Розповівши все і настроївши АПД, горбань повернувся на своє місце біля самої вхідної панелі.
— Ах, як це мило… — Хич-К’юс був просто зворушений. — Скажіть, чим я можу віддячити вам за такий прекрасний дарунок?
— Ваша схильність! — Купхейп тільки й чекав цього запитання. Добре продуманими, мабуть, заздалегідь вивченими напам’ять фразами він коротко розповів усю історію залицянь Великого Перукаря і дав зрозуміти, що дочка йому край необхідна як асистент у подальших дослідженнях проблем хакахо (жест у бік Івана), а після Свята Пітьми вона — це ж так природно! — може завагітніти. Потім Купхейп коротко розповів про всю значимість його досліджень таємничої Іванової душі.
— О-о!.. Я вас зрозумів!.. Це я зроблю, — ласкаво замуркотав Хич-К’юс, — це я зроблю. Ось тільки дам наказ Державній Машині…
Хич знову посунув важелі.
— Великого Перукаря до мене, — наказав Хич. По підлозі пройшов глухий гул.
— Е-е… Крім того… Ваша схильність, я б хотів просити вас, — Купхейп, як той коваль, спішить, клепле, поки тепле, — посада у мене всього тільки експерт, експерт спіритики… Кажуть, член Ради Щуйс — скоро у відставку… Чи не можна було б мені…
— Можна! Звичайно, можна! Для вас… О! Прошу, прошу!..
До кабінету уже входив високий служитель з благородним лицем професора. Іван одразу впізнав: саме цей державний діяч голив його колись на своєму перукарському ювілеї.
Великий Перукар і Генеральний Цензор Поезії піднявся на поміст і став поряд з Хичем.
— Друже дорогий, як ти живеш? — запитав Хич у Великого Перукаря. — Я хочу призначити тебе своїм заступником. Ти згоден?
— О мій державний друже!.. Це такий злет! — і Перукар медово всміхнувся. — Як я живу? Як може жити вірний схильник, безмежно відданий своєму уряду? Тільки щасливо! Ви навіть не уявляєте, яке це щастя… — І Великий Перукар почав докладно описувати свої почуття.
Хич-К’юс радісно посміхався. Він так любив слухати про щастя своїх підданих… І хтозна, може, й довго б іще він слухав і радів, радів і слухав, та в зеленій скриньці щось клацнуло, і екран на ній засвітився.
— Я такий щасливий, — майже виспівував Великий Перукар. — Спасибі, спасибі вам за все і особливо за нове призначення! Це такий злет! Я так люблю вас! Скільки я вам добра бажаю! Щоб вам тисячу років жити!
“ЩОБ ТИ ЗДОХ ДО ВЕЧОРА! МОЖЕ Б, Я НАРЕШТІ ЗАЙНЯВ ТВОЄ МІСЦЕ!” — прочитав Хич на екрані зеленої скриньки.
Де й ділася щасливо-придуркувата К’юсова посмішка! Хич хитнув головою, і обличчя його знову різко змінилось. І не тільки обличчя.
Іванові аж подих перехопило від цих, зовсім уже фантастичних метаморфоз: перед Великим Перукарем стояв розгніваний і грізний Кап Шкеч.
— Шмаркач! Мерзотник! — прохрипів він, захлинаючись від люті. — Порушник священної клятви! Зрадник!
— Ваша найнижча схильність! Я вас не розумію! Чим я накликав таку незаслужену немилість? — і Перукар в театральному пориві простяг руки до Хича. — Я весь ваш! Я відданий вам слуга!
“ПРОНЮХАВ-ТАКИ, ПРОКЛЯТИЙ, ПРО МОЇ ЗВ’ЯЗКИ З ЕОПСЬКИМИ ФІНАНСИСТАМИ!” — прочитав Хич на екрані АПД справжні думки Великого Перукаря.
— Киптип’як! Брудний шхуф! Геть!! — проревів Хич, не тямлячи себе від люті.
Великий Перукар відсахнувся, задкуючи, зійшов з помосту і вже внизу, недалеко від Бідила і горбаня, впав на коліна:
— Невинен я! Обмовили мене!
Хич зиркнув на екран АПД, але на такій відстані зелена скринька уже не діяла. І тоді рвучкими владними рухами вхопив голова щактифського уряду важелі Державної Машини. Підземний гул пройшов по кабінету. Підлога затремтіла і враз розверзлася під Великим Перукарем. Пекельний вогонь сяйнув із прірви. І знову все стулилося — ніхто наче і не стояв на тому місці…
— Так буде з кожним, хто подумає погано про Хича Мислячого, — сказав Хич Мислячий, хитнув головою і раптом сів прямо на пульт-бюро. Сів та ще й ногу на ногу поклав. Обличчя в нього було вже зовсім інше.
— Е-е…сідайте там… — і недбало показав рукою кудись в глиб кабінету. Тепер він був викапаний Пейт Фикт: і голос, і поза, і обличчя — все в ньому було істинно лакейське.
Купхейп і Бідило озирнулися. За спинами в них, у самому кінці кабінету, стояло, виявляється, кілька м’яких крісел. Іван сів. Дивлячись на нього, і горбань боязко притулився на краєчку.
— Е-е… Ви тут, здається, просили у нас якусь посаду… — промовив Хич-Фикт. — В Раді Слуг, чи що… Ми зараз вирішили утворити при Нашій Особистій Канцелярії спеціальну Службу Підслухування Думок. Це, значить, скорочено буде СПД. СПД… Гм! Нам здається, що це… е-е… звучить! Так от ми вам пропонуємо очолити СПД. Ви будете контролювати думки всіх. Всіх, крім свідків і, звичайно, нас. Ви згодні? — Хич знову хитнув головою і ще раз змінив обличчя.
Легко зіскочивши з пульта-бюро, красивою і аж наче граціозною ходою підійшов до горбаня, поклав йому руки на плечі.
— Ви будете моїм першим помічником, вайважливішою особою після мене. Ви будете перевіряти всіх, а вас… — Хич якось дивно, начебто грайливо, всміхнувся, — а вас буду перевіряти тільки я… Тільки я. Невже ви не згодні? Це ж таки пікантно…
Іван аж очі протер: у Хича Мислячого в цю мить було обличчя її — можновладної повії, вродливої дружини Пейта Фикта. Аж наче духами дорогими запахло… Що за чудасія! Голова уряду схожий на всіх своїх підданих… І тут Бідило зрозумів, що не Хич схожий на них, а вони всі — кожен зокрема і всі разом — схожі на свого мислячого володаря. Схожі? Ні, тут щось більше…
“А що, як кожен з них навіть не існує як окремий мислячий організм, а є тільки одним з проявів, одною з невід’ємних іпостасей можновладного правителя Країни Блаженного Спокою? І справді, так воно, мабуть, і є, — подумав Іван. — Всі оті сім Купхейпових аудієнцій у сильних світу цього і були зустрічами із самим Хичем”.
— Ви згодні? — грайливо всміхаючись, запитав Хич-Вона.
Ще б пак!
— Згоден… — не тямлячи себе від щастя, прошепотів Купхейп. — Я згоден!.. На все згоден…
— Ну от і добре, — звичайним уже голосом промовив Хич і швидкими кроками пішов до помосту.
Ось він знову стоїть на узвишші, руки — на важелях Державної Машини, голова гордо піднята, а обличчя… Обличчя в нього… Обличчя знову нема.
Стоїть, стискаючи важелі, стоїть всесильний і безликий, грізний стоїть, і сонце в нього над головою.
Сонце в зеніті. Сонце слави Щактиф…
Коли Купхейп з Чактом та Іваном поверталися додому, на всіх перехрестях уже гриміли гучномовці:
“Увага! Увага! Увага!
Хич мислить! Хич ехип! Істина подолає червону смерть. Правда переможе хакахо. Хич Дев’ятнадцятий бажає знати своїх підданих. Хич Мислячий буде знати всю правду.
Всім! Всім! Всім!
Хич мислить! Хич ехип! Іменем Безсмертного вердикт номер дві тисячі сто сорок перший.
Віднині при Особистій Канцелярії Хича утворюється Служба Підслухування Думок. Хай живе СПД — очі і вуха Хича!
Благочестивим іменем Безсмертного шефом СПД та генеральним цензором всіх думок призначається Купхейп Х’юп Купеп.
Так бажає Безсмертний!
Так повелів Хич!
Так буде!”
По дорозі додому Купхейп був іще ласкавіший до Івана. Взяв під руку і солоденьким голоском повідомив, що завтра на початку пори великого спокою Чакт знову їде у відрядження, буде інспектувати педагогічні комбінати. На цей раз він відвідає не тільки Провінцію-13–2, але й кілька суміжних із нею. Потім Купхейп іще ласкавіше всміхнувся і сказав, що бере до уваги Іванову бездоганну поведінку і відпускає його разом з Чактом.
— Поїдьте відпочиньте трохи. Ви ж з Чактом такі друзі. Думаю, вам нудно не буде. У мене тільки одне прохання: в Провінції-13–1 вам треба буде з’явитися до професора Ципфіка. Ну, я не знаю, може, й пожити у нього трохи доведеться, поки Чакт інспектуватиме інші провінції. Добу-дві, не більше. Хто такий Ципфік? О, це прекрасний, високогуманний вчений, мій давній приятель. Він хоче вас оглянути і, можливо, поставити два–три невинні досліди. Отже, завтра ви з Чактом рушаєте. Як я вам заздрю…