Олесь Бердник - Зоряний корсар (сторінка 48)

      — Гаразд, сідай! Ніхто не визнає себе винним. Людино! Встань! Хто ти?

      — Мисляча істота.

      — Чим доведеш?

      — Я мислю — отже, існую. Я існую — отже, мислю.

      — Залізна в тебе логіка, — посміхнувся суддя. — Гаразд, приймаємо на віру. Поки що. Хто батько, мати?

      — Мати — Природа, батько — Випадок.

      — Випадок? — здивувався суддя. — Який же може бути випадок у світі, що підкоряється Закону Міри, Часу, Ваги?

      — Не знаю, — розгубився підсудний. — Так казала мені мати.

      — А ти з нею говорив?

      — Намагався.

      — Коротше кажучи, ти ще не знаєш, хто твій батько? Якийсь зальотний джиґун! Гаразд. Вік?

      — Точно невідомо.

      — Ясно. Бродяга ти, як подивлюся я на тебе. Чим займався?

      — Скільки пам’ятаю — шукаю істину.

      — Істину? — здивувався суддя. — А що це таке?

      — Це відповідь на всі запитання.

      — І ти її знайшов?

      — Ні.

      — А коли знайдеш?

      — Буду розпитувати її про все. І так довічно.

      — Химерні поняття в тебе. Ледацюга ти, а не шукач. Історія показує, що ти невпинно вів війни сам з собою, мурував тюрми, в’язниці для своїх братів, винаходив страхітливу зброю, щоб нищити, знущався над меншими братами — тваринами та рослинами, а також безжалісно вбивав їх, засмітив планету покидьками.

      — Не тільки це, ваша честь, — заперечив підсудний. — Я і сіяв квіти, вирощував сади, ліси, будував прекрасні палаци, творив пісні. Я повставав за свободу, руйнував кайдани рабства. Я прагнув до космосу і шукав можливостей вирватися з тенет тяжіння. Я проповідував любов і хотів об’єднати рід людський у єдину сім’ю…

      — Хотів, але ж не об’єднав, — заперечив суддя. — Визнаєш себе винним у порушенні Космічного Права?

      — Ні.

      — Сідай. Слово надається прокуророві.

      Худий юнак підвівся за своїм столиком, солідно кашлянув. Бородатий священик хитрувато усміхався, уважно роздивлявся учасників інсценізації. Тільки блідий, з лихоманковим поглядом чорних очей баптист, насупивши густі брови, дивився під ноги. І Сергій Горениця був зосереджений і серйозний.

      — Шановні судді, — сказав прокурор. — Шановні засідателі, присутні! Для когось боги — фікція, мара людської свідомості. І суд над цією марою їм здається профанацією, дитячою забаганкою. Для когось боги — трансцендентна реальність, і тоді наш суд — виклик верховній могутності, карикатура на повстання ангелів!

      — Саме так, — хрипко й схвильовано озвався баптист. — Саме так, шановний юначе! Блюзнірство і невігластво! Ви користуєтеся незмірним милосердям бога, щоб плювати на нього. Але пам’ятайте, що плювки в небо повернуться до вас!

      — Прошу гостей заспокоїтися, — ввічливо сказав суддя. — Їм буде надана можливість висловити свою точку зору. Прокуроре, продовжуйте.

      — Шановний гість, — поклонився у бік баптиста прокурор, — помиляється, коли говорить про блюзнірство. Ми користуємося правом мислячих істот думати, порівнювати, аналізувати і приймати рішення. Якщо нам свободу дав творець, то не для того, щоб ми були маріонетками, бо для автомата досить примітивної програми. Якщо свобода волі є дарунок космічного безміру і еволюції, тоді тим більше вона потрібна для вибору путі.

      Не будемо наводити доказів чи антидоказів існування тих або інших богів. Досить того, що вони існували й існують у людській свідомості. Досить того, що вони вели і ведуть мільйонні юрби людей до химеричної мети, спрямовуючи психічну енергію, океан волі, ураган найкращих почуттів, досконалі творчі сили, наукову думку на прислуговування гігантській касті жерців. Ці люди, стверджуючи реальність надприродних сил, ще ніколи науково не продемонстрували наявність володарів, яким вони буцімто служать! Тим більше ми повинні розглянути з точки зору космічного права, тобто права, якому підпорядковане все у безмірі, — права єдності, ту мету, що її ставлять перед людьми боги всіх релігій.

      — Неприпустимо! — різко мовив баптист.

      — Що? — Не збагнув прокурор.

      — Отак змішувати політеїстичні релігії, або навіть пантеїзм, з вірою в єдиного бога — творця сущого!

      — А яка різниця? — поцікавився прокурор.

      — Неймовірна,— зверхньо сказав баптист. — Треба добре вивчити історію релігій. Поганські релігії Сходу і Заходу, ідолопоклонство, шаманство та інше — грубший чи тонший фетишизм, обоготворення стихійних сил. То фальшиві боги! І лише Ветхий Завіт відкриває людям вперше в історії дух живого бога — творця і вождя людей.

      — Читали, знаємо! — м’яко мовив прокурор. — Дозвольте вести процес далі. Хай буде по-вашому, почнемо з Єгови — ветхозавітного бога. Біблія починає розповідь з творення Землі — нашої планети, а потім людини. Але церковна традиція передає нам легенду про створення перед тим небесного царства і ангелів. Що ж сталося потім?

      — Падіння Сатани, — сказав баптист.

      — Правильно, — підхопив прокурор. — Ось вам перше непорозуміння. Хто ж отой супротивник ветхого бога? Найпрекрасніший архангел, Люцифер-Світоносець. Чому він повстає проти Єгови? Церква каже: гординя! Звідки? Для чого могутньому космічному духові об’єднувати міріади ангелів для битви з творцем? Як пощастило їх об’єднати? З якою метою? Адже та мета повинна бути прекрасною, інакше непорочні ангели ніколи не посміли б виступити проти господаря неба!

      Але залишмо ці питання. До нас дійшли тільки легенди, а легенди — то символи певних ідей, за якими може бути історична реальність. Далі. Деміург Єгова творить Землю і все, що на ній. Він ліпить людину і дає їй можливість жити щасливо й безтурботно. Разом з тим перед безвольною людиною постає спокуса — славнозвісне древо Зла й Добра. Ви всі знаєте, чим це закінчилося: прокляттям і появою смерті. Коротше кажучи, почалася кривава, бунтівлива, хаотична еволюція людства, яка триває й досі.

      — Дозвольте мені, — зненацька озвався священик, ласкаво усміхаючись. — Я слухав, слухав… Цікаво, вельми цікаво… Що ж, можна й так розмовляти про вищі символи. Бог — милостивий батько, він прощає все. Проте — мушу по-дружньому застерегти — святе письмо не є белетристика, тим більше не науковий трактат. Це символічний виклад духовної історії світу. Кожен образ чи фраза — сокровенні, втаємничені…

      — Криптограма? — запитав серйозно прокурор.

      — Схоже, — згодився священик. — Щоб збагнути приховану суть тих символів, треба повірити в творця сущого, треба звучати на його нечутний голос. Інакше замість божого лика побачите грубого ідола або порожнечу…

      — Дякую, — кивнув прокурор. — Я збагнув. Доводилося читати такі ідеї. Що ж, згодимося, що там символи. Але символи теж свідчать про суть творця. Милосердний творець, сповнений любові, ніколи не скористається грубими символами. Ви ж знаєте про силу слова, логоса. Духовна, інтелігентна істота завжди користується вишуканою, культурною мовою, тонкою образною системою, чарівними метафорами, чудовими притчами. А ветхозавітний деміург — клубок ревнощів і злоби. Ні, не згоден. Навіть за тими символами відчувається злочинна психіка і божевілля, доведене до глобальних або навіть космічних масштабів. Ветхозавітний творець не має права вести людей. Він повинен стати перед судом історії, перед судом Космічного Права. Я сказав!

      Прокурор сів. Суддя постукав молоточком по столу.

      — Хто хоче сказати?

      Усмішка щезла на вустах священика, прозорі очі закрижаніли. Він розгладив бороду, гірко сказав:

      — Мені шкода вас, друзі. Ви дуже розумні, ви інтелектуали, як тепер модно говорити. Ви переповнені інформацією. Знаєте все — від історії релігій до квантової механіки, від генетики до окультизму, від кібернетики до найновітніших гіпотез про походження Всесвіту. З вами тяжко сперечатися. Інколи — можливо. Тому я не хочу сперечатися. Та й істина не пізнається в суперечці. То — вигадка софістів. Істина — поза словами. Проте хочу дещо запитати. Ось ви тут руйнуєте релігійний світогляд. Проганяєте з своєї психіки творця, бога. Хочете ґрунтувати мораль, етику на людських законах, на громадській домовленості. Стверджуєте мету і смисл буття як вічне прагнення до розкриття таємниць природи. Заперечуєте безсмертя духу, виводячи його з рефлекторної здатності матерії до самопізнання. Гаразд! Але що далі? Людина — комашина серед неосяжності. Перед невимірними океанами часу й простору всі наші зусилля — ефемерні, облудні. Не лише єгипетські піраміди, а й сучасні синхрофазотрони чи термоядерні пристрої порівняно з вічністю — ніщо. Невже вам не страшно дивитися в небо — в зоряну прірву, яка поглине ваш прах, навіть не помітивши цього? Невже ви не розумієте, що ви залишаєтесь перед безоднею на самоті, без жодної надії подолати її?

      — Та що це ви страхаєте нас? — скрикнула якась захоплена дівчина, стріпнувши білявою гривою. — Людство почало такий дивовижний штурм космосу, а ви… Ось уже люди на Місяці побували, а там — інші світи, далекі зоряні системи! Зустрінемо інших істот — побратаємося! Потім — Велике Кільце цивілізацій, про яке писав Єфремов…

      — Сон, — сумно похитав головою священик. — Марні сподівання. Навіть учені пишуть, що розширення інформації про навколишній світ розширює разом з тим і коло непізнаного. Страшний парадокс! Вихід у космос ще більше підкреслює самотність людини. Кожен крок у безодню показує нові невимірні обрії. І ви не оволодіваєте ними, а бачите, як океан шириться і заливає вас. О ні! Людина неспроможна досягти берега істини без допомоги вищих сил!

      — Дурниці! — Почулися голоси.

      — Ні, не дурниці! — Несподівано втрутився в бесіду Сергій Горениця.

      — Як так? — здивувалася білява дівчина. — І ви?..

      — Заждіть, — махнув рукою вчений. — У тому, що гість сказав, є гірке зерно правди. Умноження інформації, посилення енергетичних пристроїв не наближають нас до оволодіння всім космосом.

      — Але ж з кожним досягненням ми все ближче до істини?

      — Ні, о ні! Що означає “все ближче” у безмірі? Це — пустий звук.

      — То ви теж за віру в творця?

      — Та ні, — усміхнувся Горениця. — До чого тут віра, коли людина має розум і волю? Є інший, немеханічний шлях оволодіння космосом. Не завоювання нескінченних просторів літальними апаратами (хоч це теж потрібно), а розширення наших почуттів і розуму у багатомірність світобудови, оволодіння простором і часом, виростання людини з обмеженої тримірної істоти — смертної і слабкої — у всемогутнього титана, який опанує безмірність, синтезує в собі всю глибинність макрокосму. Тоді здійсниться мрія древніх мудреців та філософів, атом дорівняється космосу, людина ототожниться з безмірністю. Друзі! Боги людей — лише небесний негатив нашого хаотичного земного існування. Космічна людина стане сином безконечності, дасть життя і мисль усьому сущому, виведе всіх істот з лабіринту необхідності у царство свободи.

      — Незбагненно, — зітхнув священик, задумливо дивлячись на Гореницю.

      — Філософська фантазія, — знизав плечима баптист.

      — Поясніть, — попросив хтось із хлопців. — А то в абстракції воно гарно, а як конкретно…

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.docx446 Кб4564
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb2)Oles_berdnyk_zoryanyj_korsar.fb21227 Кб4925

Пошук на сайті: