: на кручі,

там, коло школи вашої, стоїть

єссей чи назорей в одежі білій,

з волоссям довгим, і держить промову.

З цікавості пішов і я послухать...

Ох, як він говорив! Який був голос!

Я пригадав те, що давно забув...

Згадав свою покійницю матусю,

що я маленьким ще зоставсь без неї...

Промовець говорив: ´Ходіть до мене...

я заспокою вас... я вас потішу...ª

Леся Українка. На полі крові 9

І я незчувся, як ряснії сльози

мене умили — я ж не був плаксивий! —

мені здалося, що нема для мене

ріднішого над сього чоловіка

і не було на цілім божім світі...,

Пауза.

З сусідами в той час я позивався

за спаш, за оранку — річ світова! —

і змучився ворогуванням людським,

дрібною та щоденною сварнею —

либонь, ще й тим я так тоді розм'як...

А тут він про любов став говорити —

ти чув коли, як він про те балакав?

Прочанин мовчки потакує головою.

То сам ти знаєш, що в такі хвилини

і лютий ворог міг за брата здатись.

Прочанин

Таки се правда! Раз я сам простив

сусідові образу, ще й чималу,

після речей того пророка...

Юда

(не слухає його)

Раптом

він річ повів про царство боже! Діду!

мені здалася тая ваша круча,

неплідна, крейдяна, порогом ясним

при божій брамі, що веде до раю.

Мені здавалось: тільки поступити

за той поріг — і всі в едемі будем,

як перші люди. ´Що нам заважає? —

так думалось мені,— вже ж не боронить

вогненний меч до того раю війстя.

Туди нас кличе, руки простягає,

обійми розкриває янгол божий,

а може, божий син!ª Так, діду, справді

не я один, либонь, тоді подумав,

що він син божий... Глянув я на кручу

і там, край ніг промовця, ще завважив

гурток людей, чоловіків, жінок,

усі вони дивились на промовця,

а часом поглядали і на нас

з осяйної своєї високості,

їх погляди були такі щасливі,

і горді, й приязні. ´Оці живуть

в раю господнім повсякчас!ª — гадав я...

Налинув дощ і перервав промову.

Леся Українка. На полі крові 10

Я сів під накриття і думу думав.

Скінчився дощ — я не Згадав про покуп,

ні, я пішов шукать того промовця.

Бодай би я життя був загубив,

ніж мав його знайти! Та я знайшов

його собі на лихо...

Прочанин

І йому!

Юда

Що ти сказав?

Прочанин

Кажу, й йому на лихо.

Якби не ти, ще б він пожив на світі.

Юда

Ні, він однаково на лихо грав,

хоч би й ніхто не поживився з нього.

Прочанин

А все ж неправедний такий поживок...

І нащо там було його шукати?

Затямив би собі його слова,

коли вже так припали до сподоби,

та й жив би праведно в своїм маєтку,

що батько чесно призбирав для тебе.

Юда

(з коротким сміхом)

Не так се просто! Він, бач, говорив,

що тільки з ним увійдем в царство боже,

без нього ж — ані до порога!

Прочанин

Хитрий!

Юда

Як я знайшов його, я запитався,

що маю я робити, щоб придбати

для себе царство боже. Він спитав,

чи я закон сповняю й не грішу.

Я мовив: ´Такª, бо се ж була і правда.

´І все ще царства божого не маєш?ª —

Пошук на сайті: