Цар і раб – Іван Білик

Діофант одтяг свої головні полки на протилежний край, де й досі не стихала січа, й болярин устиг перевести на той бік валу всю свою першу тисячу. Але незабаром, щойно в воду забрела друга тисяча древлян, як і на них, і на перших, котрі вже були по той бік, упала гомінка й клекотлива хмара ворожих комонців. Ті сотні другої тисячі, що вже встигли перечалапати по коліна й по груди у воді на той бік, ворог одтиснув усп'ять, а Богдана заходився гнати далі. Болярин опинився в ворожому стані сам зі своєю поскіпаною тисячею, й Борис, який підвів решту вцілілої рати до броду, тепер застряг на невеликому трикутникові між ровом і лиманом. Між ним та Богдановим полком був супротистат, і тепер князь мав надію лише на рідних кумирів та чорну осінню ніч.

А ніч видалась моторошна, страшніша за попередню. Дощу не було, зате ж не було й спокою, й навіть вогнища ніхто не зважувався розпалити, бо понтійці перейшли через вал великим полком, одгородивши древлян і від моря.

Борис вислав уперед вивідників, і вони доповіли:

— Риють…

Так воно й мусило бути, й князь подумав, що, бувши Діофантом, теж би намагавсь оточити загнаного в кут супротивника всіма силами й усіма можливостями. Болярин другої тисячі Милослав приніс нову звістку:

— Богдан ще живий і тримається.

Та вигляд у Милослава був дуже нужденний, князь бачив се навіть поночі, й звістка тільки роз'ятрила йому рану. Богдан тримається лише завдяки темряві, вранці ж понтяни переб'ють усю його пошарпану з дня тисячу, він не зможе навіть пальцем ворухнути, бо й тут почнеться пекло.

Діофант і на годину не дав своїм воям перепочинку, не сподіваючись на ласку примхливої кумири Ніке, й уранці древляни побачили новий рів і новий вал, що тягся майже від середини старого валу навпрошки до лиману.

— Лишається тільки через лиман, — сказав тисяцький Милослав Борисові, тримаючи руку на перев'язі. Під очима в нього понабрякали сині капшуки, виказуючи пропасницю, та він змовчав, знаючи, що Милославові без волфів та чародіїв не дожити й до смерку, бо перська отрута вбиває людину рівно за добу.

Поки Діофант не йшов на сутичку, Борис поскликав усіх воєвод — аж до сотників, і коли воєводи зійшлися, знову на валу з'явивсь грек Дорілай, який колись видавав себе за Діофантового мечоносця.

Описавши наслідки вчорашньої січі, Дорілай сказав:

— Маємо вбитих по дві тисячі з вашого й з нашого боку, архонте. Сіктимешся й далі?

— Сіктимуся, — сказав Борис, уже знаючи настрій воїв і рішучість воєвод.

Високий і кремезний, схожий своєю русою борідкою чи на древлянина, чи на фріґійця, Дорілай з подивом глянув і заперечив:

— Якщо протримаєшся й сьогодні з ласки ваших кумирів, архонте Палаку, то втратиш іще стільки — в найліпшому разі.

— Й Діофант не зачарований! — сказав на сі його слова болярин Милослав, змучений раною.

— Але ж у таксіарха після того ще лишиться шість тисяч, а в вас — одна!

Проти такого доказу ніхто не зміг би заперечити, однак «скіфи» пережили за вчорашній день і минулу ніч стільки прикрощів, що жоден доказ уже не впливав на них, викликаючи тільки нестямний опір. Дорілай спробував викласти скіфському цареві всі «за» й усі «проти»:

— Діофант проситиме нашого всеблагого повелителя Мітрідата Шостого Великого Евпатора Діоніса бути справедливим й оцінити мужність твою й твоїх воїв, басилевсе. Будь другом нашому таксіархові — й ти будеш другом і Мітрідатові. Діофант пустить тебе вільно йти в свої городи разом з твоїм військом.

Вже знаючи давніше, що Дорілай не знає по-їхньому, князь Борис почав запально доводити своїм воєводам, що коли вони здадуться Діофантові, то стануть робами Діофантового царя й укриють себе за життя незмивною ганьбою, а після смерти — довічним робством, з якого вже не визволиш себе ні сріблом, ні золотом, ані мечем. Те саме він говорив їм і вчора, тоді вся рать відгукнулася дружним гомоном ухвали, сьогодні ж Борис бачив схилені голови й у землю вп'яті вічі. Та коли сів, спітнілий і знесилений, болярин Милослав одкашлявся й хрипким од лихоманки голосом проказав:

— Княже Бориславе! Всенькі ми тута смо древлянською мамою зроджені, всенькі чинимо требу діднім кумирам. Аби ми смо схилили в'язи перед супротистатом, то би нас усіх покарали кумири: й Діва Дана, й отець її Бог… Ні, древлянинові ліпій накласти животом, аніж… Так я речу, братове?

Останні слова Милослав, обрезклий і геть блідий од перської отрути, звернув до малих і тисяцьких воєвод, і люди мов засоромлені своєї втоми, й ран, і ганьби, й почали підводити голови. Тримаючись за соху свого намету, князь Борис був би підійшов до Милослава, який домігся того, чого князь уже безсилий був домогтись. Але тут стояв ворожий сол, а з ним ще двоє недругів, які, не розуміючи мови, чекали, що скаже їм їхній звершник. Князь Борис був угніваний і вагливістю зневірених воєвод, і насмішкуватими сірими очима Діофантового повірника, й отією раптовою власною слинявістю. Погані мої справи, подумав Борис, коли я-м уже став таким нікчемним. А тоді навіть у думці поправив себе: погані наші справи…

Та древляни билися, мов ті хижі вовки, що потрапили в пастку. Їм навіть пощастило захопити той новий вал, яким відгородили їх од моря понтійці минулої ночі. Та рів зяяв по сей, а не по той бік валу, й по обіді Борис відійшов знову в тісний кут до лиману. Й коли вої з обох боків розчепилися для перепочинку, на гребінь свіжого насипу вийшло кількоро чужих воїв, охищаючи себе римськими «дверима». Лише одна людина стояла безохисна, й усі швидко впізнали в ній свого тисяцького воєводу Богдана, який спробував був уночі пробитися крізь облогу, та там і захряс.

Одяг на боляринові був брудний і геть подертий, а неошоломлена голова заповита кривавим шматтям. Богдан мовчав, сумно дивлячись на стан своїх товаришів і поратників у тісному ріжку між лиманом та двома ровами, але всі й так зрозуміли, що сталося вранці й чим закінчилася спроба болярина Богдана вийти з оточення.

Ті, що стояли за римськими щитами, теж не казали й слова і не примушували полоненого воєводу вмовляти своїх товаришів. Незабаром його потягли назад і сховалися за валом, а Борис наказав рити навпроти нового валу свій рів і свій вал.

Рили неглибоко, бо за сі півдня древляни втратили вбитими й пораненими ще п'ятсот воїв, у стані лишилося зовсім мало ратників, поріділі тисячі вже ніхто тисячами й не називав, бо налічували не більш як по чотири сотні, але до смерку навпроти понтійського рову вищерився ще один, і се підбадьорило зранених і знесилених древлянських воїв.

По першій варті в страшних муках умер Милослав.

А по другій, коли сього найменше чекали чужі й свої, Борис несподівано повів своїх воїв на приступ старого валу. Йшли юрмою, дерлися високим, уже затужавілим після позавчорашньої зливи насипом, і Діофант, який не ждав вилазки, а коли й ждав, то, певно, не тут, не зумів їх стримати.

Подолавши вал. Борис пробився до самого лиману, й тут решта воїв провела коней бродом, уцілілі посідали верхи й зникли в темряві. Діофант не зважився переслідувати їх надто далеко в чужій землі, й над ранок Борис привів решту свого недобитого полку в Бориславль, де лишалася залога в півтисячі воїв.

Розділ 21

Коли він виспавсь і пішов оглядати город, якому ще отець Буйтур дав його ймення, радість від несподіваного збавлення пригасла, поступившись місцем тривозі. Борис у полон не здався, се було так, навіть привів рать у Бориславль, але привів рештки, не більше як півтори тисячі, лишивши супротистата в своєму затиллі, теж добре поскіпаного, але живого, могутнього й підступного.

В Бориславлі було неспокійно. Торжищем, яке раніше збиралося щоранку, тепер бігали пси та кози, люди боялися виходити за брами города, жони тримали дітей на припоні, й од хати до хати ширилися чутки, одна неймовірніша за другу. Вивідники розповіли воєводі Золотану, чільникові бориславльської залоги, що жона померлого Милослава розповідає всім родичам, ніби її між загинув не від отруйної стріли понтійців, а від руки самого князя Бориса.

Обурений Борис велів схопити болярку й піддати тортурам, та коли Милославиху, заплакану й змарнілу від горя, привели — дав повелю тут же одпустити її, бо й малий болярин Золотан, верховинський турич, який уже понад десять літ стеріг Бориславль, уступився за вдову, хоча сам перед обідом і доказав на неї.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: