— А за що ж він вас лаяв? Мені, до речі, теж перепало, — признався Купхейп.
— О, мене було за що лаяти! Я зовсім не інформував їх Шістдесят дев’яту схильність про всі розмови, які веди мої підлеглі.
— А чому ж ви… не інформували? — щиро здивувався горбань. — Хіба це так важко?
— Ні, ні! — Замахав руками К’юс. — Це зовсім не важко! І навіть більше, я знаю, що це потрібно, конче потрібно для процвітання нашої держави… Але… — і К’юс аж очі опустив від сорому, — я так захоплювався наукою… Ви розумієте? Чистою наукою, що зовсім про це забув. Тепер мені так соромно… Але чому ми стоїмо? Ходімте, я вам покажу мій всесвітньовідомий Сад Філософів.
Вони йшли затишною алейкою. Білі, покручені гілляки хифів так густо нависали над головами, що, навіть безлисті, утворювали приємну прохолоду. Між кривих шишкуватих стовбурів пурхали прозорокрилі фит. “Щось про оцих фит Шістдесят дев’ятий говорив… — пригадував Іван. — Здається так: “Як фот, будьте пильні і мудрі, як фит, смиренні й лагідні…”
Їх Шістдесят дев’ята схильність… Цікаво, чому його так називають? І, не довго думаючи, взяв Іван та й запитав у К’юса про це.
Горбань ошкірився: не ваша справа, мовляв! А К’юс, навпаки, зрадів. Старий, як видно, дуже любив, коли в нього запитували і він мав можливість поділитися тими безмежними знаннями, що буквально переповнювали його ветху істоту.
— Шістдесят дев’ять — цифровий псевдонім шефа. У його схильності стільки було псевдонімів, що він давно забув уже своє справжнє ім’я. Чому саме шістдесят дев’ять? Шістдесят дев’ять ячей свідків Безсмертного було на початку нашої історії, шістдесят дев’ять граней у Палаці Безсмертного, шістдесят дев’ять радіальних проспектів відходять від центру Міста-1. Шістдесят дев’ять секторів в Країні-1. Число 69 — священне. Воно — символ незмінності, сталості, вічності. І справді, як не обертай це число, все одно буде 69. Зовсім інші властивості у числа 6. Коли його перевернути, виходить 9. Число 6 — символ непостійності, число 9 — символ смерті. Саме з цього цифрового явища я і вивів великий філософський закон: “НЕПОСТІЙНІСТЬ + СМЕРТЬ = НЕЗМІННІСТЬ. Або, в цифровій транскрипції, 6 + 9 = 69.
Тим часом хазяїн вивів гостей на невеличку галявину.
Під старим хифом за масивним старим столом сидів лисий, дуже старий служитель і, поклавши голову підборіддям на руки, про щось напружено думав. Стіл його був завалений цілими горами чистого й пописаного паперу, вкритого товстим шаром пилу. Видно було, що принаймні з місяць ніхто до нього не торкався.
— Мислитель Чеф, — тихенько, щоб не переривати нить роздумів свого колеги, відрекомендував науковця К’юс. — Ось уже четвертий рік працює Чеф над чотиритомною історією щактифської сатири. Він мій давній гість — всі чотири роки живе і трудиться в мене. Бачу, бачу, вам не терпиться дізнатись, які ж основні ідейні засади його роботи. Насамперед — періодизація. Всю історію щактифської… е-е… так би мовити, сатири мій колега…
Купхейпові уривався терпець. Йому б швидше вияснити свою справу, К’юс же обіцяв допомогти, але — на чиєму возі їдеш, того і пісню слухай. І горбань терпляче слухав.
— …поділив на чотири періоди. Ні, ви тільки збагніть: всю історію — на чотири! Це — геніально! Чи не так? Ось послухайте про кожен з цих періодів. Коротенько, звичайно… е-е… вибачте… — К’юс знітився, — більш детально я пояснювати не зможу, попереду ще стільки цікавого… У мене тут ціла академія. Ви ж знаєте, мабуть, що у вашого покірного слуги завжди гостюють найвидатніші вчені Щактиф.
Так от, чотири періоди. Присядьмо тут, на лаву. Період перший: народження й становлення. Почався цей період за володарювання Хича Тринадцятого Метушливого. Сатирики тої епохи відзначались надзвичайною сміливістю. Вони навіть бралися критикувать такі високі установи, як благочестиві, іменем Безсмертного утворені акціонерні товариства по виробленню й запровадженню перших апаратів так званої “механічної, абстрактно-сексуальної музики” (предка теперішнього спикту). Цей перший етап розброду і вільнодумства, на щастя, був короткочасним і великої шкоди державі не заподіяв.
Що така сатира нічого корисного для суспільства не дасть, це авторам чітко й цілком переконливо пояснили в Легіоні Любові. А вже те, що самим сатирикам нічого доброго не принесе така сатира, це автори, побувавши в Легіоні, зрозуміли самі. Вони й тоді були на диво догадливими. На цьому й закінчується перший період.
На другому, вищому, етапі сатирики викривали і таврували вже не окремі установи і навіть не окремих осіб, а цілі узагальнені, абстраговані пороки, вади, хиби в житті. Але й тут сатирики дуже швидко зрозуміли свої помилки.
Зараз наша сатира переживає третій період, період свого найбільшого кількісного і якісного розквіту. Нині сатирики критикують і викривають кожен сам себе. Це так звана Са-Са (Самосатира), або, як її інакше називають, “сатира на вивертання”. Вона полягає в тому, що кожен літератор-сатирик у сміливих, дотепних гротескових образах викриває, таврує свої особисті, часом навіть не існуючі вади й недоліки. Він ніби вивертає перед читачем свої етично-моральні нутрощі, і, якщо вони не такі вже й брудні, в дію вступає авторська фантазія.
— Ваша схильність, — лагідно промовив Купхейп, — ви мені обіцяли…
— Ах, так, так! — спохватився К’юс. — Це прекрасно, що ви нагадали. Я все уже зробив. Не пізніш як завтра вас прийме… мій брат Кап Шкеч. Ось вам лист до мого брата, — і К’юс подав Купхейпові старанно перев’язаний шнурочком товстенький пакет. — Можете буть спокійні: мій брат обов’язково влаштує вам зустріч з Хичем.
Ну, тепер Купхейп згоден був слухати К’юса хоч цілу добу. Ще б пак, така послуга! 3а неї, якщо діяти по закону, треба було б дати чималий дарунок щедрого серця. О, він, Купхейп, цілком згоден слухати свого колегу! Нехай говорить, більше говорить, не треба його дратувать. Може, він, якщо все буде по-хорошому, і не заломить багато.
Та по всьому видно було, що відставний філософ навіть і не думав про дарунки щедрого серця.
— Ваша схильність, — К’юс встав, взяв Купхейпа під руку, — ходімте. В моєму саду філософів ще стільки цікавого…
— Стривайте, — зупинився Іван, Купхейп знову метнув на нього злий погляд. — Чи не захворів, бува, ваш колега Чеф? Ось уже скоро тоца, як він сидить нерухомо, навіть очима не блимає.
— О, він абсолютно здоровий, — всміхнувся К’юс, — просто він інтенсивно мислить. Третій тиждень намагається він розгадати, якою стане сатира Щактиф у майбутньому, тобто в останньому своєму четвертому періоді. Що вона викриватиме і тавруватиме, коли Легіон заборонить і Самосатиру. Бачите, яка напружена робота думки! Він аж занімів…
І правда, філософ Чеф майже не дихав. По вологій лисині мислителя повільно повз великий рогатий равлик.
К’юс лагідно посміхнувся:
— Що за дивні створіння ці безхребетні! Все одно їм — чи стовбур дерева, чи голова вченого… — Знявши равлика з лоба свого колеги, К’юс обережно посадив його на старий пеньок.
— Ходімте, ходімте, друзі мої! — відставний редактор взяв під руки своїх гостей, повів їх далі по алеї.
Скільки, виявляється, найрізноманітніших вчених жило й працювало в гостинного і балакучого екс-редактора “Філософського вісника”! В наступній альтанці Купхейпа та Івана познайомили з астопатом — так у Щактиф називали науковців, що досліджували те одвічне ДЕЩО, з якого пішло і в якому зникне колись все існуюче. Зараз вчений якраз вирішував питання: Чи є ДЕЩО ЩОСЬ, яке може стати ЧИМСЬ, чи воно, ДЕЩО, є НІЩО і ЧИМСЬ стати не зможе?