Юрiй Ячейкiн - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.docx311 Кб1362
Скачать этот файл (Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2)Yuriy_yachejkin_biblijni_prigodi_na_nebi_i_na_zemli.fb2491 Кб1674

 

Юрiй Ячейкiн

Бiблiйнi при­годи на небi i на землi

 

За сто­лом сидiло двос не­чис­тих.

Це був за­ляпа­ний чор­ни­ловi ав­тор i заб­ризка­ний туш­шю ху­дож­ник.

Обох не­поко­уло пи­тан­ня:

- А що бу­де, ко­ли вченi бо­гос­ло­ви i не менш вченi лiте­ратурнi ор­то­док­си об­ра­зять­ся?

Рап­том хтось iз них про­читас цi оповiдки i дасть на них нищiвну ре­цензiю:

- Брех­ня! Нiчо­го ць­ого не бу­ло!

Пiсля лег­ких де­батiв па­ра не­чис­тих вирiши­ла вiдповiда­ти, як i на­лежить iстин­ним ате­ус­там:

- Пра­виль­но - брех­ня! Нiчо­го ць­ого не бу­ло!

Отак! Яс­но?

КНИ­ГА ПЕР­ША. ОД­НА СТОРIНКА З ЖИТIЯ рНО­ХА

"рнох жив шiстде­сят п'ять (165) рокiв, i на­родив Ма­фуса­ула. I хо­див рнох пе­ред бо­гом по на­род­женню Ма­фуса­ула трис­та (300) рокiв, i на­родив синiв та до­чок. Усiх же днiв рно­ха бу­ло трис­та шiстде­сят п'ять рокiв. I хо­див рнох пе­ред бо­гом, i не ста­ло й­ого, то­му що бог узяв й­ого".

БИТIр, розд. 5. ст. 21 - 24.

УНIКАЛЬ­НА ЗНАХIДКА

"Аме­рикансь­ко­му ту­рис­товi Фре­ду Ку­ку, що по­доро­жував по святiй землi за iндивiду­аль­ним мар­шру­том, за­пала в ду­шу нез­ви­чай­на фан­тазiя: вiн вирiшив за­кину­ти сiтi у поз­бавле­не жит­тя Мер­тве мо­ре.

- Нев­же у та­кому ве­лико­му морi нiчо­го не­ма? - за­питу­вав се­бе прак­тичний мiстер Кук. - Як­що в нашi ча­си людс­тво пе­рет­во­рюс в гiгантсь­ке зва­лище рiзно­го мот­ло­ху i не­пот­ре­бу навiть оке­ани, то чо­му бiблiйнi патрiар­хи не мог­ли з тiсю ж ме­тою ви­корис­то­вува­ти свос сди­не мо­ре? Ад­же но­ве - це доб­ре за­буте ста­ре!

Та за­кину­ти сiтi бу­ло не­лег­ко - в Мер­тво­му морi не то­не навiть людсь­ке тiло. З цiсу ж при­чини досi не на­писа­но жод­но­го де­тек­ти­ву, де фiгу­рував би покiй­ник з дна там­тешнь­ого мо­ря.

Од­нак це не зу­пини­ло мiсте­ра Ку­ка. Замiсть гру­зил вiн ви­нахiдли­во ви­корис­тав свин­цевi злит­ки, що ва­жили по кiлог­ра­му ко­жен.

Здо­рова iнту­уцiя не зра­дила вiдчай­ду­ховi Фре­ду!

Ви­лов ви­явив­ся каз­ко­вим - ста­ровин­ний брон­зо­вий глек з пе­чат­кою iудей­сько­го ца­ря Со­ломо­на. У ць­ому ви­робi най­давнiшоу ме­талургiу зберiгав­ся до­кумент космiчно­го зна­чен­ня. Але доб­ря­га Фред про це навiть не пiдоз­рю­вав, бо не во­лодiв жод­ною iншоп­ла­нет­ною мо­вою.

Ось чо­му унiкаль­ний глек мiстер Кук про­дав за 1.000.000 до­ларiв вiдо­мому ко­лекцiоне­ровi-мiль­яр­де­ровi мiсте­ру Джо­ну Б.Пор­тфел­ле­ру, а нез­ро­зумiлi папiру­си по­дару­вав у Нацiональ­ний му­зей Не­потрiбних Ре­чей.

Вiднинi до­лю до­кумен­та вирiшу­вав ди­рек­тор му­зею сер Мак-Огон. Спо­чат­ку роз­лю­чений сер, що сподiвав­ся одер­жа­ти ру­копис ра­зом з брон­зо­вим по­судом, хотiв бу­ло ви­кину­ти папiру­си у ко­шик для смiття. Та в ос­танню мить вiн усе-та­ки по­дав знахiдку на ек­спер­ти­зу полiглотiв з мо­воз­навчо­го ко­лед­жу. Про­чита­ти пра­давнi нез­грабнi за­кар­лючки ви­яви­лося важ­че, нiж роз­шифру­вати сги­петськi iсроглiфи чи розiбра­тися в мо­тузя­них ча­сопи­сах майя. Ко­рот­ко ка­жучи, на­уко­ва ек­спер­ти­за не да­ла ба­жаних ре­зуль­татiв.

Тодi сер Мак-Огон пе­редав ру­копис у ЦОЦ (Цен­траль­ний Об­числю­валь­ний Центр), звiдки й надiй­шла iсто­рич­на звiстка, що блис­кавкою об­летiла всю зем­ну ку­лю:

- За­гад­ко­вий до­кумент - що­ден­ник анонiмно­го кос­мо­нав­та з Аль­де­бара­на!

- Бра­ти по ро­зуму бу­ли на Землi!

- Темнi мiсця Бiблiу висвiтле­но!

- Iнтимнi под­ро­бицi жит­тя до­потоп­них лю­дей!

- Жах­ли­ва до­ля ян­голiв не­бес­них!

- Чи­тай­те! Чи­тай­те! Чи­тай­те!!!

Сер Мак-Огон не­гай­но про­дав сен­сацiй­ний до­кумент вiдо­мому зби­рачу ста­рови­ни мiсте­ровi Джо­ну Б.Пор­тфел­ле­ру за 2.000.000 до­ларiв.

Нинi у не­корис­ли­вого фiлан­тро­па Джо­на Б.Пор­тфел­ле­ра зберiгасть­ся най­повнiша ко­лекцiя су­венiрiв епо­хи ков­че­гобу­дуван­ня!

Цей вiдо­мий при­ват­ний ко­лекцiонер-ен­тузiаст з влас­ти­вими й­ому енергiсю та впертiстю про­чесав дра­гами усе дно Мер­тво­го мо­ря, яке так дов­го при­хову­вало своу тас­мницi. Але нiчо­го, окрiм че­репкiв рiзних епох та цiлком су­час­них уламкiв те­перiшнь­оу ви­соко­технiчноу цивiлiзацiу (найбiль­ший ви­лов - iржавi ав­то­мобiлi), знай­ти не по­щас­ти­ло. Ця на­полег­ливiсть мiсте­ра Джо­на Б. Пор­тфел­ле­ра кош­ту­вала й­ому ще 150.000 до­ларiв.

- Так не­дов­го й до стар­цю­ван­ня з тор­бою! - по­жар­ту­вав мiль­яр­дер-до­теп­ник, що зав­жди, нез­ва­жа­ючи на втра­ти, пе­ребу­вав у доб­ро­му гу­морi. По­пут­но вiн ку­пив у арабсь­ких шейхiв кiль­ка наф­то­вих кон­цесiй за та­ку су­му, що важ­ко й ка­зати...

Ниж­че ми дру­кус­мо роз­шифро­ванi ЦО­Цом урив­ки з що­ден­ни­ка, якi зо­лоти­ми лiте­рами (за­галь­на вартiсть ух ста­новить 3.150.000 до­ларiв) впи­санi в слав­ну iсторiю людс­тва".

З жур­на­лу "ТУ­ДЕИ-СЮ­ДЕЙ"

ЩО­ДЕН­НИК КОСМIЧНО­ГО АНОНIМА З АЛЬ­ДЕ­БАРА­НА

1. ЧЕТ­ВЕРТА ПО­ДОРОЖ ПО ТРЕТIЙ ПЛА­НЕТI

"...Ви­яв­лясть­ся, зем­ля­ни, як двi краплi Аш-два-о, схожi на корiнних аль­де­баранцiв. Або нав­па­ки: див­ля­чись як ди­витись.

Генiаль­ний су­пер­навiга­тор Цир­куль Кут бе­зупин­но пов­то­рюс:

- А що я ка­зав!

I справдi, й­ого над­при­род­не пе­ред­ба­чен­ня вра­зило всiх нас. Пра­виль­но старi аль­де­баранцi ка­жуть: око ба­чить да­леко, а ро­зум ще далi.

Сь­огоднi сим­па­тич­на, як земнi дiвча­та, ас­тро­кон­сульт Кра Су­ня, син­хро­фазот­ронний ро­бот­тлу­мач Кi Бер i я ви­руши­ли в чет­верту по­дорож по цiй чарiвнiй пла­нетi.

У до­розi Кi Бер, що вiдзна­чив­ся тут не­аби­якою пам'ят­тю навiть на мiсцевi анек­до­ти, оповiдав ве­селi iсторiй­ки з жит­тя пер­шо­людей Ада­ма та рви, а та­кож ухнь­ого Все­вишнь­ого пат­ро­на. Та найбiльш до­теп­ни­ми, не­сумнiвно, бу­ли анек­до­ти на кос­мо­гонiчнi те­ми Сот­ворiння Свiту. Ве­селiших нiсенiтниць досi нам чу­вати не до­води­лось...

Ми й нез­чу­лися, ко­ли дiста­лися до мiста. Уже пiд й­ого му­рами нас че­кала вра­жа­юча ди­вови­жа. На гли­няно­му па­горбi, се­ред су­ходо­лу, ви­сочiли реб­ра фан­тастич­ноу спо­руди. Ви­яв­лясть­ся, це бу­дува­ли во­доп­лавний ков­чег! А тут же навiть ру­чая поб­ли­зу не­ма...

Як i ми­нуло­го ра­зу, ков­че­гобудiвни­ки-рiзно­роби Сiм та Iафет бу­ли за­хоп­ленi свосрiдним iнте­лек­ту­аль­ним зма­ган­ням - гра­ли в пiдкид­но­го дур­ня. Стар­ший ви­кон­роб Ной, зро­зумiло, зран­ку по­дав­ся на чер­го­ву ви­роб­ни­чу ра­ду в па­рафiу "Го­лов­ко­лода­пос­тач­збу­ту". Тiль­ки Хам ста­ран­но, у потi чо­ла сво­го, здо­бував хлiб свiй на ста­пелях.

Меш­канцi мiста зустрiли нас привiтно й радiсно. Звiдусiль лу­нали вiтальнi ви­гуки тубiльцiв:

- Цирк при­ухав!

Ве­село ве­реща­ли ма­люки:

- Цирк! Цирк! Цирк!

Оче­вид­но, так ухнь­ою мо­вою зву­чало iм'я генiаль­но­го су­пер­навiга­тора Цир­ку­ля Ку­та. Бе­зумов­но, сво­уми космiчни­ми зви­тяга­ми вiн зас­лу­гував сла­ву i на цiй, третiй вiд мiсце­вого свiти­ла, пла­нетi.

Най­до­пит­ливiшi з тубiльцiв пiдхо­дили ближ­че i, ми­ло нiяковiючи, за­питу­вали, хто ко­го пок­ла­де на ло­пат­ки - на­ше одо­роба­ло (так, оче­вид­но, зву­чало ухнь­ою мо­вою сло­во "ро­бот") чи ведмiдь, яко­го во­див по ри­ноч­ку на лан­цю­гу ста­рий ци­ган. Ми щи­ро посмiяли­ся з цих не­хит­рих жартiв.

- Наш мо­гутнiй Кi Бер, - на­рештi поб­лажли­во по­яс­нив я, а ро­бот пе­рек­лав, - пок­ла­де вед­ме­дя од­ним щиг­лем.

- А Ве­лико­го Ога по­дужас?

- А хто ж вiн - цей Ве­ликий Ог?

- Ог - гiган­топiтек, що си­дить у шин­ку.

- Зав­жди си­дить? - од­ра­зу зацiка­вив­ся я.

- Звiсно, зав­жди.

- Але чо­му?

- Бо та­кий ве­ликий, що в дверi не лiзе.

- Як же вiн у ши­нок пот­ра­пив?

- Хтоз­на! Мо­же, нав­ко­ло нь­ого бу­дува­ли...

- А да­леко цей ши­нок з Огом?

- Та ось ту­теч­ки, за ро­гом...

Ми усi трос - Кра Су­ня, Кi Бер i я - не га­ючись анi хви­лини, швид­ким кро­ком ру­шили по вка­зано­му мар­шру­ту, щоб як­най­скорiше пог­ля­нути на Ве­лико­го Ога, сла­вет­но­го мiсь­ко­го гiган­топiте­ка.

2. СЛIДА­МИ НЕ­РОЗ­ГА­ДАНОт ТАр­МНИЦI

Ми - усi трос - роз­хви­люва­лися. Ще б пак! Ад­же на­рештi ма­тиме­мо змо­гу поспiлку­вати­ся з iсто­тою, пря­мо при­чет­ною до жа­гучоу тас­мницi, з якою ми сти­кас­мо­ся бук­валь­но на кож­но­му кроцi. Рiч у тiм, що за мiсце­вими у­яв­лення­ми ве­летнi - дiти зем­них жiнок, якi спа­рува­лися з ян­го­лами не­бес­ни­ми.

Ох, цi ян­го­ли! Зав­да­ли нам кло­поту...

Оповiда­ють, нiби ян­го­ли не­беснi - пре­гарнi хлопцi. По­ширив­ся навiть стiй­кий ви­раз - "ян­голь­ське лич­ко". Во­ни ду­же чуттсвi i вправнi у лю­бощах, чим ско­ря­ють жiночi сер­ця. А го­лов­не - во­ни ма­ють кри­ла!

Мiсце про­живан­ня ян­голiв - не­беса. I хоч жод­но­го з них ми не ба­чили, во­ни стiною пов­ста­ли на за­вадi Кон­такту. З то­го ча­су, як ми при­летiли, ми досi не змог­ли по­розумiти­ся з меш­канця­ми пла­нети. Нам нiхто не вiрить, що ми при­були з гли­бин Всесвiту!

А все чо­му? Бо ми, як i мiсцевi лю­ди, нiяких крил за пле­чима не мас­мо. А далi - логiка прос­та: як­що крил не­ма, то й лiта­ти не мо­жемо.

Цей опiр лiни­воу, iнер­тноу дум­ки ми нiяк не мог­ли здо­лати. Ко­ли на цю те­му за­ходи­ла мо­ва, то ми по­чува­ли се­бе, м'яко ка­жучи, без­со­ром­ни­ми хваль­ка­ми й са­моз­ванця­ми. А як­що ка­зати не м'яко, то - при­шеле­пува­тими бре­хуна­ми.

Сторінка 1 з 34 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 > У кінець >>

Пошук на сайті: