Я розумію тебе – ти родивсь од воші, і от – ти гнида! Твій суворий папаша, що торгував мануфактурою коло собору, держав тебе прикро й не дозволяв тобі курити. Твої товариші сміялися з тебе, й дратували тебе – й тоді ти плакав і скаржився батькові, й батько лаяв слюсарчуків поганими словами і не дозволяв тобі з ними гратись.
Папаша твій був членом Союзу руського народу й читав «Русское Знамя» – і ти почав читати «Русское Знамя». Там ти дізнався, що жиди гублять Росію і погублять її, коли руські люди не візьмуться за них. Папаша гуляли з мадмуазелями, а ти – тихенько займався онанізмом. Ти виріс і став у магазині за касира. Ти пробував брати трохи грошей з каси, й папаша бив тебе ремінем.
Я співчуваю тобі, о Майбородо! Все йшло на погане, й ти став філософом.
Але одна надія жевріла в твойому затурканому серці – що папаша помруть і ти станеш хазяїном.
Та все йшло на погане, і сталося так, як пророкувало «Русское Знамя». Жиди одняли в папаші магазин і оддали його папашиним робочим, і ти, о Майбородо, оставсь касиром у папашиних прикажчиків. Тоді ти, о Майбородо, зробивсь філософом. Папаша вмерли, й ти зробивсь філософом. Ти ждав.
Ти ждав і діждавсь…
II. Майборода їде до Константинополю
Так мислив я, ідучи повз кооперативний магазин. Зненацька я спинивсь. Повз мене промчався Пузанов, розмахуючи руками. За ним ледве встигав поспівати міліціонер. «Обікрали!» – репетував Пузанов і нісся до своєї крамниці.
«Хто ж обікрав Пузанова?» – замисливсь я. Хвилину я пройшов, нічогісінько не тямлячи. Хто ж міг обікрасти Пузанова? Адже ж його брат повсякчас сидить у крамниці, коли Пузанов ходить закупляти крам чи платити податки в фінвід-діл.
На розі я налетів на газетяра й потрапив носом у свіженьке число газети, що одгонило ще друкарнею. Я одсахнувсь, очі мої зустрілися з чорними рядками, й я прочитав одне слівце: «Константинопіль».
Я одразу відгадав усе. Неначе полуда спала з моїх очей.
– Константинопіль!
Майборода втік до Константинополю! Це він обікрав Пузанова, коли той замкнув його в своїй кімнаті, загрожуючи видати його міліції й правлячи з нього всі гроші, що він узяв у кооперативній касі. Він обікрав Пузанова, поки той ходив до панотця порадитись у справі Майбородиних грошей. Він знайшов пузановські гроші під черінню в грубці, виліз у вікно, сів на візника… і зараз він уже сидить у потязі, що йде на Одесу. Поки Пузанов приведе міліцію, поки приведуть собак, Майборода без вусів і з голеною головою доїде до Одеси, сяде на турецький парусник і гайда до Константинополю!..
Я вже зовсім налагодився був іти до міліції й порадити дати телеграму до Одеси, але швидко схаменувся. Все одно не повірять! Звідки, скажуть, ви знаєте? І що, скажуть, ви, товаришу, взагалі знаєте в цій справі? Ні, це мені не підходить. Краще піду додому. Другого дня, саме коли я прокинувсь, Майборода сходив паршивою мотузяною драбинкою на турецький парусник. Це була непевна-таки посудина. Турки називають її…
«То справа турків, як її називати!» – вирішив Майборода й ступив на палубу. Босий турок з одним-однісіньким оком провів його до мізерної коморки – це була Майбородина каюта. Майборода сів на лаву й помацав калитку з грішми, що висіла йому на шиї під сорочкою. На палубі метушились турки, смикали якесь мотуззя і готувались відпливати.
«Віддавай!» – гукнув хтось із палуби.
III. Майборода на морі
«Усе гаразд!» – здалося Майбороді, бо причали трішки сколихнулись і поповзли в вікні Майбородиної каюти. Майборода дістав з чемодану ковдру, розіслав її на лаві й ліг… – йому дуже кортіло спати.
«Усе гаразд!» – пересвідчився Майборода, бо причали зникли з вікна, позначилася темна смуга води й за нею обриси портового міста. Повз вікно перебіг босий турок з одним оком. Майборода кліпнув очима й заснув.
…Проходили якісь вагони, на паровозі сидів Пузанов, збочив з колії й поїхав у ліс. У лісі було вогко, з листя сипались краплі й мочили Майбороді комір. Між двох дерев, на мотузку теліпалася гойдалка. Пузанов роздвоївсь на себе й на брата, й вони узяли вдвох всаджувати Майбороду на гойдалку. Майборода пручався, з дерев капотіло йому на голову, але Пузанови розгойдали його й беркиць! – він налетів спиною на дуб. Майборода хотів утекти, але ноги задубіли й не слухались. Гоц! Майборода знову налетів на дерево – й прокинувся.
Було якось дуже погано. Ніякої гойдалки не було, а Майборода лежав на підлозі.
Майборода звівсь на ноги й ступив уперед. В ту саму мить на нього налетіла стінка й ударила його по голові. Майборода одсахнувсь, та друга стінка коцнула його в коліно. Майборода ухопивсь руками за клямку дверей; двері розчахнулись, і на Майбороду линуло водою.
Що там було! Скільки скинеш оком, було саме море, чорне, й по ньому кипіла якась жовта блювотина.
Це було до того огидно, що Майбороду потягло блювати. Він понад стінкою каюти вийшов на палубу, схилився, і пішло, і пішло! Парусник хилився то вправо, то вліво, за хвилею зносилась хвиля, вода зливала палубу й стрибала на неї знову, а Майборода блював і блював.
IV. Майборода й турки
Двоє турків підійшли до Майбороди, ухопили його під пахви й поволікли до каютки. Вони поклали його на лаву, причинили двері, затулили віконце й почали знімати з Майбороди сорочку. Вони розстібнули ґуздики й побачили на шиї калитку. Калитку турки зняли і далі взялися стягати з Майбороди штані. Майборода огинався й копнув турка ногою в живіт. Турки розсердилися, стягли штані й зв'язали Майбороді руки й ноги. Потім вони знову взяли його під пахви й витягли на палубу.
«Топитимуть!» – утямив Майборода. Щось стягло йому пельку; раптом з горла вихопився одчайний, пронизливий вигук. Турки підтягли Майбороду до борта. Підбігло ще двоє, взяли Майбороду за руки й за ноги й розгойдали. Раз! Два!..
Перед Майбородиними очима майнула каса магазину, Степун, бухгалтер правління, пивна, Катя, міліціонер, Пузанов і затанцювали коники тоталізатора. Він заплющив очі. Серце йому стало.
– Три! – колихнули його турки в бік каюти…
В цей момент до турків підійшов товстий чорний капітан. Він щось до них сказав, і вони поклали Майбороду на палубу. Йому враз стало так гаряче, наче його посаджено в теплу ванну. Стало так гаряче й прекрасно. Капітанове обличчя крізь чорну неголену щітину засяло небесним світлом. Капітан знов розтулив рота й щось сказав. Кожне його слово було розкішне, прекрасне як майовий день, розумне й лагідне як сонячне вино – слова наче самі точилися з-під його губ і мов золотий горох падали на палубу… Майбороду однесли й укинули десь у трюм. Це був найкращий у світі трюм з дебелих темних дощок. Під Майбородою, збоку, над ним були тверді, певні дошки, піддержували, рятували його бідне, слабе тіло.
V. Майборода й капітан
Зненацька в трюмі посвітлішало. Вирізнилися з темряви якісь бочки, й здоровенний сувій линви обкручував їх своїм товстим хвостом. Майборода глянув угору – перед ним стояв жирний капітан.
Капітан причинив двері й сказав чистісінько російською мовою:
– Ну што, іспугались очень?
Майбороді язик зав'яз у щелепах і він нічого не відповів. Капітан мовчав.
– Відітє лі, – почав знову капітан, – ми вас висадім в Руминії, в Кюстенджі. Но єслі ви пікнєтє хоть слово о ваших деньгах, ілі што, то я вас застрєлю как сабаку. Ви імєєтє дєло с ротмістром русской армії – панятна?
Майборода лежав як уві сні і думав, що він не сповна розуму. Він хотів уже притягти язика зубами, щоб пересвідчитися, що не спить, але капітан йому допоміг.
Капітан копнув його ногою під ребро й вийшов.
VI. Майборода міркує
«Що за діло? – думав Майборода.-Що за «ротмістр русской армії?» Значить, то не турок, а православний руський офіцер!»
Через це, значить, він і врятувався. Руський офіцер не дав туркам викинути його в море! Майборода розповість йому про себе й про Бога, й офіцер віддасть йому хоч частину грошей. Це ж православний, не жид.
Жиди розіп'яли Христа, а тепер розпинають Росію, скаже йому Майборода. Вони розпинають Бога й хотять дати Росії свого бога.
О! Майборода знає, чого вони хочуть. Як ви думаєте, хто такий Маркс! Може, ви думаєте, що це той, що видавав «Ниву»? Є ще й такі дурні!
Маркс – це жидівський Єгова! От хто такий Маркс! І це велике відкриття зробив сам Майборода. Він пам'ятає навіть, як він цього дійшов. Це було на Великдень, коли коммольці йшли походом.