— Але там більше нема таких самоцвітів, а ви хочете забрати заслужену мною знахідку!..
— Тим більше, що нема!.. Але я навіть не хочу розмовляти з вами! Запам’ятайте — тут свідків нема — ми і… Космос!..
В голосі Генрі почулися погрозливі нотки, Гаррі піднявся з каменя і став, дивлячись прямо в лице Скеча.
— Ви, може, хочете силою забрати в мене мої самоцвіти? — тихо запитав він.
— Для чого ж силою? — єхидно відповів Генрі. — Я гадаю, що ви розумний хлопчик і самі віддасте мені цю дрібничку!..
— Ні! Не думайте, Генрі, не віддам! — твердо відповів Гаррі.
Очі Скеча спалахнули зеленим вогнем ненависті.
Він, коротко розмахнувшись, вдарив Гаррі в бік. Той зойкнув і відлетів до скелі, боляче вдарившись об неї. Генрі теж від протидії сів на камінь.
Бор схопився на ноги. Внутрішній голос шепнув: “Обережно, Гаррі! Обережно! Перед тобою — хитра, жорстока людина! Недарма серце віщувало нещастя!”
Скеч нагнувся над каменем з самоцвітами, підняв його і залюбувався переливами фарб. Потім повернувся до Гаррі, який підходив до нього.
— Ну, куди ж тобі, хлопчисько, володіти таким царським камінцем?! Зачекай, другий раз полетиш в Космос — тоді знахідки будуть твої! Тоді ти будеш ветераном Простору! Зрозуміло?
— Мені ясно одне, — прохрипів Гаррі, кидаючись на Генрі, — що ти огидний звір, якого треба знищувати…
З цими словами Бор схопив Скеча за шланги кисневоду, повалив його на грунт. Але Генрі, підібравши ноги, вдарив його в живіт, і Гаррі полетів у простір, відокремлюючись від планетки, з якою його з’єднувала тільки тоненька вірьовка… Він бачив, як Скеч кинувся до скелі, щоб відв’язати вірьовку Бора…
Серце у Гаррі захололо. Він одержав удар і тепер рухається геть від планетки! Якщо вірьовку відв’язати, то він буде віддалятися без кінця і загубиться в просторі! Це — смерть! Скеч спеціально хоче так помститися над ним, а потім сказати начальнику експедиції, що він сам через недбалість загинув!
Ці думки миттю промайнули в свідомості Гаррі! Вихід лише один! І Гаррі мусить зважитись на це.
Він вихопив високочастотний пістолет і, натиснувши кнопку, спрямував дуло на чорну фігуру Скеча, який порався біля скелі. В наушниках почувся звірячий рев, щось заклекотіло. Фігура Генрі в незграбному скафандрі поволі, мов мішок, посунулася донизу…
Холодний піт виступив на лиці Гаррі. Все! Він вбив члена експедиції! Страшно! Що скаже начальник? Що скажуть товариші? Але хіба він винен? Він змушений був це зробити!
Гаррі схопився за вірьовку, почав підтягуватись назад, до планетки, — через кілька хвилин став на грунт, біля трупа Скеча.
Гаррі нагнувся над ним, перевернув на спину і жахнувся.
Атомний заряд, ввійшовши в спину, розвернув Генрі всі груди, розірвавши і закривавивши скафандр.
В голові у Гаррі запаморочилось, до горла підступила гаряча хвиля, у скронях застукало…
Бор дико, істерично зареготав, потім схопив камінь з самоцвітами і почав колисати його…
— Тихо! Тихо! — бурмотів він! — Скоро прийде Елі, мама твоя! Нагодує тебе, дитинко! Тихо!..
Потім Гаррі тяжко застогнав і, знепритомнівши, поволі опустився на камінь…
…Через кілька годин до астероїда пристав ракетний апарат. З люка вийшов сам начальник, обережно ступив на планетку.
— Що з ними могло трапитися? — здивовано сказав він своєму супутнику. — Обидва лежать, я бачу, непорушно…
Він підійшов до розпростертих на камені тіл і жахнувся. Скеч лежав закривавлений, з розірваним скафандром, а лице його, що перетворилося в шматок льоду, скляними очима дивилося в світову безодню. Поряд лежав Бор, міцно вп’явшись обома руками в камінь з самоцвітами…
І начальник зрозумів, яка трагедія відбулася на малесенькій планетці в просторі. Він дав розпорядження перенести тіла до ракети і розпочати роботи на астероїді…
…На космодромі ждали повернення експедиції…
…Ракета, вся огорнена димом, зупинилася. Відкрився люк, і з отвору вийшов сивий начальник експедиції, за ним пілот, ще два інженери…
Елізабет нервово усміхнулася. Чому ж не видно Гаррі? Що там трапилося?
Раптом дівчина зблідла… З люка два члени експедиції виносили носилки, за ними ще одні…
Елізабет прикусила зубами палець, щоб не закричати, побігла до ракети. її побачив начальник експедиції, дав знак зупинитися. Носилки поставили на землю…
Елізабет напівбожевільно дивилася на труп Генрі, потім перевела погляд на посивілого і змарнілого Гаррі. Гаррі відкрив очі, побачив Елізабет. Якийсь спогад майнув в його безглуздому погляді. Він засміявся, звівся на лікті, поманив Елізабет до себе і простягнув їй великий камінь — весь в гігантських самоцвітах…
— Якщо зустрінеш Елі — оддай їй! Це я для неї подарунок від Юпітера привіз! Знаєш Юпітера — бог був такий!.. Я був у нього в гостях!..
Потім він засміявся диким сміхом і впав на посилки…
Елізабет обернулася до засмученого начальника.
— Що трапилося? — крізь сльози запитала вона.
— Потім дізнаєтесь, — відповів начальник. — Він психічно хворий…
— І вилікувати його зможете, очевидно, тільки ви, — додав ракетний лікар, що стояв поряд.
Елізабет, заридавши, впала на непритомне тіло Гаррі…
Поза часом і простором
Фантастичні повісті та оповідання
Радянський письменник
Київ – 1957