Поєдинок на астероїді – Олесь Бердник

— Ви вперше в Космосі? — запитав Гаррі супутника.

— Вдруге, — відповів Генрі.

— Перший раз не страшно було? Сподобався вам простір?..

— Мені він подобається остільки, оскільки пригодиться для бізнесу, — сухо відповів Скеч.

Гаррі було неприємно слухати такі слова, і навіть його власні мрії про небесне багатство чомусь тепер поблідли і стали не такими значними. Обличчя Елізабет випливло на фоні зірок, усміхалося заплаканими очима, кликало назад…

Гаррі стріпнув головою, відмахнувся від неприємних думок. Потім, випивши гарячий чай, ліг в м’яке крісло відпочити…

…Через кілька годин з ракети мала вийти перша група експедиції — Бор і Скеч.

Пілот — молодий білявий хлопець — тепер сам сів до пульта і вводив ракету в потік астероїдів, зменшуючи швидкість апарата до швидкості астероїдного рою. Всі напруженно ждали.

В темній глибині простору далеко збоку блиснули брили небесних уламків. Ще. Ще. А в передньому ілюмінаторі сяяв у променні Сонця великий астероїд, не менше ніж 500–600 метрів в діаметрі. До нього і взяв напрям пілот.

До каюти зайшов начальник експедиції.

— Бор і Скеч! Прошу вас приготуватися! — сказав він. — Скеч буде старшим групи! Постарайтеся за 24 години повністю обслідувати астероїд. За цей час ми повернемось!..

Гаррі і Генрі одягнули скафандри і через п’ять хвилин стали схожими на велетенських пуголовків. До скафандрів були приєднані балони з їжею, твердим киснем, атомні батареї для освітлення і обігрівання та портативні радіоприймачі… Людина, одягнена в такий скафандр, могла бути в Космосі більше десяти діб…

Ракета легко здригнулася. Поверхня астероїда була біля самого ілюмінатора — апарат летів поряд з небесним каменем. Бор і Скеч попрощалися і вийшли в перехідну камеру. Двері зачинилися за ними. Відкрився люк. Перед ними була нерівна скеляста поверхня маленької планетки. Гаррі ступив на камінь, обережно, тримаючись за виступи, зробив кілька кроків і прив’язав себе довгим синтетичним мотузком до скелі, щоб не відлетіти в простір. Таким же чином вийшов на астероїд і Скеч.

Люк закрився. Ракета, що, здавалося, висіла, торкаючись до виступу гострої скелі, відділилася від планетки і, розвиваючи швидкість, помчала до другого астероїда.

Гаррі оглянувся. Вони залишилися з Генрі вдвох серед неосяжного океану простору на шматочку каменю…

…Скеч повернувся до Бора.

— Тепер ми розійдемось, — сказав він. — Зійдемось на цьому ж місці… — він поглянув на хронометр в спеціальній прозорій камері на руці… — через п’ять годин! Будьте уважним! Шукайте особливо алмазів… Попередні експедиції передавали, що якраз в цьому поясі астероїдів зустрічаються великі гнізда самоцвітів…

— Гаразд! — відповів Гаррі. Він був радий скоріше відокремитися від Скеча, бо взагалі не любив компанії, та ще й таких неприємних людей, як цей… бізнесмен!..

Скеч, перевіривши, чи міцно прив’язана вірьовка до скелі, кивнув Гаррі і, повернувшись, поволі пішов, а вірніше, поповз між химерними нагромадженнями каміння і скоро зник з очей Бора…

Гаррі полегшено зітхнув і оглянувся навкруги. Страшно, але разом з тим і красиво…

Мертва порожнеча навколо, засіяна золотими вогниками далеких світів.

Десь далеко-далеко — за тисячі кілометрів від Гаррі — видно блискучі цятки неправильної форми. То освітлені Сонцем камінці — рідні брати цього астероїда, на якому стоїть тепер Бор. Під ногами — темний базальт. Між камінними піками, що хаотично піднялися з планетки, сяє Сонце, яке тут разів у чотири менше, ніж на Землі…

Гаррі відвів погляд від незвичайного краєвиду.

— Пора братися за роботу,— подумав він.

В телефоні почувся голос Скеча:

— Містер Бор! Я знайшов супутника алмазів. Уважно перевіряйте всі породи на своєму шляху… Ми мусимо їх тут знайти!..

— Гаразд! — сухо відізвався Бор. — Починаю розшуки…

Він витягнув з спеціальної кобури високочастотний атомний пістолет, призначений для роздроблення породи, і почав поволі пробиратися між скелями.

Сонце зникло за нагромадженнями каміння, і стало відразу темно, як в герметично закритій кімнаті. Гаррі включив прожектор. Він почав уважно дивитися навкруги. В ясному колі електричного пучка заблищали жили металів. Гаррі включив портативний радіоспектроскоп. На руці — біля хронометра — спалахнув маленький зелений екран, на ньому забігала вогняна змійка. Гаррі повів розтрубом радіоспектроскопа по тих місцях, де блищали жили. Змійка на екрані застрибала. Бор незадоволено покрутив головою:

— Залізо, нікель, мідь… Дрібниці!.. — пробурмотів він.

— Зачекайте! Згодом і за цим будемо літати! — почувся голос Скеча під самим вухом.

Гаррі здригнув. Ніяк не відчепишся від цього Генрі! Він злісно прикусив губу і виключив радіо. Так буде краще! Він хоче бути хоч трохи на самоті — віч-на-віч з своїми думами про Елізабет і майбутнє щастя…

Гаррі рушив далі, промацуючи породи навколо невидимим променем. Залізо, нікель… Нікель! Ага! Срібло!.. Ну це вже краще!.. Знову нікель!..

І раптом у Гаррі захопило дух! Вогняна змійка на екрані виросла і показала спектр, який свідчив про те, що тут є самоцвіти вуглецевої групи!.. Може тут є і алмази?.. А якщо навіть які-небудь інші самоцвіти — все одно чудесно! Він в першій же експедиції прославиться і вернеться багатим і щасливим до коханої Елі.

В пам’яті знову постало обличчя Елізабет… Гаррі підморгнув сам собі… Засміявся… Потім виключив радіоспектроскоп і включив високочастотний пістолет, спрямувавши його в те місце, де мали бути самоцвіти — під велетенську скелю червоночорного каменю…

В промінні прожектора, там, де пройшов невидимий атомний ніж, заворушилась порода, повільно почала падати донизу.

Гаррі засміявся:

— Не падає, а розповзається, мов каша! От що значить мале тяжіння…

Та він і сам відчував себе майже невагомим на цій мініатюрній планетці.

Гаррі провів біля підніжжя скелі коло. Ще раз! Ще! І ось, нарешті, в глибині вирізаної ним дірки заблищали в промінні прожектора вогники самоцвітів. Поволі відірвавшись від породи, пливла до ніг Гаррі велика грудка якоїсь руди, подібна до велетенської булави, а в ній… Бор хотів протерти очі, та перешкодив шолом… а в ній сяяли зеленими, голубими і червонуватими вогниками, вкраплені в гнізда, велетенські самоцвіти!.. А серед них було не менше двох десятків алмазів!.. Як йому повезло! Це ж королівське багатство! За законом космонавтів — перша знахідка члена експедиції належить тому, хто знайшов її! Який подарунок Елізабет!..

Гаррі оглянув заглибину, де виднілися ще самоцвіти менших розмірів і, не знайшовши нічого подібного до першого самородка, попрямував назад. Тепер тут більше нічого робити! Астероїд придатний для розробок, і експедиція може розпочинати роботу, щоб вибрати жили самоцвітів, які він знайшов!..

Знову виринуло з-за скель Сонце. Гаррі виключив прожектор. Потім присів на кам’яний виступ і почав розглядати свою знахідку.

Під промінням Сонця самоцвіти засяяли ще чарівніше. Вони переливалися безліччю найчистіших барв, милували око Гаррі чудовими формами і величиною…

Раптом Бор відчув, що хтось стоїть за спиною, і мороз пробіг по шкірі. Він обернувся. То повернувся Скеч. Його обличчя було сухе і зле, очі не відривалися від знахідки Гаррі.

— Чому ви не відповідали мені? — різко запитав Скеч, нарешті, поглянувши в обличчя Бора.

— Радіо зіпсувалось, — збрехав Гаррі.

— Гаразд! — пом’якшав Генрі. — Значить, у вас удача… Прекрасно! Надіюсь, що ви будете джентльменом і мені, як старшому, подаруєте цей маленький сувенір?! А?

— Як? — не зрозумів Гаррі. — Який сувенір?

— Наївна дитинка! — сухо засміявся Генрі. — Ну, оцю каменючку, яку ви знайшли!..

— Зачекайте, Генрі, але ви, певне, забули, що ця знахідка належить мені по правилах космонавтів!..

Генрі знову неприємно засміявся:

— Я нічого не забув!.. Але ви знайте, що є ще інші закони — закони старшинства! Вони велять, щоб такі молокососи, як ви, слухалися старших!..

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: