Олесь Бердник - Камертон Дажбога (сторінка 9)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.docx260 Кб2778
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2)Oles_berdnyk_kamerton_dazhboha.fb2690 Кб2900

      — Наші органи, громадянко Самійленко, без причини не затримують людей. Якщо ви потрапили сюди — можете не сумніватися: ви будете покарані. Суворіше чи м’якше — це вирішить суд.

      — Але я не розумію…

      — Згодом зрозумієте. Прошу відповідати на мої запитання, і не вступати в полеміку. Рік народження?

      — Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий.

      — Ви жартуєте? Я серйозно запитую.

      — Я вам серйозно відповіла.

      — Ви хочете сказати, що вам дев’яносто чотири роки?

      — Навіщо так багато? Всього двадцять шість.

      — Проте, громадянко Самійленко, тепер тисяча дев’ятсот сорок восьмий рік.

      — У вашій реальності — так. Я вже це зрозуміла. А в моїй — тисяча вісімсот вісімдесятий.

      — Про які реальності ви мелете? Реальність одна-єдина. І прошу не корчити дурня. До психіатричної лікарні ви ще встигнете потрапити. Обіцяю вам це. Отже, рік народження?

      — Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий від народження Христа, якщо вам треба уточнити.

      — Гаразд. Запишемо так, як ви сказали. Але тримайтеся. Ваша основна спеціальність?

      — Учителька народних шкіл.

      — Освіта?

      — Закінчила Вищі курси благородних дівиць.

      — Де ви народилися?

      — У Києві.

      — Адреса?

      — Андріївський узвіз. Дім п’ятий, наш родовий притулок.

      — Навчалися теж в Києві?

      — Так.

      — Ви сказали про те, що працювали учителем. Чому потрапили до монастиря?

      — Мій світогляд не влаштовував попечителів освіти. Рутина і консерватизм бюрократичної структури самодержавства змусили мене шукати романтичних шляхів самореалізації. їх я знайшла у вихованні юного покоління мрійників, революціонерів, дослідників таємниці буття. Ви повинні б знати, що такі погляди не схвалювалися. Не лише колеги-учителі, керівники шкіл, дворянське середовище, а навіть мої батьки вважали мене психічно неврівноваженою, хворою. Дехто навіть вважав мене одержимою темними силами. Тому наполягали, щоб я прийняла постриг. Так я опинилася в монастирі.

      — І це відбулося в якому році?

      — У тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому. В червні місяці.

      — Угу. Логічно. А де ви зустрілися з подругою… як її?

      — З Громовицею?

      — Хіба в неї таке прізвище?

      — Та ні. Земне прізвище в неї Курінна.

      — Саме так. Курінна. Здається — Галина?

      — Так. Галя.

      — А що означає ваш натяк: земне прізвище? Хіба в неї є й небесне?

      — Пробачте, треба говорити про все послідовно. Ми з нею знайомі ще з іншої сфери буття, що має назву Ара. Там її ім’я Громовиця, а моє — Юліана. А в цьому народженні вона — Галина Курінна, а моє прізвище ви вже записали.

      — Так, так. Чудово. Прекрасненько. Я збираюся задрімати, а ви мені гомоните казочку: бай-бай, бай-бай…

      — Невже ви мені не вірите?

      — Чому ж, вірю! Спробуємо логічно завершити вашу версію. Яким чином до вас потрапила Галина Курінна? Ви з нею раніше були знайомі? Маю на увазі не іншу, вибачайте, сферу, а тут — на грішній Землі?

      — У цій реальності вона народилася в середині двадцятого віку, а я — в дев’ятнадцятому. Тому зустрітися ми не могли.

      — І все-таки зустрілися?

      — Я знаю лише те, про що вона розповіла. Антагоністичні сили, що з ними наша група Космократорів увійшла в протистояння, перекинули Галю в дев’ятнадцятий вік.

      — Навіщо?

      — їхнє основне завдання — не дати Космократорам з’єднатися на Землі, бо тоді…

      — Що тоді?

      — Тоді ми згадаємо всю інформацію свого космічного буття і зможемо визволити земних людей від влади Арімана — володаря Ари.

      — Ого! Колосальні у вас наміри. З певними політичними натяками. Цікаво — чи не виникають у вас певні асоціації з постаттю Арімана, коли ви згадуєте вождів Світової Революції? Адже Аріман — це, здається, міфічна істота з теогонії Заратустри? Володар пітьми? Чи не так?

      — Для нас він дуже реальна постать. Колись був близьким другом, співробітником. Головний Координатор Системи Ара. Проте в екстремальних умовах еволюційної трансформації зрадив Хартію Єдності і почав деградувати. А щодо асоціацій… я нічого не відаю про вождів… як ви це називаєте… Світової Революції… тому й жодних асоціацій у мене не виникає… Ви повинні зрозуміти, пане слідчий.

      — У нас панів нема, громадянко Самійленко. Прошу називати мене “громадянин слідчий”.

      — Добре, громадянине слідчий.

      — Ходімо далі. Повіримо, що співробітники Арімана перекинули Галю Курінну в дев’ятнадцятий вік. Ви в розпачі. І тут раптом… з’являється ще одна дійова особа химерного спектаклю… як його?

      — Меркурій. Головний слідчий Системи Ара.

      — Ого. Велике цабе. А тут, на Землі, — хто він?

      — Григорій Бова. Нібито й тут він криміналіст. Ми навіть не встигли як слід поговорити.

      — Гаразд. Як же він потрапив до вас? Як дізнався, де ви перебуваєте?

      — Подробиць не відаю. Не встигла дізнатися. Він лише сказав, що наука двадцятого віку відкрила таємницю подорожі в часі. З допомогою древніх манускриптів він знайшов натяки про те, де перебуває його дівчина.

      — Курінна?

      — Так.

      — Вона його дружина чи?..

      — Наречена. Вони кохали одне одного і там, у рідній сфері. Магніт любові з’єднав їх і тут.

      — Ах, як романтично. Чудово! Отже, Бова намацав місце перебування своєї нареченої. І могутня державна інстанція надає йому можливість кинутися в минуле для визволення баби… пробачте, дівчини?

      — Навіщо ви іронізуєте? Для науки добровольці завжди мають визначальне значення. Бова був знайомий з керівником експерименту. До речі, це наш керівник і в Системі Ара — Горикорінь. Отже, жодного непорозуміння нема. Можливо, для вас, громадянине слідчий, закони космічної причинності ще не достатньо ясні, тому…

      — Для мене, громадянко Самійленко, давно вже ясно. Ви містифікуєте. Скажу відверто, мені вас жаль. Ви ще не підозрюєте, куди потрапили. Щоб не трапилося гіршого, прошу отямитися і казати правду… одну лише правду.

      — Але ж я кажу правду,

      — Ще раз пропоную: відверто розкажіть слідчим органам, хто вас завербував, яке завдання поставив, що ви повинні були здійснити? Диверсія? Терористичний акт? Саботаж? Чи створити пропагандистську групу контрреволюціонерів? Чи знайомі ви з ренегатом Леніним та його псевдовченням? Хто, зрештою, для вас вигадав таку ідіотську легенду про подорож в часі? Навіщо?

      — Громадянине слідчий! Ви даремно стараєтеся. Я не можу сказати чогось іншого, крім того, що вже сказала. Ваші версії — то марення, яке я навіть не можу збагнути.

      — Ну що ж… Ви обрали свій шлях. Я гадав, що м’який метод дасть кращий результат. Певно, ви натреновані для екстремальних ситуацій. Жаль! Доведеться застосувати до вас жорсткі заходи.

      — Не розумію. Що можна з мене взяти, крім того, що я маю? Які жорсткі заходи здатні змінити мене?

      — О, ви ще не знаєте глибини власної підсвідомості. Ми вміємо добиватися таких результатів, коли особа стає пластичною, як глина під руками скульптора.

      — Догадуюся, громадянине слідчий. Догадуюся, дивлячись вам в очі. Ми в школах перших циклів вивчали історичні хроніки про жорстких, безжальних правителів минулого. Проте який сенс мучити мене, щоб отримати вимушене визнання? Ви ж отримаєте результат самообману.

      — Ось тут ваша помилочка. Правду можна добути лише через муку. Правда — хитра бестія, вона ховається за безвинним поглядом, лагідною усмішечкою. Правда — шлюха, котра розраховує, що всі повірять сльозам і стогонам, клятвам у вірності і запевненням у щирості. Наші органи переконалися, що правдива суть людини захована у безодні єства, під нагромадженням історичного лахміття традицій, морально-етичних кодексів, релігійних містифікацій. Лише страждання й мука може змести всю цю надбудову і оголити правду. Апологети лібералізму впродовж віків пудрили мізки численним поколінням солоденькими заповідями про братерство, любов і подібну муру. Лише доктрина Маркса–Троцького–Сталіна та братерське вчення Гітлера зуміли розпізнати містифікацію плутократів і релігійних циніків. Коротше, не сумнівайтеся: ми будемо знати правду про вас і ваших господарів. Попереджую ще раз: прокурор дав дозвіл на застосування до всіх вас фізичних та психічних засобів впливу.

      — І що це означає?

      — Побачите. У вас нема потреби… доки не пізно… признатися?

      — У чому?

      — В обмані органів слідства.

      — Я казала тільки правду.

      — Ну що ж. Я все зробив, що міг. Ви не повинні скаржитися, що я не попереджував…”

(Кінець стенограми).

***

СТЕНОГРАМА ДОПИТУ ЗАТРИМАНОЇ КАТЕРИНИ САМІЙЛЕНКО

      “Допит провів старший слідчий Міністерства Державної Безпеки Української Комуністичної Республіки Олексій Громов.

      — Добрий день, громадянине слідчий!

      — Стань у той кут!

      — Зніміть з мене наручники. Навіщо мене в них закували? Я не збираюся на когось нападати. Крім того, я жінка.

      — Стань у той кут. І закрий пащу. Будеш відповідати лише тоді, коли я запитаю. Наручників не зніму, доки не зрозумієш, куди потрапила.

      — Я вже починаю розуміти.

      — Тим краще.

      — Дозвольте мені сісти. Адже ви мужчина, лицар…

      — Заткнись, суко. Я тобі покажу лицаря. Стоятимеш як миленька і день, і ніч. Доки я не відправлю тебе в камеру.

      — Ваш колега все-таки дозволяв мені сидіти. І не велів одягати наручники. Невже Революція відбулася для того, щоб до влади прийшли ще жорстокіші монстри, ніж при самодержавстві?

Пошук на сайті: