Іван Карпенко-Карий - Сава Чалий (СКОРОЧЕНО) (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.docx)Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.docx40 Кб2501
Скачать этот файл (Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.FB2)Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.FB234 Кб2038
Чалий. Думки твої летять, мов ластівка, легенько й прудко, немовби й справді легко так все те зробить, про що так гарно ти говориш!.. О, коли б я певність мав, що полегчу народні біди і що умовини мої пани додержать, то, не вагаючись, пристав би до Потоцького я зараз.

 

Шмигельський. Які ж твої умови?

 

Чалий. Щоб грецька віра благочесна на Україні лиш цвіла, а унія щоб і не пахла; щоб, замість панщини, платили люде чинш такий, який умовились платить, на слободи йдучи, і суд щоб рівний був для всіх!

 

Шмигельський. Такі умовини я сам Потоцькому поставив, коли згодивсь тебе до нього кликать. І ось ти маєш лист від гетьмана самого, в котрім умови ці він власною скріп л я рукою. А крім того, сто тисяч злотих він тобі дає, маєтками значними наділяє і обіща шляхетство від короля. На лист — читай!

 

Чалий (читає). Так... лист з печатію гербовою... Правда, лист обіщає те, що кажеш ти! Що ж це зо мною? Мені здається, що я на матір руку піднімаю! Страшно мені стало, а лист цей пече мою руку!.. На, візьми його назад!

 

Шмигельський (бере лист). Тобі дають такі умови, яких би ти й війною, певно, не добув, і ти вагаєшся? Не хочеш край оборонити від руїни, не хочеш сам з коханою дружиною своєю ізвить гніздо, не хочеш рід свій повести на щастя і добро усьому краю?! Ну так скажи ж, чого ти хочеш? Я твій, куди мене ти поведеш, я з тобою скрізь піду; і тут, і там я — вірний твій слуга! Веди мене ти сам, куди ти хочеш!

 

Чалий. Не знаю, не знаю, не знаю! І там, і там провалля! Немає рівного шляху, яким привик ходить я!.. О ненько, моя Україно! Невже ж тобі судилося весь ЕІК топить своїх синів у братній крові, палить і нищить все вогнем затим, щоб, утопившись і потерявши діток славних, ти надівала знов ярмо і тяжко знов під ним щоб ти стогнала?.. Чи я ж того хотів, що сталось?.. Я керував стерном, до певної мети мій човен плив, а хвиля навісна стерно те вирвала із рук моїх і понесла на скелі гострі човен мій, розіб'є на тріски його і всіх братів потопить!.. Що ж мені тепер робить? Чи й мені сидіть на човні, щоб разом з другими втопитись, а чи боротись з хвилею і власними руками достати берега другого? Боротись! Боротись!.. Коли стерно із рук моїх однято і другому до рук оддано і бачу я, що човен поведуть на неминучу гибель,— я кидаю свій човен і виплину на другий берег сам! Так, так! На берег, на другий берег! І там ми будем рятувати віру, народ і край від нової руїни! Давай сюди Потоцького умови! Я... їду! (Бере листа). Там кохання, там слава мене жде!.. Прости мене,моя Україно, коли я помиляюся, а помиляючись, тобі печаль і горе нове принесу! Що хочу я народові бездольному служити — яв тім клянусь; коли ж помилку сам свою побачу, до тебе, нене, я вернуся таким же щирим сином, як і був, і всі гріхи спокутую я кровію своєю!..

 

Завіса.

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

 

Пуща. Печера в скелі.

 

ЯВА V

 

Медвідь на кону, голос на дереві.

 

М є д в і д ь. Якове! А що тобі видко?

 

Голос. Місяць виплив з-за дерев і гарно гору освітив... Ой, ой, ой! Багато кінних вискочило з балки... Всю гору вкрили — такого їх.

 

М є д в і д ь. Виходить, наші засіли в балці, а там скелі й болото — туди на конях не під'їдуть.

 

Голос. Позлазили з коней. (Пауза). Піші відділились від кінних.

 

Медвідь. Ой, поможи ж, Боже, нашим добратись до гори. Не видко наших ще?

 

Голос. Не видко.

 

Медвідь. Ото як довго! А Боже мій!

 

Голос. Піші кинулись бігом у балку. І наші вилізли уже на гору.

 

Медвідь. Ага!

 

Голос. Наші щезли за деревами.

 

Медвідь. Перебігають прикриваючись... Ну,що?

 

Голос. Наші кинулись бігом до коней. Близько вже... Блиснули шаблі. Ай, що там робиться?.. Коні стають на диби... розбігаються.

 

Медвідь. То колють коней шаблями в морди і під боки, щоб роз'ярить...

 

Голос. Коні вже розбіглись врозтіч, а деякі на землі лежать і б'ються...

 

Медвідь. Перерізали вожатих і покалічили, виходить, коней, щоб решта ворогів зосталась піша...

 

Голос. Наші кинулись бігом у балку... Нічого не видко, тілько гуркотить!

 

Медвідь. О, тепер піші на піших, вони цього не ждуть! От де пекло буде! Певно,. Якове, зостанемось ми вдвох з тобою, бо всі поляжуть. Голос. У балці аж клекотить.

 

ЯВА VI

 

Ті ж і Молочай ранений.

 

М є д в і д ь. Молочай! А що там, як?

 

Молочай. Я тебе одразу й не пізнав... Дай води напитись... Умираю!..

 

М є д в і д ь (подає воду). Давай перев'яжу тобі я рани.

 

Молочай. Де там їх перев'язать! Весь покарбований і у дірках, як решето! Подумай, брате, тілько що виїхали ми за корчму, наскочила їх ціла сотня при гарматі, а нас лиш тридцять. Одначе вистрілить з гармати ми їм ні разу не дали. Три рази на скаку ми коней повертали вкруть і кидались їм вбік — прорізували наскрізь і знов тікали. Вернигора, як і Вовк, перед вели, і в перший же наскок поліг Вернигора під шаблею Івана Найди, того, що з Савою утік. Він, певно, старший тут, бо Саву я не бачив. Так одбиваючись, добрались ми до лісу, коней покидали і на болоті всі засіли. Вони вернулись на гору, бо кіньми у болото не полізеш. Отут своїх покинув я і ледве жив болото переліз, і от таки добрався до коша, а наші там зостались, щоб не показати сюди шляху, і, певно, всі поляжуть, бо їх зосталось менш десятка!

 

Медвідь. На поміч їм усі пішли і там, у балці, вже зчепились в ручки.

 

Молочай. Не подоліють, бо їх багато... Ох, чую, що сила мене кида.

 

ЯВА VII

 

Ті ж і дід-знахар.

 

Знахар. Що тут робиться? Либонь, весілля десь кривавеє справляють? Лежу в своїй норі, і щось мені не спиться, а все здається, що в лісі клекотить і брязкотить. Так я й пішов сюди.

 

Медвідь. Батава страшна йде. Ось обдивіться лиш Молочая.

 

Знахар (полапав Молочая за руки, за голову). Ти, сину, зараз помреш, бо кров'ю стік.

 

Молочай. Одведи мене, мій брате, у печеру. Прощай! Прощайте, діду!

 

Знахар. Поклонись там нашим всім лицарям, що полягли за віру православну.

 

Молочай (до Медведя). Може, доведеться тобі, якщо жив будеш, побувать у Медведівці. Спитай там про Марину Житню,то мати моя... Поклонись їй і віддай ці гроші. (Дає). Та розкажи, старій в утіху, все те, що знаєш сам про мене; а коли матері не знайдеш, то на громадське діло гроші поверни. Веди мене мерщій — я смерть вже чую. Медвідь повів його в печеру.

 

Голос. Наші повертаються, тілько щось мало їх.

 

Знахар. Косить кирпата завзятих, а вони знову наростають. Коли цій різні буде край?

 

Медвідь (виходить з печери). Помер. Ще одного велетня не стало...

 

ЯВА VIII

 

Ті ж, Гнат, Шмигельський і решта.

 

Г н а т. А скілько нас зосталось?

 

Пошук на сайті: