Іван Франко - Украдене щастя (сторінка 10)

    Жандарм (ту­пає но­гою). До сто­сот ка­ду­кiв! А се що знов? Чо­го ви ур­ва­ли? Гей, му­зи­ки! Ви хо­че­те…

    Музика мовч­ки по­ка­зує сми­ком.

    Жандарм (обер­тається, по­ба­чив Ми­ко­лу). Га, а се що?

    Микола (в ко­жу­сi, об­рос­лий бо­ро­дою, з вуз­ли­ком на пле­чах вхо­дить i кла­няється на­ро­до­вi). Сла­ва Iсу­су Хрис­ту!

    Всi. Сла­ва на­вi­ки!

    Анна (по­ба­чив­ши йо­го, скри­кує). Гос­по­ди! Про­па­ла я! Ми­ко­ла!

    Микола (всмi­хається су­мо­ви­то). А що ба­чу, i моя жiн­ка тут. Ото доб­ре. I ви тут, па­не шан­да­ре? Та, ба­чу, я вам за­ба­ву пе­рер­вав!

    Жандарм. Ну, як ся маєш, Ми­ко­ло? Що з то­бою чу­ва­ти? Пус­ти­ли те­бе?

    Микола. Та, бо­гу дя­ку­ва­ти, пус­ти­ли.

    Жандарм. Ду­же ме­не то тi­шить. (Пiд­хо­дить i по­дає йо­му ру­ку.) А знаєш, ко­му за се маєш по­дя­ку­ва­ти?

    Микола. Та вiд­ки ме­нi зна­ти? Хi­ба ме­нi там ска­жуть? Прий­шли, ство­ри­ли каз­ню, ка­за­ли за­би­ра­ти­ся, та й по всьому.

    Жандарм. Ме­нi маєш по­дя­ку­ва­ти.

    Микола. То­бi? А то як?

    Жандарм. Бо я та­ки вiд­най­шов прав­ди­во­го убiй­цю. Та й то не од­но­го, а цi­лу кум­па­нiю. Не ни­нi, то завт­ра їх ареш­тую. Кош­ту­ва­ло се ме­не тру­ду, то пев­но. Був чо­ло­вiк i в та­кiм, що ма­ло сам го­ло­вою не на­ло­жив, ну, але, знаєш, як я те­бе ареш­ту­вав, то так ме­не щось ко­ло сер­ця по­ча­ло ну­ди­ти. Все ме­нi зда­ва­ло­ся, що ти не ви­нен i бу­деш ду­ма­ти, що я те­бе доб­ро­хiть у бi­ду вва­лив. I я не мiг спо­чи­ти, по­ки не нат­ра­фив на слiд убiй­ни­кiв.

    Микола (кла­няється йо­му). Най то­бi бог зап­ла­тить за все доб­ре, а за зло… (Гля­дить з до­ко­ром на Ан­ну.) Зло­го най вам бог не пам'ятає!

    Жандарм (смiється). Ну, зло­го! Так ба­га­то зло­го я нi­ко­му не зро­бив. Ме­нi, мо­же, дех­то бiльше зро­бив зло­го, а я нi­ко­му не ви­по­ми­наю.

    Микола (пос­пiш­но). Я та­кож нi, та­кож нi! Хо­ро­ни гос­по­ди! Що там ви­по­ми­на­ти!

    Жандарм. А я от ни­нi твою гос­по­ди­ню лед­во ви­тяг­нув си­ло­мiць iз до­му, аби тро­ха про­вiт­ри­ла­ся та м'iж лю­дей по­ка­за­ла­ся.

    Микола. Спа­си­бi, спа­си­бi то­бi, що хоч ти за неї дбав. Чув я там, у тiм пек­лi, чув, як ти її до­зи­рав. Спа­си­бi! (Кла­няється.) Ну, Ан­но, а ти що так ста­ла, мов осуд­же­на? Чо­му не вi­таєшся зi мною?

    Анна. Бу­де­мо ще ма­ти час вi­та­ти­ся. Що тут, пе­ред усi­ми людьми?

    Микола. Прав­да, прав­да. Се до­машнє дi­ло, нi­що йо­го пе­ред людьми по­ка­зу­ва­ти. Ну, так хо­дi­мо до­до­му. В лас­цi бо­жiй ос­та­вай­те­ся, доб­рi лю­ди! (Кла­няється i пус­кається йти. Ан­на за ним.)

    Жандарм. Ми­ко­ло, гов! А пос­тiй-но!

    Микола (ози­рається). А чо­го то­бi?

    Жандарм. Ба, а ме­не не кли­чеш до се­бе? Ад­же ж ни­нi праз­нич­ний день, тре­ба йо­го якось обiл­ля­ти. Го, го, не ду­май, що се то­бi так увiй­деться!

    Микола (зак­ло­по­та­ний). Що ж, ко­ли твоя лас­ка… А я, прав­ду ка­жу­чи, не ду­мав…

    Жандарм. Де ти в своїм жит­тi ко­ли що ду­мав! Усе дру­гi за те­бе ду­ма­ли. Так че­кай же, не знаєш ти чес­тi, то я те­бе по­го­щу. Гей, жи­де!

    Шльома (ви­бi­гає з по­рож­нi­ми склян­ка­ми). Чо­го вам пот­рiб­но?

    Жандарм. фляш­ку го­рiв­ки, виш­ня­ку, що там ще маєш доб­ро­го, спа­куй у ко­шик, а за­раз! Пла­чу го­то­ви­ми.

    Шльома. Ни, ни, чи я вiд па­на пос­тен­фi­ре­ра до­ма­га­юся? А ку­ди то­то вi­дiс­ла­ти?

    Жандарм. До Ми­ко­ли. А жи­во!

    Шльома. Доб­ре, доб­ре! (Вiд­хо­дить до корш­ми.)

    Жандарм (ма­хає шап­кою). Ну, лю­ди, бу­вай­те здо­ро­вi! (Вiд­хо­дить.)

    Настя (вор­ко­че за ним). На зла­ма­ну го­ло­ву!

    Музика. Па­руб­ки i дiв­ча­та знов ла­го­дяться до тан­цю. Зас­ло­на спа­дає

    

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

    

Хата Миколи.

    

ЯВА ПЕРША

    

Анна сама.

    

    Анна (пiд вiк­ном мо­тає пря­жу на мо­то­ви­ло i чис­лить нит­ки). Оди­над­цять, два­над­цять, три­над­цять, чо­тир­над­цять, п'ятнад­цять. (Зу­пи­няється.) Се­мий день уже йо­го не­ма. Чень ни­нi прий­де. I бо­юсь йо­го, i жи­ти без нього не мо­жу. (Мо­тає да­лi.) Шiст­над­цять, сiм­над­цять, вi­сiм­над­цять, дев'ятнад­цять, двад­цять. (Зу­пи­няється, заж­му­рює очi i за­ду­мується.) Який страш­ний! Який грiз­ний! А що за си­ла! Здається, як­би хо­тiв, то так би i роз­да­вив Ме­не i то­го… мой­ого… ха­ля­пу. Пог­ля­дом од­ним про­шиб би. I чим страш­нi­ший, чим ост­рi­ше до ме­не го­во­рить, тим, здається, я бiльше люб­лю йо­го. Вся трем­чу, а так i здається, що то­ну в нiм, роб­люсь час­ти­ною йо­го. I не­ма у ме­не то­дi своєї во­лi, анi своєї дум­ки, анi си­ли, анi зас­та­но­ви, нi­чо­го. Все ме­нi то­дi бай­ду­же, все го­то­ва вiд­да­ти йо­му, ки­ну­ти в бо­ло­то, ко­ли вiн то­го схо­че! Ах! (Мо­тає да­лi.) Двад­цять i од­на, i двi, i три, i чо­ти­ри. (Зав'язує пас­мо.) Та й чи ж не вiд­да­ла я йо­му все, все, що мо­же вiд­да­ти жiн­ка лю­бо­му чо­ло­вi­ко­вi? На­вiть ду­шу свою, честь жi­но­чу, свою доб­ру сла­ву. При­ся­гу для нього зла­ма­ла. Са­ма се­бе на людський пос­мiх вiд­да­ла. Ну, i що жi Ме­нi бай­ду­же! Вiн для ме­не все: i свiт, i лю­ди, i честь, i при­ся­га. (Мо­тає.) Од­на, двi, три, чо­ти­ри, п'ять, шiсть…

    

ЯВА ДРУГА

    

Жандарм i Анна.

    

    Жандарм (вхо­дить). Доб­рий день, Ан­но! Ти са­ма?

    Анна (ви­пус­кає з рук мо­то­ви­ло i ве­ре­те­но). Ах! То ти? Де ж се ти так дов­го? Чо­му не при­хо­див тiлький час?

    Жандарм. Де чо­ло­вiк?

    Анна. Аж у сто­до­лi мо­ло­тить.

    Жандарм. Ну, що ж вiн?

    Анна. Як то що?

    Жандарм. Не до­рi­кає то­бi, не б'є, не сва­рить?

    Анна. Вiн? Анi сло­веч­ка. На­вiть не пи­тав­ся, чо­му я не при­хо­ди­ла до нього до ареш­ту. Кру­титься по ха­тi, ниш­по­рить по гос­по­дарст­вi по-давньому.

    Жандарм. Ну, а ти не по­ча­ла з ним роз­мо­ву?

    Анна. Про що ж я бу­ду з ним го­во­ри­ти? Об­рид вiн ме­нi. Луч­че б був гнив со­бi в кри­мi­на­лi.

    Жандарм. Ну, а як га­даєш, знає вiн про те, що зай­шло мiж на­ми?

    Анна. А хто йо­го знає? Ме­нi на­вiть на­тя­ком од­ним не дав сього пiз­на­ти.

    Жандарм. Ну, але, мо­же, су­сi­ди на­го­во­ри­ли йо­му?

    Анна. Мо­же бу­ти. Та що се ме­не об­хо­дить? Я те­пер спо­кiй­на, нi­чо­го не бо­юся, нi про що не ду­маю, нi­чо­го не знаю, тiлько те­бе од­но­го. (Приб­ли­жається до нього, бо­яз­но.) Ми­ха­иле, мож­на те­бе об­ня­ти?

    Жандарм обiй­має її. Ан­на. I по­цi­лу­ва­ти? Цi­лу­ються.

    Знаєш, дав­нi­ше я, здається, бу­ла б умер­ла зi сти­ду, як­би бу­ла по­ду­ма­ла на­вiть, що яко шлюб­на жiн­ка мо­жу так цi­лу­ва­ти дру­го­го. А те­пер! (Цi­лує йо­го без пам'ятi.) Лю­бий мiй! Те­пер у ме­не анi кри­хi­точ­ки нi­яко­го нес­по­кою, нi­яко­го со­ро­му не­ма!

    Микола вiд­чи­няє две­рi, але, по­ба­чив­ши, що Ми­хай­ло з Ан­ною цi­лу­ються, цо­фається на­зад i за­пи­рає злег­ка две­рi.

    Жандарм (ше­по­том). Вiн був.

    Анна. Не­хай со­бi! Не бо­юсь я йо­го.

    Жандарм. Ну, я та­кож пс страш­кiв сип. Але те­пер я не хо­чу з ним ба­ла­ка­ти. Я так тiльки на хвильку за­бiг. Му­шу ще пi­ти до вiй­та вiд­да­ти йо­му письмо, а вiд­так прий­ду до вас на кiлька го­дин. Про­ща­вай! (За­би­рає ка­ра­бiн i вiд­хо­дить.)

    Анна. А при­хо­ди! Жда­ти­му з пiд­ве­чiр­ком! (Бе­реться знов мо­та­ти.) Так, вiн ба­чив нас. Ну, i що ж з то­го? Ко­ли до­сi очi не по­ви­ла­зи­ли, то му­сив ба­чи­ти. Не те­пер, то в чет­вер був би по­ба­чив. Я хо­ва­ти­ся вiд нього не ду­маю. Не­хай ро­бить зi мною, що хо­че! (Ра­хує по­ти­хо нит­ки, зав'язує пас­мо.)

    

ЯВА ТРЕТЯ

    

Микола i Анна.

    

    Микола (вхо­дить з цi­пом у ру­цi). Ти са­ма, Ан­но?

    Анна. Са­ма.

    Микола. А той… шан­дар… пi­шов уже?

    Анна. Пi­шов до вiй­та, але за го­дин­ку, ка­зав, що прий­де. Або що, ти хо­тiв з ним що по­бе­сi­ду­ва­ти?

    Микола. Я?.. Ну, нi… Хi­ба так… па­ру слiв… Але нi! Що ме­нi з ним бе­сi­ду­ва­ти?.. От, ба­чиш, свiр­ка в цi­пi ур­ва­ла­ся, то я прий­шов зв'яза­ти. Не маєш де мо­туз­ка?

    Анна. Не маю. От на то­бi пря­ди­ва та вип­ле­ти со­бi.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_ukradene_shastya.docx)Ivan_franko_ukradene_shastya.docx108 Кб3731
Скачать этот файл (Ivan_franko_ukradene_shastya.fb2)Ivan_franko_ukradene_shastya.fb2142 Кб2795

Пошук на сайті: