Бердник Олесь
Психологічний двійник
І
— Шеф! Одержано нове повідомлення…
— Давайте сюди!
Шеф таємної поліції Габер підсунув до себе кілька журналів, якісь листки і хутко почав розглядати їх.
Агент 23 — японець Осіма — з подивом бачив, як завжди спокійне і врівноважене обличчя шефа починає покриватися червоними плямами. Вилиці заходили під жовтою шкірою — це було ознакою великої злості або незвичайного хвилювання.
Нарешті, Габер підняв лице. Кілька секунд— і ніхто б уже не зміг подумати, що цей чоловік так сильно хвилювався. Шеф опанував себе і зовсім спокійно сказав:
— Все ясно! Сумнівів нема! Державна зрада…
— Я згоден з вами, — відповів агент.
— Закриту машину!
— Слухаю.
Агент вийшов.
Шеф знову заглибився в журнали і папери, які приніс Осіма.
— Такий інженер, — пробурмотів він. — Ніколи б не подумав. В біографії — нічого підозрілого! А в дійсності — бачиш!.. Значить — хитрий і підступний ворог! Все! Сумніву не може бути! Військовий трибунал!..
В телевізорі засяяв екран, показалося обличчя агента 23.
— Машина готова, — сказав він.
— Іду, — відповів шеф і, захопивши папери, вийшов з кабінету…
Через хвилину чорний лімузин мчався вулицями в район передмістя. Суцільні квартали закінчились, і по боках бетонованої автостради виглядали з пишних субтропічних садів білосніжні котеджі.
Лімузин повернув до одного з них і зупинився перед входом. З нього вийшли шеф і Осіма.
— Він дома? — запитав Габер.
— Так! — відповів агент.
— Нічого не підозрює?
— Як не дивно, але ні! Хитрий агент…
— Так. Напевне! Ходімо!
Вони піднялися по сходах, зайшли до невеликого залу. Назустріч їм піднявся з крісла сивий, високий лакей.
— Інженер дома? — запитав шеф.
— Так! Але він працює і в такі часи не приймає! — відповів старий.
— Справа термінова! — різко сказав шеф і відкрив двері до кабінету. За ним зайшов Осіма.
Почувши стук дверей і голоси, з крісла біля широкого письмового стола встав інженер — середнього росту чоловік з худорлявим лицем, на якому виділялися очі, що горіли сірими вогниками. Ці очі, над якими нависали густі брови, що зрослися на переніссі, справляли дивне враження, ніби у інженера не все гаразд з психікою…
— Чим можу бути корисним, сеньйор Габер? — запитав інженер, здивовано піднявши брови.
— Інженер Коріні, — серйозно сказав шеф. — Ми вас заарештуємо. Ви обвинувачуєтесь в державній зраді.
— Не може бути! — засміявся інженер. — Ви жартуєте! А втім, якщо це не жарти, то дурний наклеп!
— Я так не вважаю! — сухо сказав Габер.
Коріні хвилину допитливо дивився на шефа і його агента, потім промовив:
— Гаразд! Я спокійний! Їдемо!..
Клацнули наручники..
Через кілька хвилин чорний лімузин мчав назад…
II
Слідство тривало п’ять днів. Прокуратура передала справу до Військового трибуналу.
Інженер Коріні став перед судом…
За довгим столом, покритим зеленим сукном, зайняли свої місця судді — три літні офіцери в парадній формі. Праворуч — за маленьким столиком сів прокурор, ліворуч — адвокат. Судді перегортали листки обвинувачення, стиха про щось розмовляли.
Коріні — схудлий за останні дні, але спокійний — сидів у кріслі перед столом Трибуналу.
Встав прокурор
Спочатку інженер іронічно слухав його обвинувачення, але далі з кожним словом лице його бліднішало, очі загорялися хвилюванням, а під кінець виступу прокурора він ледве сидів на місці, витираючи з лоба піт, що котився градом…
Прокурор говорив таке:
— Інженер Коріні працював на засекреченому будівництві, яке підлягає міністерству оборони. Згідно існуючого закону, він знаходився під наглядом таємної поліції. Агенти з’ясували ряд фактів, які свідчили про зв’язок Коріні з іноземного розвідкою Ось факти:
— В котеджі, де живе Коріні, встановлено магнітофони. З допомогою магнітного запису вдалося виявити цікаві речі.
— Перше. Агенти виявили, що під час сну Коріні говорить англійською мовою. Вони записали ряд його висловів. Наприклад:
“Сер, схему електронного випромінювача я передам вам через три дні. Можете бути спокійні, я вірний слуга уряду його величності і не підведу його…”
— Агенти слідкували за Коріні, — говорив прокурор, — але, очевидно, він був дуже обережний, бо вони не змогли нічого взнати, хоч з нього в ці дні не спускали очей…
— Далі. Агенти доповіли, що Коріні знову в стані сну розмовляє англійською мовою з якимсь своїм шефом і обіцяє передати йому секретні проекти, над якими він працює. Контроль, як і раніше, нічого не дав. Виникла думка, що все це тільки сни! Для підтвердження цієї тези таємна поліція провела ряд розвідок. Нарешті, розвідки увінчалися успіхом — Коріні виявився державним зрадником. Він передавав свої матеріали, — ми ще не знаємо як, — англійській розвідці. Там ці матеріали використовуються в військовій промисловості від імені інженера Гопкінса. Матеріали з’являлися в руках військових властей Великобританії якраз тоді, коли Коріні говорив про них у сні. Це значить, що натура у Коріні дуже нервова, що він у сні сам себе викрив!
— Сеньйори! Я вважаю, що справа ясна! Коріні заслуговує найтяжчої кари, як зрадник держави! Я скінчив!
Прокурор сів Голова Трибуналу підняв голову і різко сказав:
— Коріні! Я гадаю — ви зрозуміли все?! Що можете відповісти на це страшне обвинувачення?
Коріні встав. Обличчя його, спочатку бліде, стало зеленим. Він, заїкаючись, сказав:
— Що це? Сон? Я не розумію… Дозвольте подивитись матеріали… Я, здається, божеволію!..
Суддя підсунув йому матеріали. Коріні гарячково переглядав листок за листком, і очі його поступово розширялися від жаху.
Те, що говорив прокурор — все було правдою! Але ж він не передавав матеріалів! Так хто ж? Хто?
Цей удар був таким сильним, що інженер істерично засміявся, впавши на підлогу, бився в судорогах. Викликали лікаря. Той констатував тяжкий припадок, додавши, що є загроза психічного захворювання, і зажадав направити інженера в психіатричну лікарню.
Судді порадились.
— Гаразд, — сказав, нарешті, голова Трибуналу, — везіть його в лікарню, але ви відповідаєте за нього головою…
…Через півгодини машина швидкої допомоги в’їжджала в двір психіатричної лікарні…
III
…Через три дні Коріні опам’ятався… Розплющивши очі, він побачив над собою білу стелю, а навколо — кілька прикріплених до підлоги ліжок, на яких лежали або сиділи люди. Вікна були заґратовані, і Коріні зрозумів, що він попав до психіатричної лікарні. Спочатку страх Прокрався в його серце, коли він подумав, де знаходиться, але опісля зрозумів, що це поки що краще, ніж бути розстріляним, як зрадник держави…
В кімнаті було чотири чоловіка. Два спали, один — старий, з лицем аскета, сидів і дивився в вікно на далеке море. Четвертий — загорнутий в коротенький халат, з чорними бігаючими очима, як у загнаного зайця — малював картину на полотні. Очі його блищали, він явно був захоплений своєю працею…
До кімнати зайшли.
— А, — почувся голос, — нарешті ми проснулися!..
Коріні, моментально вирішивши, як поводити себе, не відповів нічого. Біля його ліжка зупинився лікар і агент таємної поліції, але інженер дивився байдужим поглядом десь на стелю. Лікар вислухав серце, вистукав на спині і грудях і сказав до агента:
— Поки що нічого не ясно! Він залишиться на кілька тижнів… Побачимо далі!..
Лікар і агент вийшли. Коріні зітхнув спокійніше. Він вирішив пройтися по кімнаті і, піднявшись на лікті, встав з ліжка. Старий зацікавлено повернув до нього голову і пильно почав дивитися йому в лице.
— Клянуся Юпітером і кільцем Сатурна, — сказав він, повільно підходячи до інженера, — що ви зовсім не божевільний…
Інженер промовчав, потім відвернувся геть і підійшов до вікна, де художник малював свою картину. Той навіть не звернув уваги на Коріні.