Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді (сторінка 11)

Зазвучала музика. На екрані з'явилось зображення дружньо налаштованого Ісуса, за яким ішов гурт мирян, внизу готичними шрифтами висвітлилось — Хауз оф зе дез презентс. Велкам ту Юкрейн — ленд оф зе готік парадайз! — В бюро перекладів до справи поставились відповідально — Ісус справді справляв враження людини, яка шойно віддала своє життя за всіх присутніх. — Привид бродить по Європі, — трагічним голосом зачитав Іван перше речення, — привид комунізму! — Після цього музика урвалась і народ якось затих чи що, Натомість з'явився перший малюнок — невеличкий схематичний будиночок, біля якого тяглась огорожа зі схематичним колючим дротом. Навколо будиночка росла схематична трава, на обрії тяглись непривітні хмарочоси» Внизу йшли готичні титри, в яких німецькою мовою йшлося про мальовничі куточки Харкова. — Товариші, — більш впевнено заговорив Іван, — в умовах тривалої політичної стагнації, на тлі безперервного зубожіння робітничих мас, що стрімко росте вгору, розгорнув свою бурхливу діяльність ідеологічний сектор Донецького обкому! Виплекане дбайливою партійною дисципліною молодіжне крило ЦК тримає свої двері відкритими для всіх, кому болить доля трудового народу. — З'явився малюнок номер два. На ньому було зображено схематичну родину, тата, маму й дитя без якихось певних статевих ознак. Вони сиділи під колючим дротом і їли схематичний ланч. — З дня в день, — продовжив Іван, зазираючи до листівки, — не втрачаючи віри й партійної самосвідомості, стають на захист своїх професійних обов'язків трудящі регіону. Не дивно, що ініціативи ідеологічного сектора давно викликають симпатію та любов серед найбідніших верств населення. — Після цього з'явився малюнок, на якому було зображено кілька гробарів, котрі прикопували могилу. Гробарі були схематичні, а ось хрести на могилах були витримані в загальному готичному стилі й здалеку нагадували свастики, Збоку було зображено графік, стрілка рішуче трималась угорі, очевидно, це був натяк на високо підняту планку оперативності та професіоналізмую. — На відміну від інших політичних сил, — пояснив Іван присутнім, — наша партія має чіткий план загального економічного зростання. Взявши собі за зброю безсмертне вчення Маркса—Енгельса, ідеологічний сектор цк рішуче зобов'язується підняти життєвий мінімум кожного окремого громадянина, незалежно від соціального походження, професії та віросповідання. — З'явився малюнок номер чотири, із намальованою на ньому капличкою, обабіч якої стояв схематичний священик, схематичні бабки-плакальниці й схематичний тамада із бокалом у руці — Ідеологічний сектор цк, — прокоментував Іван, — рішуче бореться за поліпшення економічних та соціальних умов проживання робітничих мас, послідовно засуджуючи й виступаючи проти таких рудиментних проявів темного минулого, як релігія, проституція та алкоголізм! — Раптом на екрані з'явилось велике, вусате й незадоволене обличчя Григорія Лихуя, Бюро перекладів, очевидно, не наважилось зобразити його схематично, тому цілий монолог про батька-ветерана розташувався просто під Гришиними вусами, Іван, побачивши знайоме обличчя, на якусь мить занепав духом, але примусив себе знову зазирнути до листівки. — Проте не слід втрачати пильність, — вигукнув він у зал? дивлячись передусім на представника сіоністів. — Знахабніле рило світового імперіалізму знову пхається на батьківську землю! Для них це не просто місце роботи! Для них це місце жорстокої експлуатації та наживи. Але панкам із Уолл-стриту, котрі пхають до нас своє рило, — Іван рішуче ткнув пальцем у бік дяді Гриші, — хочемо нагадати: не дай бог завтра трапиться політична інвазія з вашого боку, і тут ми вас і поховаємо — на території, политій * кров'ю і потом активістів ідеологічного сектора | цк. — Іван перевів подих. Учасники конференції ] теж. Але виявилось, що це ще не кінець. З'явився і останній малюнок, п'ятий, Там було зображено I схематичний котел, з якого йшов густий чорний дим. Біля котла стояли схематичні робітники й кидали в котел предмети невизначеного органічного походження. Поруч було зображено кілька показників у відсотках, причому відсотки ці невпинно зростали. Представник сіоністів обурено вийшов із залу. Іван трішки розгубився, але все ж таки І завершив свою промову: — З внутрішнім оптимізмом та вірою в політичну перспективу на передодні виборів ідеологічний сектор цк заявляє і про постійне зростання кількості членів партії, зокрема про дедалі частіші випадки колективного вступу робітничих мас до струнких лав партії.

Прийшов у партію сам! — патетично завершив Іван, — приведи в партію сусіда!

Або сусідку, — додав він уже від себе, менш упевнено.

Після виступу працівники прес-центру говорити з Іваном відмовились. Колеги ойкуменісти теж намагались на нього не дивитись, відводили очі і переглядали програму на наступний, заключний день конференції. Натомість до Івана підійшов старший чоловік. — Гратулюю! — закричав він. — Гратулюю! Дуже приємно мені тут гостити представника національної молоди! — Іван подивився на його масивний слуховий апарат і закивав. — То було знаменито! — знову закричав чоловік, — по-просту — знаменито! — Ласло Конашевич, — закричав він, називаючись, — наказний отаман ференцварошської паланки задунайської січі! Дуже мене вразила та ваша пекельна машина! — Це котел, — пояснив Іван. — Ага, ага, — не зовсім зрозумів його Ласло Конашевич, — а то попрошу витлумачити для мене — чи то якимось чином свідчить про розвиток української мови на тому зросийщеному сході? — До певної міри, — від і повів Іван — до певної міри.

Повернувшись додому, Іван прийшов на фірму, віддав братам використані квитки, подарував дяді Саві футболку із незрозумілим написом по-угорськи, а дяді Гриші — набір китайських порнографічних листівок, про конференцію розповідати не захотів, сказав, що ойкумена розвивається, і поїхав додому спати. Слідом за Іваном із Угорщини прийшов факс, факс, як і годиться прийняв Гриша, факс було відправлено з шевченкової світлиці ференцварошської паланки і підписано Ласлом Конашевичем. У своєму листі Ласло Конашевич ще раз гратулював за приємну нагоду гостити представника молоди, висловлював своє щире захоплення з приводу пекельних машин і бажав українській стороні подальших успіхів у розвитку української мови та продовженні партизанської боротьби, вислідом якої, за його влучним визначенням, мала б стати Українська Соборна Духова Республіка. Найгірше було те, що факс цей Ласло Конашевич продублював і на адресу комунального управління, Пожежники приїхали до братів Лихуїв самі. Почали кричати. Гриша поліз битись, але пожежники дістали табельну зброю. В результаті пожежники наговорили братам Лихуям, а особливо Гриші, купу неприємних речей, після чого поїхали виправдовуватись перед начальством. — Ах ти ж, блядь, — бідкався Сава, — що ж робити, що ж робити. — Ну, малий, — кричав Гриша, — ну, малий! — Та лиши ти малого, — говорив йому брат, — тут головне, щоб Тамара не дізналась, вона каструє нас, що ж робити, що ж робити. Треба малого кудись вислати, — подумавши, заговорив Сава, — куди-небудь подалі. .— Давай його в капличці сховаємо, — запропонував Гриша, — їсти будемо носити, хай сидить, ніхто не пронюхає. — Отець прокляне, — не погодився Сава, — треба кудись подалі. А як там Єва? — запитав він Гришу. — Нічого, — відповів той, —чекає. — Єва працювала у братів бухгалтером. Мала сорок п'ять років, але завжди носила якісь прикольні шмотки і загалом у всій їхній фірмі єдина виглядала привабливо, Тиждень тому брати, не бажаючи лишати бізнес один на одного, послали її в Маріуполь за партією каменю, яку мали доставити морем безпосередньо в порт. Брати винайняли кілька платформ, дочепили до них окремий вагон, посадили туди Єву і відправили все це в Маріуполь. Але вантаж затримувався, Єва вже тиждень жила в купейному вагоні на сортувальній станції і щодня писала Гриші відчайдушні есемеси. Гриша есемеси відчитував, але сам їх писати не вмів, тому листування в них виходило однобоке.

Івана брати застали вдома. — Де матір? — строго запитав Гриша, проходячи на кухню. — В готелі, — перелякано відповів Іван, зачиняючи за братами вхідні двері, — у них там комісія ОБСЄ приїхала, вона третій день не приходить, розрулює з проститутками. — Да, — задумливо промовив Сава, — в країні — бардак, значить, так, Іван, збирайся, поїдеш на море. — На яке море? — не зрозумів Іван. Гриша заліз до холодильника, знайшов там холодну курку і тепер грізно розривав п зубами, дивлячись Іванові просто у вічі. — Поїдеш у Маріуполь, — сказав Сава, — знайдеш там нашого бухгалтера, тьотю Єву, отримаєш вантаж, привезеш у Харків, купимо тобі скутер, Хочеш скутер? — В цей час Гриша зламав курці ногу, тому Іван вирішив за краще промовчати. — Ось тобі квиток, — сказав Сава, — давай збирайся, ввечері ми за тобою заїдемо.

Ввечері брати Лихуї разом із отцем Лукічем заїхали за Іваном. Іван довго не відчиняв, нарешті розібрався з ключами, і брати ввійшли. Малий ледве тримався на ногах, по квартирі валялись речі, які він так і не зібрав. Сава устиг схопити за руки Гришу й потягнув його на вихід. Посадивши брата до вишневого кольору беемве, він попросив отця пригледіти за ним, а сам побіг за Іваном. Спустився він через десять хвилин, на плечі ніс племінника, в руці — його спортивну торбу, з якої ло дорозі висилались шкарпетки та презервативи. Гришу брат попросив пересісти на переднє сидіння, ближче до водія. Отець Лукіч подивився на Івана, вкотре висловив щире здивування з приводу мудрості господніх діл і стартанув на вокзал. На вокзалі Сава взяв на плечі Івана, Гриша взяв Іванову торбу, отець Лукіч пішов попереду. — Я не візьму його, — сказала провідниця, побачивши Івана, — він мені тут усе загадить, — Отець Лукіч спробував був узяти провідницю на понт, заговоривши про сім смертних гріхів та накладання анатеми, але провідниця несподівано виявилася євангелісткою, тому з отцем не захотіла розмовляти взагалі, — Що ж робити? — запитав Сава сам себе, — Послухайте, миряни, — промовив до них отець, — цей же потяг через Вузлову йде? — Ну? — не зрозумів Сава, — Коли він там буде? — Години за три, — відповів Сава — То повеземо його туди, істинно — доки доїдемо, його попустить, А там завантажимо і з божою поміччю хай їде на море. — Тут усі восхвалили ім'я господнє і поїхали на Вузлову, .. :

На Вузловій вони залишили Івана в салоні беемве і пішли до привокзальної чебуречної, В чебуречній Гриша завівся з працівниками депо. Працівники і депо викинули Гришу на вулицю і вже збирались I добивати, але тут отець Лукіч витяг з-під поли свого твідового піджака хрест, і працівники депо незадоволено повернулись до чебуречної. Але зрозуміло було, що це ненадовго і що треба рвати додому. Брати повернулись до беемве, зазирнули всередину. Іван уже прокинувся і, дивлячись за вікно, намагався зрозуміти, де він. — Значить, так, Іван, — коротко пояснив йому Сава, — ось  твій квиток, потяг буде за годину, твоя платформа I перша, вагон двадцятий, дивись нічого не переплутай і не засни на рейках, зрозумів? — Іван Г кивнув. — А ми маємо їхати, — сказав Сава,  сідаючи поруч із отцем Лукічем, — у нас там колективні замовлення, демпінгові знижки, сам розумієш, — отець Лукіч нервово його підганяв, | Гриша заховався на задньому сидінні і зачинив двері зсередини, — Привезеш вантаж, — крикнув Сава, уже від'їжджаючи, — купимо тобі скутер! — Іван узяв торбу, постояв посеред порожньої привокзальної площі і пішов на золоті вогні чебуречної.

О третій годині ночі в кукурудзяних полях та адміністративних будівлях лежить тиша, і в нічному небі світиться нічне сонце — холодне й невидиме, настільки холодне, що іноді складається враження, ніби небо порожнє, ніби в ньому зовсім нічого немає, так само як у навколишній кукурудзі і навколишніх будівлях; і ось хвилин за п'ятнадцять він виповзає з темряви на світло семафорів — поїзд-привид, довгий рухливий дракон із дитячих жахів, монстр, котрий приходить уві сні до молодих китайців, до виснажених культурною революцією хунвейбінів, сходячи в їхні передранкові фантазії з порцелянового посуду, розписаного на націоналізованих підприємствах червоного Китаю; важко дихає і випускає з ніздрів блакитний дим, вискочивши з кукурудзяних полів на цю тиху й порожню залізничну станцію, востаннє здригається всіма своїми порцеляновими м'язами і завмирає, всього лише на мить, стоянка дві хвилини; Іван стоїть скраю перону, з торбою в одній руці й квитком у другій, і вже знає, що не встигне добігти за ці дві хвилини до свого двадцятого плацкартного, в кінці поїзда, для цього йому потрібно пробігти вздовж приміщення вокзалу, вздовж липової алеї, під холодним нічним сонцем, яке стоїть зараз над його головою, він ніяк не встигає, зупинка посеред ночі вигадана лише для того, аби вискочити на мить із драконячого нутра, вбігти до сонного лункого приміщення вокзалу, купити в буфеті номер два пляшку теплої водки й, заскочивши на ходу до свого вагона, залишити назавжди всі ці липи і всю цю кукурудзу. Тому Іван ще раз дивиться у свій квиток і застрибує до першого вагона, потяг видає гнівний драконячий свист і починає відповзати в напрямку ночі, котра починається за двадцять метрів, закінчуючись десь на Донбасі.

І він заходить до першого вагона і починає йти вперед, себто насправді назад, проти руху потяга, проти загального руху темряви, просувається у зворотному напрямку, проти годинникової стрілки, зупиняючи свій власний хронометр, який у нього й без того не надто добре працює, розвертаючи його від першого вагона до двадцятого, ловлячи всі запахи і всі спалахи ночі, яку йому доведеться прожити в своїх двадцяти вагонах. Оминувши двох провідниць, котрі тихо перетягували з одного купе в інше якісь трупи, він пройшов далі і заглибився в безкінєчний солодкий тунель плацкартних сутінків. У вагоні пахло вугіллям та прянощами, до всього цього домішувався запах кип'яченої води, і чим довше він стояв у наповнених диханням коридорах, тим більше запахів розрізняв, виокремлюючи і називаючи їх для себе, кожен окремо — окремо запах провідниць, які пахли вишневим чаєм і фарбованим волоссям, окремо запах солдатів, які пахли одеколоном і спермою, окремо запах проституток, які пахли одеколоном і спермою солдатів, запах циганських дітей, котрі пахли материнським молоком і анашею, пальці і губи в яких пахли гострим херсонським драпом, яким вони набивали свої теплі глиняні люльки, запах групи інвалідів, котрі їхали на гастролі в шахтарські райони і пахли шкіряними гаманцями й каблучками, зробленими з фальшивого срібла? до всього цього домішувався запах золотих коронок, дерев'яних протезів, теплих яблук, фруктових настоянок, вчорашньої преси, армійських ковдр — густий і гіркий запах десятків армійських ковдр, він перетікав із тамбура в тамбур, з першого вагона

Пошук на сайті: