С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм суворим поглядом). Де батько?
О л е н к а. На фронтi.
С к й р да. А мати?
О л е н к а. Ще коли я була маленькою, їй робили операцiю i… (Пауза). Може, вам iще молока?
С к и р д а. Тато пише?
О л е н к а. Давненько… (Перемагає душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочної? Я вмiю.
С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече).
О л е н к а. Нiмцiв не пропустите?
Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiгає Кравцов з омелою в руках. Видно, приховує бiль.
К р а в ц о в. Єсть омела!
Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза.
С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю!
К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiмає шинелю, кладе на табуретку),
Заходить Ковалиха, мовчки спостерiгає.
С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку!
К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiмає гiмнастерку, тепер видно пов’язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. Їй-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи).
О л е н к а. Кров!..
К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов’язку зрушив.
Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов’язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: “Що робити?”
К о в а л и х а. Гарно перев’язано. Хто?
К р а в ц о в (швидко одягається). Вiчний! Вiн усе вмiє.
К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче?
К р а в ц о в (зам’явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?..
К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев’ятнадцять.
К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде.
К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику твоєму зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто!
С к и р д а. Єсть!
Ковалиха виходить, за нею Скирда.
К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка?
О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче?
К р а в ц о в. Дрiбницi.
О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба – комкора, а я – тебе.
К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй!
О л е н к а. Лоша.
К р а в ц о в. Що?!
О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.
К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси.
О л е н к а. Мене з моєї хати?
К р а в ц о в. Час воєнний – i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати маєте.
О л е н к а. Це-мiй палац! А то – хата.
К р а в ц о в (оглядає хату, усмiхнувся). Палац! А живете де?
О л е н к а. День – у палацi, а день – у хатi.
К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять.
О л е н к а. Не вiдступайте – не прийдуть!
К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми.
О л е н к а. Аж до Москви.
К р а в ц о в. Вiйськова таємниця.
О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався.
К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої.
О л е н к а. А як називається ваша частина?
К р а в ц о в (подумав). Енська.
О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти.
К р а в ц о в. Я не голодний.
О л е н к а. Так i повiрю. (Подає на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу?
К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ?
О л е н к а. Сало є. (Подає на стiл). А що ти любиш?
К р а в ц о в. Солдат любить добавку.
О л е н к а. З’їж це, добавлю. Як тебе звати?
К р а в ц о в. А яке iм’я тобi подобається?
О л е н к а (подумала). Максим!
К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен.
О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою.
Сiдають за стiл.
К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький.
О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора.
К р а в ц о в. Дивний батько!
О л е н к а. Увесь в мене.
К р а в ц о в. I малювати вiн навчив?
О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр.
К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу.
О л е н к а. Хвастаєш!
К р а в ц о в. Колись поїдемо пiсля вiйни до мене, побачиш.
О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе приїхати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може…
К р а в ц о в. Нi, не збрехав – сьогоднi стукне дев’ятнадцять! Пiде двадцятий. Летять роки!
О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене немає.
К р а в ц о в.У мене є трохи розведеного спирту. Але взнає капiтан – уб’є на мiсцi!
О л е н к а. Ти любиш випити?
К р а в ц о в. Нi.
О л е н к а. А я раз була п’яна, на випускному…
К р а в ц о в. Що ж ти робила п’яною?
О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями… (Пауза, всмiхнулася). В записках. Гра така є. А ти пам’ятаєш випускний?
Хата затемнюється. На
авансцену виходить Скирда, назустрiч – Вiчний.
В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!,
С к й р д а. Поранений?
В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан!
Пауза.
С к и р д а. Завдання.
В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан!
С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв – i на дорогу, де мiсток. Знаєш?
В i ч н и й. Примiтив.
С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся!
В i ч н и й. Єсть! (Пауза),
С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Дiти є?
В i ч н и й. Двоє. (Подає книжку). Хлопчики.
С к и р д а (не бере). Пошлю iншого.
В i ч н и й. Вiзьмiть!
С к и р д а. Подумав?
В i ч н й й. Вiйна!.. Що ж тут думати…
С к и р д а (бере книжку). Одному важко буде. Вiзьми з собою Кравцова.
В i ч н и й. Я сам!
С к и р д а. Кравцов не боягуз!
В i ч н и й. Знаю. Але вiн молодий, йому ще жити… Пiду, товаришу капiтан. (Виходить).
С к и р д а. Вiйна священна, i солдати святi!
Висвiтлюється хата. За столом Оленка, Кравцов. На столi горить свiчка.
О л е н к а. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на Кравцова). Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному.
Виходить iз-за столу. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, дiвчина вiдсторонюється, обоє зупинилися. Мовчать.
К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна – зустрiнемося. Побачиш, приїду!
О л е н к а (посмiхнулася). Квитка не дiстанеш.
К р а в ц о в. А я не поїздом.
О л е н к а. Лiтаком?
К р а в ц о в. Я приїду до тебе… (Зупинився, потiм глянув на голубих оленiв). Ось на них, на голубих оленях! В заметiль таку, що тiльки в нас буває, – непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi… Вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала.
К р а в ц о в. Раз ти придумала, то вони є! I я їх знайду! Приїду i скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д’Арк, поїхали!..
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилось або уявляв! Може, поїдемо в чужi землi допомагати революцiю робити?
Ол е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Я… Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб’ють, не боюся!
О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде?
К р а в ц о в (подумав). Нi. Я виживу! Щоб до тебе повернутися!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилА с я на них.
К о в а л и х а (до Оленки). Пора спати. До сусiдiв iди.
О л е н к а (пiдвелА с я). Iду…
К р а в ц о в (теж пiдвiвся, до Оленки). Ми завтра переходимо на інші позицiї.
О л е н к а. До побачення… (Виходить).
К о в а л и х а. “На iншi позицiї” – командир… Лягай спати!
К р а в ц о в. Я на посту.
К о в а л и х а. Спи – не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свічку загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш.
К р а в ц о в (ходить по кiмнатi). Я найду її пiсля вiйни! Знайду!.. А може, я їй не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обiзвала. Може, я й схожий на лоша. Стрижений. Нiчого! За вiйну я ще таке волосся вiдпущу! (Пауза), До сусiдiв пiшла… Де тi сусiди? Де її знайти?
Непомiтно для Кравцова заходить Оленка.
Ол е н к а. Я тут…
Кравцов пiдбiгає до неї, хоче обняти – i не смiє, опускає руки.
О л е н к а. Не хочеться спати.
Помовчали.
К р а в ц о в. Їлонка… А завтра будеш Жанна. Дивна ти… Придумала – кожен день нове iм’я!..
О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. Є така квiтка. Любка дволиста, а ще вона називається нiчниця, нiчна фiалка, I ще вона має назву, знаєш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь…
Обоє знiяковiли, мовчать. Чути вальс.
Затемнення.
На авансцену виходять Ковалиха i Скирда.