Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді (сторінка 16)

Вийшовши на пенсію і залишивши по собі надзвичайно строкату й розмаїту клієнтуру, Боткін раптом узявся за власне здоров'я. Причому взявся він за нього нетрадиційними методами. Я знаю що таке радянська медицина, кричав він опонентам, повірте мені, я пропрацював у системі близько сорока років. До лікаря я піду, лише коли мене вкусить отруйна змія. Натомість Боткін захопився йогою, діагностикою карми і тантричним сексом, До тантричного сексу, втім, він швидко охолонув, мені, казав, і звичайний то секс нецікавий, а що вже говорити про тантричний. Врешті, хтось порадив йому записатись на курси анонімних алкоголіків. Він подумав і записався. Що ви мені говорите, кричав він опонентам, я сам лікар, я знаю цілющу силу самоаналізу. Пити він при цьому, ясна річ, не кинув, говорив, що всі ці курси йому і потрібні лише для автотренінгу, а передусім — для кращої діагностики карми. Тепер він усе це переповів Гавриілу і навіть запропонував піти разом на чергове засідання анонімних алкоголіків.

Ти зрозумій, кричав він Гавриілу, ти навіть не уявляєш, що в тебе між чакрами робиться. Ти б прийшов послухав розумних людей. А що за публіка на ці курси ходить? — поцікавився Гавриіл. Нас багато, пояснив йому Боткін, публіка інтелігентна, там ще бар є.

Курси проходили в актовому залі палацу піонерів. Стіл було накрито червоною китайкою, вікна було наглухо задраєно важкими шторами, анонімні алкоголіки приходили по одному і мовчки займали місця подалі від сцени. Піддатий Гавриіл спробував відразу ж увімкнути камеру, але до нього підійшов черговий відповідальний, назвався Юлієм Юрійовичем і попросив камеру вимкнути. Ви що, сказав він, не можна! Цим ви порушуєте анонімність наших алкоголіків. Гавриіл дещо розгубився, але Боткін потягнув його в перший ряд, тут зручніше, сказав він, і нас усі будуть бачити. Гавриіл ще здивувався, у чому тут, мовляв, переваги, але алкоголіки потроху зібрались і можна було починати. Останнім привели незадоволеного вигляду молодого анонімного алкоголіка. Його супроводжували два сержанти, і дивився він на всіх недобрим поглядом. Ну що ж, сказав Юлій Юрійович, давайте встанемо і візьмемось за руки на знак солідарності. Всі встали. Гавриіл взяв за руку Боткіна, сержанти взяли за руки затриманого анонімного алкоголіка. Той спробував чинити опір, але сержанти свою справу знали. Ось і добре, сказав Юлій Юрійович, прошу всіх сідати. Хто почне? Руку підняв один із сержантів. Юлій Юрійович, сказав один із сержантів, можна ми? У нас режим. Ну що ж, відповів їм Юлій Юрійович, давайте.

Сержанти штовхнули затриманого, той неохоче піднявся. Ну що ж, сказав йому Юлій Юрійович, назвіться, хто ви? Затриманий мовчав. Один із сержантів не витримав і штовхнув його; затриманий перевів на сержанта важкий погляд, повернувся до Юлія Юрійовича і почав.

Я — Алік Заїка. Привіт, Алік Заїка, дружньо прокотилося залом, Алік знову замовк, один із сержантів ще раз його штовхнув. Я — анонімний алкоголік, знову сказав Алік. Добре, Алік Заїка, — ще одна хвиля загальної прихильності прокотилась залом. Розкажи нам свою історію, Алік, звернувся до нього Юлій Юрійович. Алік подумав і сказав таке — 26 травня цього року, о вісімнадцятій годині тридцять хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння середньої тяжкості, я вчинив зухвале викрадення службового автомобіля марки «ЗіЛ»? котрий належав торговельній фірмі «Морозко», в результаті чого згадана вище торговельна фірма понесла матеріальні та фінансові збитки у розмірі триста п'ятдесяти кілограмів мороженої риби, розфасованої у брикети. Після цього, перебуваючи в тому ж таки стані, я усвідомив рівень своєї провини і вирішив добровільно здатися в руки законної влади. Внаслідок чого, втративши керування автомобілем марки «ЗШ», я в'їхав у інформаційний щит із наочною агітацією, котрий належав районному відділу внутрішніх справ київського району міста Харкова. Наслідком цього інциденту стало несанкціоноване вивантаження на території відділення морепродуктів фірми «Морозко», себто — згаданих вище триста п'ятдесяти кілограмів мороженої риби. Да він, падла, цією рибою нам увесь коридор завалив! — зірвався на ноги один із сержантів! Ми її півночі збирали, як моржі! I щит із агітацією збив! А у нас там уся оперативка! Мудак! — сказав він Аліку і сів на місце. Ну добре, сказав Юлій Юрійович, давайте всі подякуємо Аліку за його історію. Спасибі тобі, Алік Заїка, прокотилось залом. Один із сержантів підбіг до Юлія Юрійовича, той підписав якийсь документ, і Алїка потягли на вихід. До побачення, Алік Заїка, покотилося вслід. Щоб ви здохли! — крикнув Алік, але сержанти заламали йому руки і витягли в коридор. Ну що ж, задоволено сказав Юлій Юрійович, — хто наступний?

Давайте я, підняв руку Боткін. Дивись, схилився він до Гавриіла, як я їх зараз урию, Ну давайте, погодився Юлїй Юрійович, Я, сказав Боткін, Товстуха Євген Петрович. Привіт, Товстуха Євген Петрович, знову прокотилось залом. Я — анонімний алкоголік, радісно викрикнув Боткін. Добре, добре, відгукнулась на це аудиторія. Розкажи нам свою історію, Євген Петрович, попросив черговий відповідальний.

Історія моя така, не примусив себе вмовляти Боткін. Я — медичний працівник. Усе своє життя я присвятив служінню на благо своїх співгромадян! А чи ставав тобі в цьому на заваді алкоголь? — спробував повернути розмову у більш доречне русло Юлій Юрійович. Ставав, — не став приховувати Боткін, ставав. I як він ставав? — далі поцікавився Юлій Юрійович. По-різному, Боткін задумливо почесав підборіддя, по-різному. Пам'ятаю, одного разу, заступаю я на зміну, як зараз пам'ятаю — дев'ятого листопада діло було, якраз на свято. Почекай, Євген Петрович, перебив його черговий відповідальний, на яке свято? Ну, день революції, відповів йому Боткін, сьомого листопада. А на чергування ти коли заступив? — перепитав його строго Юлій Юрійович. Дев'ятого, повторив Боткін, ми ж із колективом після свята ще не бачились, вирішили відзначити. I привозять нам, як зараз пам'ятаю, труп. А нам саме в магазин потрібно було з'їздити. Ну, я кажу, хлопці, давай, занось його поки що на кухню! Євген Петрович, – знову перебив його відповідальний, – а чи відчував ти при цьому потребу поділитись із кимось своєю проблемою? Ось, відловів на це Ботків, саме про це я і кажу. Гаразд, не дав йому продовжити черговий відповідальний, давайте подякуємо Євгену Петровичу за його історію, Спасибі, Євген Петрович! загуділа вдячна аудиторія — і, розкланявшись навсібіч, Боткін задоволено впав на свій стілець. Ну, як тобі? — спитав він Гавриіла, а тепер давай ти. Я? — перелякався Гавриіл. Так-так, підбадьорив його Боткін, тут головне автотренінг, так що давай. Ну що ж, продовжив Юлій Юрійович, хто далі? Ви? — подивився він на Гавриіла. Гавриіл було завагався, але в спину йому прихильно зашипіли і він встав.

Я Толік Гавриленко, сказав він, скоріше до відповідального, аніж до аудиторії. Привіт, Толік Гавриленко, нова хвиля прихильності вдарила йому в спину. Я — алкоголік. Анонімний алкоголік, поправив його черговий відповідальний. Чому — анонімний? — образився Гавриіл. Нормальний. I давно ви відчули, що алкоголь став вам на заваді? — запитав його черговий відповідальний. Да, сказав Гавриіл, ні. Ви зрозуміли, спробував допомогти йому Юлій Юрійович, що не можете контролювати ситуацію? Звичайно, відповів Гавриіл, звичайно. I що алкоголь стає стіною поміж вами і вашими близькими? — гнув своєї Юлій Юрійович. Безсумнівно, погодився Гавриіл. Я, сказав він, коли одружувався, вирішив зекономити на фотографі. I все фотографував сам. Відповідно, мене не було на жодному фото. На мене після цього образились батьки, сказали, що я, очевидно, був такий п'яний, що не потрапив на жодне фото. Добре, добре, радісно зашуміла аудиторія. I коли ви вирішили сказати рішуче «ні» алкоголю? — дещо ревниво перебив його черговий відповідальний. Та ви знаєте, сказав Гавриіл, я насправді ще не вирішив.

Хочете, я розповім вам свій сценарій? — несподівано звернувся він до Юлія Юрійовича. Сценарій? — не зрозумів той, Так, сценарій. Я його придумав кілька років тому. Це сценарій мого майбутнього фільму. Ну, не знаю, завагався відповідальний, але аудиторія знову зашуміла, і Гавриіл продовжив. Одним словом, це має бути фільм-катастрофа. Катастрофа? — так само розгублено перепитав Юлій Юрійович. Так, фільм-катастрофа. Головний герой працює біблійним сурдоперекладачем. Ким? Біблійним сурдоперекладачем, він працює на телебаченні й перекладає за допомогою рук слово боже. I ось одного разу священик, за яким він перекладає, відкриває йому жахливу таємницю, що, виявляється, ми стоїмо на порозі гуманітарної та екологічної катастрофи і що скоро нам усім настане гуманітарний кінець. I він пропонує перекладачеві записати для майбутніх поколінь сурдопереклад святого письма і заморозити його на тисячу років. Далі священик стає жертвою невідомих, а перекладач справді записує сурдопереклад святого письма, як правда, ще не вирішив, на яких носіях, але скоріш за все на дівіді. Так, краще на дівіді, крикнув хтось із залу. Да, справді — краще на дівіді, погодився Гавриіл, –  і передає це в секретну лабораторію на заморозку. I далі події відбуваються через тисячу років. Гуманітарна та екологічна катастрофа справді відбувається, але цивілізація виживає. Щоправда, зі значними цивілізаційними втратами. Якими саме? — запитав хтось із залу, записуючи за Гавриілом. Перш за все? пояснив Гавриіл, втрачається здатність сприймати знакові комунікативні системи. Ви хочете сказати, викрикнув хтось, що цивілізація втрачає здатність сприймати звичні знакові носії інформації? Саме так, підтвердив Гавриіл чиїсь здогади. Які носії? — перепитав Юлій Юрійович. Да літери ми всі забудемо, роздратовано пояснив йому Боткін, що тут не зрозуміло?

Саме так, знову погодився Гавриіл, одним словом — внаслідок гуманітарної та екологічної катастрофи цивілізація втрачає можливість сприймати та інтерпретувати фактично весь корпус так званої культурної спадщини. Книг немає, газет немає. — Мобільників немає! — крикнув хтось із залу. I цивілізація поступово втрачає свою культурну пам'ять, розумієте? Але в цей час минає тисячу років і в секретній лабораторії розморожується дівіді з сурдолерекладом святого письма. Тут вплітається кримінальний сюжет, з'являються злі сили, котрі не хочуть, аби розморожене дівіді стало надбанням нащадків, але врештірешт слово боже потрапляє до кого треба, Добре, добре — покотидась на Гавриіла нова хвиля. Але проблема в тому, продовжив Гавриіл, що цивілізація, втративши здатність до відчитування знакових інформаційних систем, не може належним чином розшифрувати це послання. Вони сприймають цю складну систему передачі інформації як набір візуальних позицій, кожна з яких є для них не більше ніж, скажімо, рухомим ієрогліфом. I ось вони копіюють для себе всі основні знаки сурдоперекладу, надаючи кожному з них свого цілком нового значення. I починають користуватись цією новою системою передачі інформації. Наливають у старі міхи нове вино! — знову хтось викрикнув із залу, і аудиторія радісно заплескала.

Саме так, ще раз погодився Гавриіл, саме так. А найцікавіше те, що, спілкуючись за допомогою перейнятої з минулого знакової системи, вони мимоволі відтворюють у повсякденному житті текст святого письма. Приєднуючись до його енергетичного поля! — викрикнув Боткін, обертаючись до аудиторії. Так, підхопив Гавриіл, фактично, текст святого письма проникає в їхній побут, як вірус, про який вони навіть не здогадуються, це як у комп*ютері, розумієте? — звернувся він до Юлія Юрійовича. Той невпевнено кивнув головою. I це несподіваним чином відбивається на всьому цивілізаційному розвитку. Позитивно відбивається? — запитав той, хто записував. Ясно, що позитивно, сказав Гавриіл, адже фактично ціла цивілізація, умовно кажучи, починає замість тлумачного словника використовувати словник біблійних термінів і цілі шматки святого письма, наприклад, книгу великих пророків. Чому саме книгу великих пророків? — спитав хтось стурбовано. Тому що вона знаходиться якраз посередині святого письма, пояснив Гавриіл, і згідно з теорією імовірності її будуть вживати найчастіше.

Наприклад, будь-яка інформація, ну, будь-яка, ну, ось у вас, що там написано? — звернувся Гавриїл до анонімного алкоголіка в третьому ряді, який крутив у руках клаптик паперу. Той, соромлячись, устав, та тут, пояснив, простий текст; нічого-нічого, сказав на це Гавриіл читайте; анонімний алкоголік пом'явся і прочитав: «Усмоктування амброксолу, що застосовують внутрішньо, відбувається швидко і достатньо повно. Максимальна дія починається через 0,5—З години. Тривалість дії становить 7—12 годин». Чудесно, сказав Гавриіл, це чудесний текст середнього ступеня складності, це щось на зразок книги пророка Єзекіїля, частина перша, вірш двадцять восьмий, пам'ятаєте? — «Як вигляд веселки, що буває в хмарі в дощовий день, такий був вигляд сяйва навколо. Це був вигляд подоби Господньої слави! I коли я це побачив, я впав на обличчя своє, і почув голос, що говорив», Ось це місце! Думаєте? — недовірливо перепитав Юлій Юрійович. Безперечно, продовжив Гавриіл, безперечно. I ось, внаслідок такого масового й потужного озвучення біблійних текстів починають відновлюватись рецептори, котрі забезпечували свого часу, тисячу років тому, їхню сакральну дію.

Інакше кажучи, одного разу бог прокидається і бачить, що все знову функціонує, хтось знову починає користуватись книгою великих пророків і псалмами давидовими, розумієте? I користується так активно і масово, що бог просто змушений якось реагувати. I реагує він, прошу завважити, цілком прихильно, обдаровуючи невидимих, проте численних реципієнтів ласкою і щедротами. Уявляєте, які тут ніштяки починаються?!! Момент, перебив його Юлій Юрійович, тут протиріччя — адже вони не вкладають в свої послання жодного сакрального сенсу, правда ж? Для них же це, наскільки я зрозумів із ваших слів, не більше ніж первинна комунікативна система, покликана забезпечувати обмін інформацією. Аудиторія пустила хвилю роздратування й незадоволення. Юлій Юрійович боязко втягнув голову. Секундочку! — відреагував Гавриіл, я саме і говорю про те, що справа зовсім не в суттєвому аспекті, справа — в точності відтворення. Неважливо, що саме вони мають на увазі, говорячи цитатами з євангелія, головне, що бог знає, звідки ця цитата.

Гаразд, не здавався Юлій Юрійович, а звідки він знає? Він же сприймає це безпосередньо через свої, як ви висловились, рецептори, без жодного інтерпретаційного контексту. Цілком вірно, погодився з ним Гавриіл, але тоді як він сприймає всі ті цілком протилежні за своєю суттю енергетичні потоки, котрі надходять до нього щоденно у вигляді, скажімо, різних релігійних концепцій?

Ви ж не вважаєте, що бог християнської цивілізації і бог цивілізації мусульманської — це два різні боги?

Пошук на сайті: