Чорні рядки – Андрій Чайковський

Аудієнція скінчилася. Шкода було їхати, бо з таким самим верталися, як сюди прибули. По тій аудієнції мене щось торкнуло, що тут щось не теє. Признають мені рацію, що краще було зробити інакше, а не хотять цього зробити, хоч воно не шкодить справі.

Того дня неможливо було нам від'їздити і ми тут осталися. Цілий день я вже не розлучався з Ковшевичем, мали собі що розказувати. Зараз і квартиру кращу ми добули.

На другий день рано заїхали по нас сани. Ковшевич прийшов зі мною попрощатися востаннє, бо якраз на його іменини (св. Йосифа) його поховали.

Не було чим вдома повеличатися. Значить, що головне командування, хоч бачить, що план був недоцільний, не хоче його змінити на ліпший, хоч повіт, такий багатий, на тому потерпить, хоч нафту втратиться і не буде чим найконечніших потреб заспокоїти. Тут щось не теє…

Та ми, самборяни, покладали усю надію на полковника Кравса. Він нас певно оборонить. До нього мали всі необмежене довір'я:

і населення, і військо, рядові і старшини. От якраз прийшла вістка, що Кравс переломив під Судовою Вишнею ворожий фронт і знищив на 14 кілометрів залізницю аж до підбудови («унтербау») і перервав комунікацію зі заходом. Довір'я змагалося. Але цей подвиг полковника Кравса, очевидно, не подобався головному командуванню, бо тоді мали вестись якісь переговори про завішення зброї, з чого наші фронтовики були дуже невдоволені. І от стали старшини самбірські говорити, що головне командування усунуло полковника Кравса, що на його місце прийде інший командант, а над тим всім фронтом обійме команду полковник Грицько Коссак. Нам зразу не хотілося у таку дурницю вірити. За що ж така кара на Кравса? Хіба ж не його у тому заслуга, що ми дотепер на тім фронті держимося? Хіба ж не він створив цю армію з нічого? Старшини були через те до крайності схвильовані.

Погрожували, що в такому разі усі подадуться до демісії, вважаючи такий поступок головної команди з їхнім улюбленим старшиною за свою власну обиду. Ми, цивільні, теж затривожилися, знаючи, що як Кравс відійде, то фронт не удержиться й одного дня. Треба було і нам щось проти того робити.

Поголоска стала справджуватися. Кравс уже не вернувся до Самбора по тій екскурсії під Судовою Вишнею, а на його місце прийшов генерал Гембачев. Я вважав за відповідне з ним познайомитися і пішов до команди. Гембачев прийняв мене ввічливо, говорив поправне по-українськи. Коли ми розговорилися над загальним положенням, він каже до мене:

– Мене прислали сюди через якусь невияснену помилку. Та ж я не був ніколи фронтовим старшиною і на тім нічого не розуміюся. Я увесь час служив у російськім війську при інтендантурі. Тут велике фронтове завдання і відповідальність, а я її приймати не можу на себе. Я звідсіля леда день піду.

«Ну, гарна історія», подумав я собі:

«не вмію ні читати ні писати, а хочуть мене жидівським королем обрати».

От уміле командування! Хай би і кілок поставити, щоб лиш в однострою генерала.

Неможлива річ, щоб поляки того не знали і не використали, а тоді фронт присне, мов мильний пузир. Кравса любить рядове вояцтво, його поважають старшини, а теперішній командант сам каже, що не знає, що має робити. Старшинський корпус має Косса-ка нізащо, сміються із його приказів. От дає він приказ телефоном для відтинку Крукенич чи Гусакова:

– Наступати «шпрунгвайзе»… а пан-цирка… (тут зам'явся на слові, що панцирці робити). Черговий старшина, що відібрав телефонат, сміється і відповідає: «а панцирка гуляє по шляху»… «Так, так,- каже Коссак,- а панцирка гуляє по шляху».

Оповідали мені також, що кілька старшин перебралися за дядьків з Ясениці

Сільної, де перед війною Коссак був вчителем, явилися до нього в Стрию і просили, щоб покинув війну і вернувся до них на село, бо в школі немає порядку і діти дуже пустують. Громада обіцяє його «вилекріму-вати». Не знаю, чи це правда, але говорили мені про це старшини в Самборі і з того дотепу дуже сміялися.

