Іван знову сів на своє місце.
Перекриваючи нудотний пульсуючий дзвін, розлігся різкий, розкотистий дзвоник. Повнощокий служитель підвів голову і, не дивлячись на Купхейпа, буркнув:
— Перерва. Можете зайти.
Однак зайти знову не вдалося. Панель відсунулась, з отвору ринули різноманітні — товсті й худорляві, низькі й високі, — але всі однаково заклопотані громадські діячі Щактиф.
Боячись проґавити свого майбутнього протеже, Купхейп хапав за рукави метушливих, прудких, як пічкури, цопістів, розпитував, хто з них є Ф’юче Пехфект.
Нарешті якийсь товстенький горбоносий діяч пояснив, що Пехфекта тут шукати годі, бо він сьогодні перейшов з партії Цопістів до партії Цапестів. А фракція Цапестів разом з фракціями усіх партій їхнього блоку міститься на протилежному боці Великого Кільця в Другому залі.
Купхейп вилаявся, схопив Івана за руку, потягнув його кудись по коридору. Ліфт знову виніс на дах. Швидко, дуже швидко сунулася саморушна дорога, і все ж, коли вони досягли мети, дзвоник уже продзвенів. Велика зеленаво-сиза панель з масивною скрижаллю “ФРАКЦІЯ ЦАПЕСТІВ” засунулася просто перед Купхейповим носом.
У цьому залі також сидів служитель. Високий, худий, як жердина, він крутився, вигинався за своїм письмовим столом і все говорив, говорив, говорив. Паперів перед ним не було ніяких.
Ледве дослухавши до кінця Купхейпове запитання, він взявся велемовно пояснювати, чому Ф’юче Пехфект перебрався до них, до партії Цапестів.
Купхейп слухав поважно, Іван посміхався: служитель, безперечно, належав до поширеної категорії ораторів, котрим дуже легко починать, та не легко закінчувать.
Висловивши все, що він знав і думав про Ф’юче Пехфекта, служитель, не зупиняючись, перейшов на іншу тему.
— Ні, ви не уявляєте, — гарячково жестикулював він, — які жваві, які змістовні дебати розгорнулися під час обговорення сьогоднішнього законопроекту!
Бідило слухав уважно: уже той факт, що відомий політичний діяч так собі, з доброго дива, взяв та й перейшов до своїх ідейних противників, міг би хоч кого зацікавити.
А далі було ще цікавіше. Виявилося, що сьогодні в парламенті обговорювався законопроект, який у скороченому вигляді формулювався приблизно так:
“ВСІ ГРОМАДЯНИ ЩАКТИФ ІМЕНЕМ БЕЗСМЕРТНОГО МАЮТЬ СВЯТЕ ПРАВО НАПОЛЕГЛИВО РОЗ ЯСНЮВАТИ НЕБАЖАНІСТЬ НЕУВАЖНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОСІБ, ЩО В ЧАС ВІЛЬНИЙ ВІД ВИКОНАННЯ СЛУЖ БОВИХ ОБОВ ЯЗКІВ ВИЯВЛЯЮТЬ ВИРАЗНУ СХИЛЬНІСТЬ ДО ОПИСУ. ВАННЯ ІНТИМНИХ НЕДОЛІКІВ СВОЇХ БЛИЖНІХ У ЛИСТАХ ПІД ЯКИМИ ВОНИ, ЦІ ОСОБИ, УНИКАЮЧИ ЗАСЛУЖЕНОЇ СЛАВИ, НЕ СТАВЛЯТЬ СВОЇ АБО СТАВЛЯТЬ ВИГАДАНІ ПІДПИСИ”
— Які прекрасні промови! — захоплювався худорлявий балакун. — Які гнівні інвективи проголошувалися сьогодні з високої зеленої трибуни! Та всіх перевершив ваш знайомий. Красномовно, розкриваючи суть цього безперечно сміливого і надзвичайно потрібного законопроекту, він нещадно викрив… — Худорлявий озирнувся і по-змовницьки прошепотів: — Викрив! Ви розумієте, викрив всю шкідливість поправки цапестів — нашої поправки. Так, так, я сам цапест, але істина дорожча! Ви тільки уявіть, ми запропонували, щоб Зворот “виявляють виразну схильність” замінити зворотом “виявляють виразну тенденцію”. Причому це мотивувалося тим, що слова “виразну схильність” можуть образити високі почуття схильників Безсмертного. Але ж це нонсенс! Нонсенс!
Худорлявий зовсім розпалився. Бігаючи навколо столу, жестикулюючи, він, як справжній артист, перевтілювався то в Хича, то в головуючого, то в оратора. І саме в ту мить, коли він почав було зображувати, як виступав Пехфект, панель з блискучою скрижаллю “ФРАКЦІЯ ЦАПЕСТІВ” зненацька посунулася вбік.
У зал вийшов дуже елегантний, середнього зросту служитель. Він був точнісінько в такому одязі, як і Купхейп, але як цей одяг сидів на ньому! Немов вилитий!
— Це сам Ф’юче Пехфект!.. — прошепотів худорлявий. Купхейп схопився.
— Ваша схильність, — якось невиразно пробелькотав до депутата парламенту недавно такий балакучий і красномовний служитель, — ваша схильність…
Пехфект спинився. Його благородне чоло, що до цієї миті було повите серпанком мудрої задуми, прояснилося:
— Так, так, я вас слухаю… Я слухаю вас…
— Ваша схильність, — голос худорлявого зміцнів, — ці служителі просять вашої аудієнції в справі державного значення.
Худорлявий не знав, звичайно, справи Купхейпа, проте був переконаний, що у таких симпатичних осіб, як його недавні терплячі слухачі, справи можуть бути тільки державними.
— Так, так… Стривайте, я, здається, хотів щось зробити… Щось зробити… — Ф’юче Пехфект потер довгими тонкими пальцями високий лоб. — А… Так, так. Саме так, саме так… — і депутат щактифського парламенту пройшов туди, куди, за свідченням всіх земних істориків, навіть царі ходили пішки.
Купхейп кинувся було за депутатом, але худорлявий авторитетно порадив:
— Вам краще зачекати тут…
Купхейп сів. Іван з цікавістю спостерігав, що ж воно далі буде.
— Е-е… я, здається, розповідав про наш парламент,— трохи помовчавши, знову почав худорлявий. — Так от, наші депутати дуже милі, хоча й надзвичайно зайняті особи. Щодоби, з самого початку пори малого спокою… Ні, ви тільки уявіть: з самого початку… — худорлявий знову приходив до свого нормального стану. Напружено жестикулюючи, він взявся розповідати про дивовижні звички і звичаї щактифських парламентарів.
Купхейп спершу поглядав на панель, за якою зник Ф’юче, а потім зацікавився, ніби й забув про Пехфекта.
— Та невже справді? — дивувався він.— Невже отак їм все з рук сходить? От що значить влада! Щасливі істоти…
Іван знав, що в країні, при безлічі всіляких політичних угруповань, існує дві основні, нібито антагоністичні, організації: партія Цопістів (“Передова”) і партія Цапестів (“Прогресивна” ).
Правда, скільки не вчитувався Бідило в нескінченні газетні матеріали, так і не збагнув, в чому ж ота принципова, ідейна розбіжність, що змушує ці дві партії ворогувати між собою.
Все це було дивовижне. Але худорлявий такі дива дивні розгорнув перед ними, що Іван тільки очима закліпав. Виявилося: як в партії Цопістів, так і в партії Цапестів зовсім не було… членів! Всякий, хто на виборах голосував за кандидата тої чи іншої партії, міг вважати себе її повноправним членом.
До партії вступали і виходили з неї так легко, що навіть політичні діячі плуталися. Часто траплялось: виступить у парламенті цопіст, розгромить цапестів, а ідучи від трибуни, замислиться і поверта не ліворуч, а праворуч, до своїх, так би мовити, ідейних ворогів.
У таких випадках головуючий флегматично погукує:
— Цоп!.. Цоп!.. — а “цоп” — бойовий клич цопістів. Або (то вже залежно від того, до якої партії належить діяч): — Цапе!
Не гукни він отак, не зупини вчасно замисленого партійного лідера, перейде він до своїх ворогів і на наступнім засіданні виступатиме вже як їх лідер.
Отак і сьогодні було. Ф’юче Пехфект — а він один із провідних цопістів — виступив у парламенті проти поправки цапестів. А від трибуни брів, замислився, приблудив якось ненароком до цапестів та так і залишився серед них, на збори їхньої фракції прийшов і щойно обговорював новий план боротьби з цопістами.
Худорлявий говорив і говорив, і не було кінця його балаканині. Купхейп спочатку слухав з цікавістю, потім із ввічливою увагою і нарешті захвилювався, не витримав:
— Е-е… ваша схильність, я все розумію, але я… я змушений… — З цими словами горбань ринувся до кімнати, куди — оце вже, мабуть, з півтоци тому — зайшов Ф’юче Пехфект. Мить — і Купхейп вискочив як опечений:
— Ф’юче зник! Це щось надприродне! — губи горбаня аж сіпались. — Там… там же немає другого виходу! Він пройшов крізь стіну або виліз у вікно й спустився по ринві з двохсотого поверху!..