П ш е п ю р к о в с ь к и й. Шенчик? Хтось менi казав про Шенчика музику. Гм… А може, ви гайдамаки? Що ж ви тут робите?
Ш е н ч и к. Граємо добрим людям, вельможний пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Та хiба ж корисне ваше ремесло? Ой, чи не гайдамаки ви справдi…
Ш е н ч и к. То що ж робити, ясновельможний пане? Коли б не скрипка та не бас, то й музика б свинi пас, – добре, кажуть, бути взимку котом, а на великдень – попом, але не вiд нас це залежить. Ми ж люди бiднi, заробляемо помалу на сiль до оселедця, через крупи до пшона не сягаємо, натягаємо маленькi латки на великi дiрки, де їдять – там пхаємось, а де б'ють – тiкаємо. Така вже наша доля, з дозволу вельможного пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Гм… може, й справдi музики. Ану, утнiть лишень якої-небудь веселої, щоб аж у носi засвербiло.
Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.
Всi троє сiдають лiворуч, Скряга – з бубном. Iлько – зi скрипкою. Шенчик – спереду з цимбалами. Грають.
Ш е н ч и к (спiває).
Мала стара бабусенька
Чотири доньочки,
А всi були такi гладкi,
Як тi ластiвочки.
Хорошенькi, молоденькi,
В личку рум'яненькi,
Височенькi, пухнатенькi
I чорнобривенькi.
Отакi носатi,
А такi зубатi,
Ой, тра-ра-ра-ра,
Вмiли жартувати.
У с i (пiдхоплюють хором):
Ой, тра-ра-ра-ра,
Вмiли жартувати.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (регоче, задоволений). Ха-ха-ха. О, тепер бачу, що справдi музики. Ану, утнiть якої-небудь польської. (Спiває).
Iде вода через дуби, гречна панна, дай мi губи,
Я би губ не жалувала, якби мати не видала.
Або "Бернадина"… "Прилучилася новина, з'їли вовки Бернадина", або нi. Краще "Мазура".
Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.
Грають "Мазура". Пан Пшепюрковський спiває, iншi пiдспiвують.
П ш е п ю р к о в с ь к и й.
Гей, мазуре, бий нiжками,
Дiстань вогню пiдкiвками,
А ти, Казю, скачи живо,
Аби не ходила криво.
Панно Зосю, не барися,
Веселiше повернися,
Тодi мазур тiльки радий,
Як танцюють всi до ладу.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ф… фу. (Вихиляє кубок). Що то значить наша старопольска. Ну, так. Тепер я бачу, що ви справдi музики. Можете йти, коли хочете.
Ш е н ч и к (пiдводиться). Дякуємо, ясновельможний пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Стривайте! Все ж таки щось тут непевне. Але чого ж це ви опинилися тут, бiля самого кордону? (Пан Прозка пiдходить i щось шепче Пшепюрковському). Ану, пане Вержбенто, подивiться, чи немає в них чого непевного в торбах.
С к р я г а. А щоб тебе чорт лизнув, лядський сину! Пiвтора лиха.
Жовнiри i шереговий пiдходять i починають обшукувати музик.
Ш е н ч и к. Та що це ви, вельможний пане, хiба ж ми злодiї!
Ш е р е г о в и й (виймає з торби в Скряги досить велике кругле люстро в срiбнiй рамцi). Знайшов, пане коменданте! Люстро, та ще в срiбнiй рамi. (Подає люстро Пшепюрковському).
П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, так ось якi ви музики! Люстро в срiбнiй рамi, та ще з графским гербом! Добре. I справдi, як такому красунчиковi та без люстра? Може, тобi ще й пудри треба?
С к р я г а. Глузуй, лядський сину, прийде и на тебе час.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще що? (Дивиться в люстро). А й справдi подряпала, проклята гайдамачка… А бодай
Ш е р е г о в и й. В цього бiльш немає. (Обшукує Шенчика). Камiзелька, пане коменданте. (Пiдiймає вгору блакитну єдвабну камiзельку).
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Добре. Ще один галанець. Якраз Савцi свитка, тiльки рукавiв нема.
Ш е н ч и к. Така вже в мене вдача, пане полковнику. Я не органiст – не перебираю.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Добре, добре. Далi.
Ш е р е г о в и й (обшукує Iлька). Щось у руцi затиснув – не дає.
Iлько кидає на стiл наперсток i одвертається.
Ш е р е г о в и й (подає Пшепюрковському). Золотий наперсток, пане коменданте.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Га! Наперсток! То з кого це ти його зняв, приятелю? Чи, може, ти не музика, а кравець?
С к р я г а (хмуро). Шив вас Швачка i без наперстка, вельможний пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ага, не втерпiв, приятелю. Обiзвався. Так ось якi ви, виходить, музики! Добре. Бачите, пане чеснику, яке в мене око на гайдамакiв. Ну, що ж, пограли, погуляли – тепер потанцюйте в Коднi. Пане Вержбенто! В залiза їх! Так-то, пане, здається, Скряго, хоч i добре ти граєш на бубнi, але прийдеться й тобi заспiвати.
С к р я г а (кидає об землю своїм бубном i хапає бандуру – тепер вiн випростався на весь свiй великий зрiст, i жовнiри мимоволi одступають назад перед його повною дикої величностi постаттю i натхненним поглядом). Геть з цим бубном, пане коменданте! Спiвали ми вам не з власної волi, так послухайте ж по нашiй охотi… (I перш, нiж устигли йому перебити, вiн ударяє зразу в струни i спiває на стародавнiй широкий голос з могучою експресiєю i силою).
Перебийнiс водить немного –
Сiмсот козакiв з собою,
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.
Ой, пийте, ляхи, води-калюжi
Болотянiї.
А що пивали по тiй Вкраїнi
Меди та вини ситнiї.
Ой, чи бач, ляше, що пан Хмельницький
На жовтiм пiску пiдбився,
Лядськую славу загнав пiд лаву –
Вже не вернуть вам Вкраїну!
П ш е п ю р к о в с ь к и й (схоплюється). Зараз же хапайте мерзоту! В залiзо його, поганця! А! Ти заспiваєш у мене iншої, собако!
Жовнiри хапають Скрягу; вiн, ухопивши за шийку бандуру, починає бити нею жовнiрiв, деякi падають. Пан Пшепюрковський, що пiдходить ближче, теж дiстає по головi й падає.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (пiдводиться i, вхопившись за голову, закриває хусткою рану). Бий! Колоти їх на мою голову! Так ось якi це музики! Добра музика, до ста дяблiв! Бачите, пане чеснику, яке наше життя з цими лотрами.
Нарештi пiсля колотнечi i великих зусиль зв'язують Скрязi руки за спиною, потiм в'яжуть Шенчика й Iлька.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Бачите, пане чеснику, що за звiр? Що й казати – ведмiдь здоровий. От тобi i музики. Шикуйся! Гайдамак наперед! (Придержує голову хусткою). А, проклятi лотри… Рушай!
Пшепюрковський, Пауша, зв'язанi музики i всi жовнiри виходять, забравши також i конфiскованi речi. На кону тiльки корчмар, обидва пани i слiпа дiвчина.
К о р ч м а р (здiймає догори руки). Ну й день сьогоднi! Хороша торгiвля, щоб я так жив!
По всiй корчмi слiди бiйки, перекинутi лавки, поваленi столи тощо. Слiпа дiвчина сидить у своєму кутку, притуливши руки до вискiв.
VII
Л i я. Боже мiй… Як страшно i шумно на цiм свiтi… Чого вони всi так кричали?.. I яка страшна їхня музика…
Пани Лозка i Прозка, переморгнувшись мiж собою, зараз же рiшуче пiдступають до корчмаря.
П р о з к а (виймаючи пiстоль). Ну, пане Янкелю, давай мерщiй алмаз. Живо.
К о р ч м а р (зляканий). Який алмаз? (Зухвало). Та що це за жарти! Забирайтесь геть!
Л о з к а (теж виймаючи пiстоль). Що таке? Що тобi – життя набридло? Зараз же давай алмаз!
П р о з к а (шипить од злостi). Мерщiй, пся крев, нам нема часу.
К о р ч м а р. Пробi… Кала…
Обидва шляхтичi враз притуляють пiстолi до його голови.
П р о з к а. Писни тiльки, пся крев… Зараз же давай алмаз. Ах ти, собако! Ми за цим алмазом два тижнi полюємо. Ну!
К о р ч м а р (виймає камiнь й оддає шляхтичам). Ой, вей iз мiр! Гвалтiвники! Гайдамаки! Лотри!
Л о з к а. Що таке? (Загрожує йому пiстолем).
К о р ч м а р. Пробi! (Вибiгає геть iз репетом).
Л о з к а (вихопивши камiнь у Прозки). О… Яка ж розкiш! Ха-ха-ха. Нарештi – таки вiн мiй. Ну, й дурнi ж цi гайдамаки! Ха-ха-ха. Сказано, хлопи. Свинi, пся крев.
П р о з к а (в свою чергу вихоплює камiнь у Лоз-ки). Але не так швидко, мiй пане! Здається, i я тут не зайвий.
Л о з к а (розлючений). Прошу не хапати з рук, мiй пане! (Знов вихоплює камiнь, вiн падає i кудись котиться). А, до ста дяблiв, – покотився. (Нагинаються обидва i починають шукати по всiй пiдлозi камiнь). Ще, не дай бог, куди закотився. А все ти, пся крев.
Лазять, шукаючи та лаючись, по хатi. Нарештi обидва пiдводяться i неймовiрно дивляться один на одного.
П р о з к а. Що за чортовиння! То де ж вiн?
Л о з к а. Еге, голубчику, ти, мабуть, знайшов, та думаєш, що так i буде. (Хапає його за комiр, починається бiйка). Ах ти, котолупе поганий!
П р о з к а (вихоплює шаблю). Калавур! Пробi!
Л о з к а (теж вихоплює шаблю). Вкрав, та ще й пробi! А цього не хочеш!
Б'ються. Прозка падає. Лозка зупиняється з жахом, опустивши шаблю.