Коли вже усунення Кравса стало фактом, наша прибічна рада вирішила післати знову депутацію до головного командування, поки не наспіє катастрофа. До депутації вибрано мене і покійного радника Василя Щербатюка. Ми мали їхати до Ходорова, куди перенеслася головна команда армії. Ми мали наставати на те, щоб Кравсові віддано знову командування на нашому фронті. Я радий був з мого товариша депутації, бо покійний Щербатюк дуже щира і розумна людина, був моїм вірним товаришем і дорадником і не одно лихо минуло мене не раз через те, що його щирої ради послухав.

Ми вже збиралися їхати, як повідомив нас окружний ад'ютант, що тої днини головнокомандуючий генерал Омелянович-Павленко переїздитиме через Самбір на перегляд хирівського фронту. Отож буде можна з ним в Самборі поговорити і не треба товктися до Ходорова. Вечером пішли ми на двірець, бо не було нам відомо, о котрій годині приїде поїзд. На двірець прийшов і генерал Гембачев. Це нам не було на руку, бо як же при ньому просити, щоб його взяли і привернули Кравса.

Тому-то прохали ад'ютанта, щоб виклопотав для нас аудієнцію в чотири очі. Ми ждали аж поза північю. Нарешті поїзд приїхав. Генерал сидів у салонці. Сюди пішов Гембачев зі старшинами. Ми бачили усе крізь неприслонене вікно салонки.

Нарешті старшини вийшли, а осталися генерали самі. Ад'ютант доповів нам, що генерал невдовзі до нас вийде.

І так сталося. До кімнати станційної команди, де ми дожидали, прийшов генерал

Омелянович-Павленко. Ми представилися. Генерал – людина вже в літах, сивий, рука на підв'язці. Він низького росту, марний з лиця. Не виявляє ні одної прикмети на генерала, не то вже на головнокомандуючого. Говорить слабким голосом ламаною мовою. Хоч би лиш до Кравса – страшенний контраст. Я на перший погляд дуже, дуже розчарувався. Я представляю йому всю річ зв'язно, докладно, коротко – так, як мене вчили у війську писати «беріхти» і «мельдунки». Генерал вислухав мене терпеливо і каже:

– Справа вже вирішена: полковник Кравс відкликаний вже з відпустки і вертає та обнімає командування свого відтинку.

Ми не могли з дива вийти. Коли ж воно так вирішено в один мент, коли давно вже було вирішено інакше? Мені здавалося, що нам поміг у тому генерал Гембачев, якщо він сказав Павленкові те саме, що й мені того самого дня рано.

Ну, слава Богові, тепер знову зможемо безпечно спати. Коли ми розповіли старшинам, як воно вийшло, то всі дуже раділи і дякували нам, кажучи, що вони самі не посміли б генералові про це говорити.

Розуміється, що ця історія з Кравсом мусила бути наслідком якоїсь інтриги.

Комусь хотілося дійти до влади, а на перешкоді стояв Кравс. Кінець був такий, що

Кравс перебрав знову командування, а Гембачев від'їхав до Стрия.

VIII

Слід тепер сказати дещо про наші відносини до других неукраїнських націй: поляків, жидів та німців. У перших початках наші відносини до поляків бодай назовні були мирні. Я уже згадував про спільну нашу працю, коли то на нас найшла повінь нещасливих російських поворотців. Відтак, коли я скликав сесію представників двірських обшарів і виложив їм стан справи і начерк української конституції, котра поручала кожній нації свобідний культурний розвиток, свободу віри і недоторканість приватної власності, виказав їм моє бажання на братню згоду та просив їх у всіх справах звертатися до мене. Тоді один шляхтич, стискаючи мені руку, сказав: «і з певносцьов бендзє нам лєп'єй як дотихчас». По якімсь часі прийшла до мене депутація польської організації, щоб скласти між нами якийсь «модус вівенді» на будуче; заявили, що вони хочуть свобідного культурного розвитку і таке інше. Я сказав їм те саме, що перед тим сказав дідичам, але хай вони скажуть своїм верхам, щоб залишили офензиву на нашім фронті, щоб ми могли спокійно працювати спільними силами над відбудовою нашого зруйнованого повіту. За той час вирішить Антанта, що з нами має статися. Вони на це від себе самих згодилися, але вони самі того рішати не можуть і мусять предложити це своїй верховній владі. В тій цілі треба їм з їх верхами порозумітися і вислати когось з-поміж себе через фронт на другий бік. Я обіцяв

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: