Та худорлявий був зовсім не такої високої думки про фізичні можливості Ф’юче Пехфекта.
— Ні, він цього не зможе, навіть не додумається до цього. Тут діяла якась таємна соціальна сила. Мені здається… Заждіть, зараз я все з’ясую.
Служитель встав і пішов туди, де так фантастично зник Ф’юче Пехфект.
Купхейп сів, схопився, швидкими кроками зміряв довгий килимок від столу до панелі туалетної і знову підбіг до столу.
— Містика… — бурмотав він, розводячи руками. — Потойбічні сили… Не соціальні, ні, не соціальні…
— Все дуже просто! — виходячи з вбиральні, радісно сповістив служитель. — Дуже просто. Вікно розчинене, на підвіконні сліди чотирикутних каблуків.
— Що просто? При чому тут сліди?
— Досі не зрозуміли? Ну хто носить взуття з такими каблуками? Все дуже просто: тут діяли шхти!
— Ні, не розумію… — зітхнув горбань і витер лисину.
— Ви не чули про шохтів? Та це я? діти знають! Шохти від слова “нюхнути”, тобто позичити без віддачі. Ось уже скоро десять років, як ці талановиті, висококваліфіковані грабіжники об’єдналися в корпорацію, яку фінансують свідки Сорок дев’ятої ячі. Іменем Безсмертного вони приймають замовлення від…
— Це я давно знаю, — перебив Купхейп. — Але при чому тут Ф’юче Пехфект?
— А от при чому. Лідер партії Пристрасних Ораторів (блок цопістів) перебрався до партії Радикальних Танцюристів (блок цапестів). Ждали-ждали, видно, пристрасні оратори, що й до них приблудиться якийсь лідер, та, мабуть, не діждалися і звернулись до шохтів. Тим паче, що за викрадення політичних лідерів корпорація бере зовсім дешево. Невже й тепер не ясно? Ф’юче викрали шохти.
— А де засідають оті трикляті оратори?
— В залі цопістів. Та ви вже все одно не встигнете: зараз засідання всіх фракцій закінчуються. Ось вам моя порада: ідіть в Одинадцятий зал, це на першому поверсі. Там щодня після засідань зустрічаються всі члени всіх парламентських фракцій, які…
— Конференція? Пленарне засідання? — нетерпляче перебив горбань. — І дійсно всі, чи, може…
— О, я вас розумію! Ви боїтесь знову розминутися з Пехфектом? Не хвилюйтесь, де-де, а в Одинадцятому залі Ф’юче буде обов’язково. Тут він не заблукає…
Купхейп не знав, в якому секторі Великого Кільця шукати отой незвичайний зал, де щоденно зустрічаються представники всіх партій.
“Що ж їх зводить туди?” — думав Іван, поки горбань розпитував дорогу в усіх стрічних.
Колись у старовинному романі з бібліотеки Акиро Бідило вичитав таку сентенцію: в історії, мовляв, бувають моменти, коли представники ворогуючих партій братаються, а іноді навіть зливаються під прапором національного відродження. Іван був іншої думки. Ні під яким національним прапором,— вважав він,— ніколи не зіллються в одне справді антагоністичні класи та їхні партії. Але це стосується справжніх антагоністів. А цопісти і цапести? Які вони ідейні супротивники… Ці, звичайно, можуть побрататися під національним стягом.
Ідучи слідом за охлялим вже горбанем, Іван ясно собі уявляв, як зараз там, за тою смугастою, зеленаво-жовтою панеллю з величезним номером 11, відбувається справжнє братання. Звучать схвильовані промови про матінку Щактиф, про єдину неділиму вітчизну-неньку від полюса до полюса…
І яке ж було його здивування, коли за панеллю 11 у довгому, як коридор, залі він побачив звичайнісіньку, закручену, мов гадюка, чергу. Черга йшла до єдиного, невеличкого віконечка, від якого відходили й відходили політичні діячі Щактиф, перелічуючи щойно отримані гроші…
Мир і сердечна згода панували тут. Ні про яку ідейну чи там іншу ворожнечу ніхто й не думав. Цопісти стояли впереміж із цапестами і тихо, задушевно розмовляли, як добрі браття.
Купхейп з Іваном спинилися і раптом побачили, як від каси слідом за височенним лисим служителем відійшов сам Ф’юче Пехфект.
— Ваша схильність, — чемно вклонившись, звернувся до Пехфекта горбань. — Ваша схильність, маю до вас розмову виняткового державного значення. Оцей феномен…
Пехфект, не зупиняючись, недбало кинув, що державними справами він займається від першого до останнього дзвоника. Останній дзвоник вже продзвенів, і він має право не слухати ні про що. Тупцюючи слідом за депутатом, горбань все-таки намагався хоч на ходу викласти йому суть своєї справи і вже дійшов до того, що його прийняв Сач Кепст, який доводиться йому двоюрідним братом, а Пехфектові — давнім приятелем.
Ф’юче Пехфект, почувши це, зупинився, миттю заховав гроші і знову, як там, у Другому залі, елегантно-задумливо усміхнувся горбаню:
— Ваша схильність глибоко помиляється, я не можу вам влаштувати зустрічі з Хичем Мислячим. Але, — недбало-величним жестом депутат парламенту дістав з кишені зшиток іменних бланків,— я все ж допоможу вам, — черкнув щось, подав Купхейпові. — Ось. Цей документ я прошу вас вручити їх Шістдесят дев’ятій схильності, шефу Легіону Любові. Він вас прийме і обов’язково допоможе. Привіт моєму приятелеві Сачу Кепсту! Ви не обдурили мене? Він справді ваш брат?
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Їх Шістдесят дев’ята схильність. Пронумеровані літератори. “Вен друг, але істина дорожча”.
— Ваше повне ім’я?
— Купхейп Х’юп Купеп.
— Ваше?
— Іван Васильович Бідило.
— Покиньте недоречні жарти, таких імен не буває. Ви звідки? Як, як? Космонавт з Землі?
— Я вам все поясню, — Купхейп виступив наперед, але замість пояснення подав носатому хичистові записку Ф’юче Пехфекта.
— О-о! — вирвалося у того. — Так би і сказали! Праворуч, вниз, там — дозвіл на вхід. Я вас чекаю.
Не минуло й п’яти цот, як уже в руках горбаня був великий смугастий бланк. Піднявшись назад у вестибюль, Купхейп недбалим рухом подав його носатому стражу.
— Тут у вас… — розправляючи бланк тоненькими, надиво блідими пальчиками, хичист винувато всміхався. — Тут у вас… У вас тут не вказане ім’я… вашого шановного колеги… Я розумію, воно таке незвичне, але…
— Це не колега. Це — зі мною.
— Прошу, прошу, проходьте, — правою рукою хичист обняв горбаня за талію, лівою показував, куди йти. — Другий поверх, праворуч. А втім, стривайте, краще я сам вас проведу — там черга ну і… всяке таке… Ходімте.
Носатий замкнув вхідну панель і повів горбаня та Івана по сходах на другий поверх.
Бідило в ролі супроводжуючої особи йшов слідом. Ну й настобісіла ж Іванові оця принизлива роль.
Вчора, як тільки повернулися з палацу, зайшов до Орро. Розповідаючи про свої парламентські враження, потайки — легіонери і крізь стіни бачать — паписав на клаптику “Схильника”: “Завтра з Купхейпом будемо у шефа Легіону. Варто скористатися”. Орро заперечливо похитав головою, але поговорити з ким треба все ж пообіцяв.
Сьогодні Іван знову завітав до вбогої, пропахлої газетами кімнатки.
Нарешті! На клаптику того ж “Схильника” прочитав Бідило перше доручення несхильницького керівництва: “Взнати прізвища відвідувачів шефа — нових можливих нишпорок і провокаторів. Ніяких активних дій, слухати готове й запам’ятовувать” .
“Будь уважним…” — непевним старечим почерком дописав Орро і, дивлячись Іванові у вічі, проговорив тихо:
— Бажаю вам щастя, ваша схильність…
У білій, світлій приймальній, що своєю чистотою нагадувала передпокій великої лікарні, чекало вже з десяток відвідувачів. За всіма ознаками особи ті були дуже видатні, дуже благородні і водночас дуже демократичні. Відчувалося, що це давні і добрі друзі.
Носатий вів Купхейпа урочисто, з лагідною обережністю підтримував за талію. І таке його ставлення до горбаня справило враження на благородних осіб. Немов по команді, всі вони, крім одного, старенького в окулярах, встали. У крайнього — молодого, жвавого до вертлявості — захват і заздрощі в блискучих очах. Захват і ревнощі…