Олесь Бердник - Катастрофа (сторінка 7)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.docx)Oles_berdnyk_katastrofa.docx131 Кб1185
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.fb2)Oles_berdnyk_katastrofa.fb2331 Кб1376
Так стояв він серед зливи звуків і променів довго, ніби учень, покараний за якусь провину Учителем. Нарешті, мелодія змовкла, освітлення-зникло. З усіх боків знову насунулися пітьма і тиша. Перехід був таким раптовим, що в Рі-о запаморочилась голова.

І в ту ж мить владні імпульси чужої думки вдерлися до психіки Рі-о, не даючи часу для роздумів, почали промацувати її глибини. Учитель надсвідомістю збагнув підступний прийом Великої Трійки, надзвичайним напруженням волі відновив утрачений спокій. Тепер таємні закутки мозку були закриті для інших Тайя непереможного запоною волі. Недаремно Рі-о багато спіралей підряд вивчав у своїй гірській схованці древню мудрість Ло-ла .

А думка невидимих Тайя-Богів шаленіла, загрожувала, питала:

— Хто світильник істини на Та-іні?

— Вищі Сфери! — не задумуючись, відповів Рі-о.

— Чию волю вони творять на планеті?

— Вищого Духа!

— Чи маєш ти сумніви в цьому?

— Ні!

Довго тривав страшний іспит. Вихори думок неймовірної сили гнітили розум Рі-о, терзали його, мучили. Але старий Учитель витерпів усе.

Йому здавалося, що минула вічність. Вічність, сповнена мукою і нестерпним чеканням. Та коли вона відійшла в небуття, наступило нечуване блаженство. Потоки ворожої, підступної думки розвіялися, одступили. Свідомість відчула свободу, вона могла відпочити…

Ніжне рожеве проміння заповнило залу. Воно було приємним для зору, заспокійливим для душі. А назустріч Рі-о линули над голубою підлогою три величні постаті, одягнені в барвисті шати, їх обличчя були суворі, погляд холодний, рухи плавні, стримані.

“Велика Трійка”, — збагнув Рі-о.

Постаті наблизилися, зупинилися. Учитель спокійно і зацікавлено дивився їм в очі, ждав. Прихований подив, ніби небажане передчуття, виник десь в душі. Він готувався побачити розумні, прекрасні лиця, осяяні світлом істини, а зустрів щось зовсім протилежне…

Рі-о відзначив усе, до дрібниць. І відсутність натхнення, що вінчає чола людей науки, і жорстокий погляд, і хтиві тонкі вуста у всіх трьох, звичні, напевне, до грубих утіх. Вони були різні за віком, навіть відрізнялися зафарбленням шкіри, кольором очей, але щось наклало на них спільну печать, і це робило обличчя Тайя-Богів одноманітними. Що це було — Рі-о ще не міг збагнути…

Середній з Великої Трійки — товстий, поважний — усміхнувся приязно, привітно доторкнувся до чола Рі-о.

— Ми вітаємо тебе з посвятою, Рі-о. Тепер ти наш брат по духу. Я Умт — Ча  Великої Трійки.

— Я Сут.

— Я Ба-ір.

Ріо відповів їм жестом дружби. Умг потиснув його руку, одверто засміявся.

— У нас тут без умовностей. Ми — Тайя-Бо-ги лише для нижчих. Між собою ми — володарі чистої Істини.

— Я щасливий, — відповів Рі-о. — Я давно мрію про неї…

— Тоді прямуй за нами. Вищі Сфери зібралися в Храмі Космічної Насолоди. Ждуть тебе. Сьогодні подорож по шляху Вищого Блаженства.

Умт і його помічники рушили в глибину приміщення. Рі-о поплив за ними. їх супроводжували хвилі заколисуючої музики, потоки розмаїтого проміння.

Коридори вели все нижче і нижче. Світло потроху затухало, якась прозора пітьма оточувала Рі-о. Вона заспокоювала, готувала до незвичайного.

Коридори обірвались раптово. Велика Трійка і Рі-о опинилися в приміщенні, форму якого не можна було визначити. Стіни ховалися за пеленою ніжної імли. “Світловий ефект”,— подумав Рі-о. Він оглянув залу, помітив у центрі багато розкішних ца, розташованих кільцем. Посередині того кільця видавалося ще три ца, які панували над іншими.

В повній, нестерпній тиші з протилежного боку випливли постаті Тайя. Ніби привиди, досягли вони середини залу, сідали на ца. Умт мовчки вказав Рі-о на вільне місце, а сам, на чолі Великої Трійки, зайняв місце в центрі.

Серце Рі-о сильно занило, душа тяжилась тою церемонією, незрозумілою підготовкою. Коли ж почнеться щось, коли відкриється таємниця Вищих Сфер?

Прозора пітьма згустилася ще більше. Рі-о відчував, що в повітрі посилилась потужність зарядів, тіло жило активніше, свідомість відкрилася, мов безодня, готова прийняти те незвичайне Блаженство, про яке Учитель мріяв на шляху важкого життя.

Почувся тихий протяжний голос. Рі-о насторожився.

Хто це говорить? Умт? Ні, не він…

Голос підіймався до урочистих висот, спадав у пристрасному шепоті до ледве чутних вібрацій, сповнював пафосом лунке приміщення Храму Космічної Насолоди. Він говорив:

— Все шукає єдності. Все прагне істини.

Гнучкі віти ма-ура , пробиваючи покрив са, тягнуться до променів Зірки-матері.

Найдрібніші ва-а  сполучаються в обіймах пристрасті, щоб продовжити рід свій до безконечності, щоб охопити собою вічність і об’єднатися з нею.

Все шукає єдності. В ній найвища істина

Тисячоліття Тайя шукали того шляху серед хаосу думки і почуття. І не знаходили. Вони ускладнювали свої шуканяя і тим самим віддаляли істину єднання…

Почуття неприємного подиву зародилося в душі Рі-о. Він не міг збагнути, для чого тут говоряться банальні слова, які недостойні учня нижчого кола. Що за низький, викривлений культ? Невже після такого вступу можна чекати на якісь відкриття?

Сумління змусило його відкинути такі думки. Може, голос, який він чує, лише залишок Древнього звичаю, традиція. Треба заспокоїтись, слухати далі…

А голос гримів переможно:

— Вищі Сфери Та-іни розв’язали величну проблему. Вони зрозуміли слова древніх: Істина в найпростішому. Вони оглянулись назад і відкрили свої обійми минулим вікам. Здійснюється предковічне пророцтво. З’єднується початок і кінець, Перший і Останній в задоволенні Бажання Єства…

— Дивіться, Тайя-Боги, на ваше неосяжне царство, хай душі ваші сповняться великої гордості і приготуються до шляху Великого Блаженства.

Голос замовк. Торжествуюча жалібна мелодія полилася з усіх боків. Стінч освітилися, віддалилися в безмежжя. Членів Вищих Сфер охопили видіння. В них з’являлися будівлі велетенських автоматичних ба-мо, де виготовлялися літаючі небесні диски, різноманітні пристрої для дально-видіння, для демонстрування то-та, обладнання для жител і синтезу їжі. І те, що трапилося далі, було страшною несподіванкою для Рі-о. Він побачив Будинки Контролю, куди нижчі Тайя були зобов’язані з’являтися щодня під страхом позбавлення їжі. Ніхто, крім Вищих Сфер, не знав справжнього значення Будинків Контролю. Тепер ця таємниця для Рі-о розвіялась. Вона була жахливою, неймовірною…

І не встиг він ще отямитись від огидного враження, як почався новий розділ космічного ритуалу.

Згори опустилися над кожним Тайя-Богом напівсфери ро-да . Рі-о знав про них. Це були апарати для конденсації вібрацій поля думки з тим, щоб передавати її на далекі відстані. Ро-да вживалася в науці Ло-ла. Для чого ж вони призначені тут?

Ро-да лягли на голови членам Вищої Сфери. Почулася могутня думка Умта:

— На планеті Гро-оча створені наші перші пости. Ціла планета — незаймана, дика, сповнена океаном предковічного почуття — перед вами, Тайя-Боги Я і Всесвіт!

— Я і Всесвіт!

— Я і Всесвіт!

Всі Тайя-Боги проголосили символічний заклик Вищої Сфери. І тоді зник зал Храму Космічної Насолоди. Рі-о відчув, що він серед Космосу.

Вібрації поля, спрямовані гігантськими дзеркалами, встановленими на вежах, несли його свідомість до планети Гро-оча, диск якої блискавично виростав. Промайнули штучні А-лу, білі хмари, неосяжна гладь блакитних океанів, зелені, буйні зарості невідомих дерев

“Чудова планета,— промайнуло в душі Рі-о радісне почуття.— Ясна, прозора, сповнена бурхливим життям…”

Його думки були перервані грубим втручанням чужої думки. Рі-о з жахом зрозумів, що він стає покірним виконавцем чужої волі. Він побачив на галявині, серед хащів високих, гостролистих дерев, гурти тонкошиїх, товстих тварин з маленькими голівками і дурними оченятами. Вони мирно паслися, пожираючи віти низькорослих ма-ура — рослин Гро-очі.

Недалеко від них причаїлися два хижаки з гігантськими головами і страшними зубами. Вони з грізним ревом виринули з-за дерев і накинулися на беззахисних тварин.

Рі-о відчув, як він проти своєї волі переселився в тіло хижака, став ним, оволодів його інстинктом. Власна свідомість протестувала, боролася проти несподіваної навали, але чужа воля, що кинула його в оболонку тварини, була сильнішою. Рі-о, майже втрачаючи свідомість, відчув, як він хапає травоїдну тварину, терзає їі зубами, як тепла кров струменить в його пащу, сповнює радісною, предковічною міццю сильний, дикий організм. І він вже не міг відрізнити, де єство хижака з планети Гро-оча, а де свідомість Тайя — вченого з Та-іни,

І далі, без перерви, тривала страшна оргія найдикіших пристрастей. Могутнє знання психічної науки Ло-ла давало змогу Вищим Тайя проникати в психіку всіх живих істот, пити їхні почуття, забирати їхнє задоволення.

Рі-о безвільно подорожував з одного місця планети в інше. Він побував на дні океанів Гро-очі, перевтілювався в морських драконів, в огидних літаючих тварин.

Та коли потоки поля були спрямовані на двох велетенських тварин, які парувалися, Рі-о не витримав.

Він збагнув, що треба вириватися з огидного полону. Страшною напругою волі Рі-о сконденсував думку, оволодів своїм тілом. Різким рухом руки він скинув з голови купол ро-да. І все одразу зникло — Гро-оча, дикі чужі тварини, бридкі, мерзенні почуття, які йому нав’язувала чужа воля вироджених Тайя-Богів.

Так, він збагнув!

Не вчені, не пророки Істини володіють владою і міццю Та-іни! Вони — вироджені, нікчемні пті-та — морські дракони з холодних глибин океанів Та-іни. Ось у чому вони знайшли суть єднання з Всесвітом? Вона в поїданні інстинктів і почуттів нижчого світу тварин. Вона в огидній, мерзотній насолоді дикунською радістю пожирання або статевого парування інших тварин Та-іни чи далеких планет.

О, ганьба! Найкращі сили науки, пізнання світу, жертви великих дослідників Космосу пішли для втіхи пустим і підлим володарям! Геть! Геть звідси! Тепер він вже не буде сумніватися!

Рі-о піднявся над своїм ца, з острахом поглянув на обличчя Тайя-Богів. Вони не звертали уваги на нього. Вони були поглинуті почуттями насолоди, десь там, на далекій Гро-очі. Очі членів Вищої Сфери були заплющені в блаженстві, на вустах блукала солодка посмішка утіхи…

Рі-о безшумно пролинув над підлогою залу Храму, промчав коридорами, опинився на майдані, перед будовою Палацу Вищих Сфер.

Грозові вихори охопили його свіжістю, блиском розрядів. Тіло стрепенулося радісно, відчуваючи чисте повітря гір. Краще загинути від блискавиці, ніж сидіти рядом з нікчемними, одурілими Тайя-Богами. Скоріше додому. Він знає, що робити!..

Позаду з’явився слуга. Побачивши Тайя в одежі члена Вищої Сфери, він шанобливо приклав руки до чола, запитав здивовано:

— Великий Бог покинув Храм?

— Я поспішаю.

— Щось потрібно?

— Великий дра. Заряд для польоту навколо планети.

— Слухаю, Великий Бог.

Слуга зник. Рі-о нетерпляче ждав. У душі з’явилося почуття страху. Що, коли Умт схаменеться і перехопить його? Як пояснити дивну втечу? Чи не буде його вчинок страшною образою для Вищих Сфер? Адже він кинув виклик Тайя-Богам, їхнім устоям, традиціям?

Ну й дарма! Війна так війна! Тепер все ясно, відступу назад не може бути!..

З густого туману знову виринув слуга. Він вказав рукою поперед себе. Там бовванів корпус гігантського дра. Рі-о подякував прислужнику жестом руки. Той зачудовано всміхнувся.

— Великий Бог дивний. І добрий. Мені ще ніхто не дякував.

Рі-о нахмурився, поклав руку на чоло слуги з виразом дружби і любові.

— Прийде час, будуть дякувати. Чуєш?

Він хутко наблизився до дра, ввійшов у отвір, сів біля пульта управління.

Похмурі вежі будівель хитнулися, хмари насунулися і поглинули дра в собі.

Рі-о летів назустріч невідомій долі, назустріч боротьбі. В серці зрів великий задум. Перед його величчю блідло все — і найбільші проблеми, і саме життя…

РІ-О ЛЕТИТЬ ДО ЕКВАТОРА

Дра летів до екватора. Внизу мерехтіли небосяжні простори океану, вгорі—вихрилися кудлаті хмари, пронизані блиском грозових розрядів. Де-не-де виринали, сяючи сліпучою білизною, гігантські крижини, а на них — тисячі чорних ял . Потім знову хвилювалися важкі темно-сині води, прорізані в окремих місцях пустельними острівцями суходолу.

Нур — учень Рі-о — одвів погляд від одноманітного краєвиду, повернувся до Учителя. Гострі чорні очі на сухорлявому фіолетовому обличчі горіли хворобливою цікавістю. Він з благанням подався трохи вперед, запитав:

— Куди ж ми летимо, Вчителю?

— До екватора. Тепер я вже можу сказати.

Пошук на сайті: