Іван Франко - Лис Микита (сторінка 2)

    Зла ніко­му не хотів.

    Ну, пішов він до Ми­ки­ти,

    Той, бач, мав йо­го нав­чи­ти

    Тропарів і кон­даків.

    Ой, гірка бу­ла на­ука!

    Лис відра­зу взявсь до бу­ка,-

    А прий­шли на п'ятий глас,

    Він струс­нув Зай­ця, мов гру­шу;

    Був би вит­ряс з нього й ду­шу,

    Якби я йо­го не спас».

    Аж ось вис­ту­пив до тро­ну,

    Щоб взять Ли­са в обо­ро­ну,

    Стрий йо­го, Бор­сук Ба­бай.

    «Добре то старі ка­за­ли:

    Жди від во­ро­га пох­ва­ли!

    Що тут нап­ле­ли, гай, гай!

    І не со­ром вам, Не­си­тий,

    Власну ганьбу роз­но­си­ти,

    Відгрівати дав­ню пліснь?

    А ви кра­ще б на­га­да­ли,

    Як ви з Ли­сом ванд­ру­ва­ли,-

    То прав­ди­ва, свіжа піснь.

    Вірним дру­гом був Ми­ки­та,

    Але ва­ша злість не­си­та

    Злом пла­тить най­ліпшу річ.

    Раз ото сте­па­ми йшли ви,

    Голод му­чив вас страш­ли­вий,

    Хоч коліна власні їж!

    Аж тут чу­ти: «Гатьта! Вісьта!»

    Їде шля­хом хлоп до міста

    З ри­бою на торг, ма­буть.

    «Гей,- Лис ка­же,- мисль щас­ли­ва!

    Брате, бу­де нам по­жи­ва,

    Лиш гля­ди та муд­рий будь!»

    Скочив Лис з од­но­го ма­ху,

    Бач, і впав по­се­ред шля­ху,

    Мов здох­лий, прос­тяг лап­ки.

    І ле­жить отак прос­тер­тий -

    Він же ж міг по­жи­ти смер­ти

    Від му­жицької ру­ки!

    Хлоп над'їхав - що за ди­во!

    З во­за зліз, за камінь жи­во,

    Щоб йо­го до­би­ти там.

    Далі ба­чить - він не ди­ха!

    «От мій зиск,- про­мо­вив сти­ха,-

    На кла­па­ню бу­де блам».

    Взяв Ми­ки­ту за хвос­ти­ну

    Та й на віз між ри­бу ки­нув,

    Сів і їде в бо­жий час.

    А Ми­ки­та, той про­но­за,

    Ну ж ме­та­ти ри­би з во­за,

    В кадці лиш ли­шив­ся квас.

    Риб не ста­ло, Лис мій в но­ги!

    Здибав Вов­ка край до­ро­ги,-

    Той ос­тат­ню Щу­ку мне.

    «Ну-бо, бра­те Ми­ко­лай­ку,

    Ти ли­шив для ме­не пай­ку?

    Погодуй те­пер ме­не!»

    «О,- го­во­рить Вовк Не­си­тий,-

    Осьде пай твій зна­ме­ни­тий!

    На, сма­куй, та не вда­вись!»

    І - зміркуй бе­зод­ню злості! -

    Дав йо­му лиш самі ості

    З риб, що вкрав так сміло Лис!

    А для Зай­ця річ не­лю­ба,

    Що над­рав учи­тель чу­ба?

    Ніби нас не дра­ли всіх?

    Хто ж то ба­чив, щоб на­ука

    Йшла до го­ло­ви без бу­ка?

    Се роз­ма­зу­вать - лиш сміх.

    А той Цу­цик, Гек­тор ку­ций,

    Сам спіймавсь на своїй штуці!

    Кіт Мур­ли­ка нам ска­зав:

    «Ковбасу ту зна­ко­ми­ту,

    За що скар­жить він Ми­ки­ту,

    Сам він у Мур­ли­ки вкрав.

    Мій бра­та­нок - муж по­бож­ний.

    Всякий прос­ту­пок без­бож­ний

    Є для нього на­че хрін.

    Ось вже цілий рік ми­нає,

    Як твер­дий все піст три­має,

    Не бе­ре в рот м'яса він.

    Я вже сам не раз жу­рив­ся,

    Що так го­ло­дом змо­рив­ся…» -

    Тут ур­вав на­раз Ба­бай,-

    Бач, кум­панія чи­ма­ла

    Бог зна звідки прич­ва­ла­ла

    З кри­ком, шу­мом в царський гай.

    Старий Півень пе­ред ве­де,

    За ним по два у ряд іде,

    Носять ма­ри на пле­чах:

    А на ма­рах Кур­ка ле­жить,

    За ма­ра­ми весь рід біжить -

    Плач і ле­мент, ох і ах!

    Півень пе­ред тро­ном царським

    Крикнув те­но­ром ли­царським:

    «Милосердя, ца­рю мій!

    Вся надія на­ша вби­та!

    А убійця - Лис Ми­ки­та!

    Най нас суд роз­су­дить твій.

    Ми в мо­нас­тирі свя­то­му

    Проживали й зла ніко­му

    Не чи­ни­ли. Та не раз

    Бачив я, що попід бра­ми

    Лис миш­кує,- все за на­ми

    Своїм хи­жим оком пас.

    Я сі шту­ки доб­ре знаю,

    Своїм дітям повідаю:

    «Стережіться, крий вас біг!

    В ліс мені не вибіга­ти,

    Бо там во­рог наш зу­ба­тий,

    Він жит­тя вас зба­вить всіх.»

    Аж тут раз стук-стук до бра­ми:

    В во­ло­сянці пе­ред на­ми

    Став Ми­ки­та, як мо­нах,

    Повітав нас бла­го­дат­тю

    І з цісарською пе­чат­тю

    Лист от­вер­тий мав в ру­ках.

    «Ось вам,- ка­же,- лист без­пе­ки!

    Каже цар, щоб відте­пер­ки

    Між звіра­ми був спокій,

    Щоб бра­тав­ся Вовк з Вівця­ми

    І щоб я навіки з ва­ми

    Був як друг, як брат, як свій!

    Бач, пус­тин­ни­ком я став­ся

    І від м'яса відцу­рав­ся,

    Їм лиш зілля й ди­кий мід.

    Мир вам, діти! Жий­те з бо­гом!»

    І, вкло­нив­шись за по­ро­гом,

    Він пішов собі у світ.

    «Ну,- тут дітям я го­во­рю,-

    Воля, діти! Мож­на з дво­ру

    Нам по стер­нях по­гу­лять!»

    Радість, втіха, спів між на­ми!

    Всі ми ру­ши­ли до бра­ми,-

    Та не всім прий­шлось вер­тать.

    Лиш ми вий­шли,- гульк, з ук­рит­тя

    Як не ско­чить Лис Ми­ки­та

    Та й ха­хап мою доч­ку!

    Я як крик­ну: «Ку­ка­ре­ко!»

    Але він вже був да­ле­ко,

    Вже схо­вав­ся у ліску.

    Я кри­чу, мов в дзво­ни дзво­ню…

    Вірні пси за ним в по­го­ню

    Кинулись - та, бо­же мій! -

    Принесли лиш труп без­душ­ний!..

    Так той злодій не­пос­луш­ний

    Зневажає на­каз твій!»

    Цар ска­зав: «А що, Ба­бає?

    Дуже ост­рий піст три­має

    Твій бра­та­нок! Ба­чиш сам,

    Як то він спа­сає ду­шу!

    Ні, кінець зро­би­ти му­шу

    Всім подібним ха­пу­нам!»

    І Мед­ве­дя зве, Бур­ми­ла:

    «Як тобі в нас лас­ка ми­ла,

    Друже, меч свій прив'яжи,

    Йдти до Ли­са,- най, мосьпа­не,

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.docx)Ivan_franko_lis_mikita.docx140 Кб3689
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.fb2)Ivan_franko_lis_mikita.fb2159 Кб3152
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.pdf)Ivan_franko_lis_mikita.pdf27386 Кб3052

Пошук на сайті: