Голубі олені – Олексій Коломієць

Чутно, поряд пролягає дорога, гуркiт машин, голоси: “Чого приглядаєшся, красуня?”, “Свого пiзнаєш!”, “Катюша, привет!”, “Брось в кузов пару улыбок!”, “Маша, привет с Гурзуфа!”.

“…Сотнi тисяч пройшли, проїхали повз мене, а тебе не побачила… I ще боюсь зустрiтися з тим пришелепкуватим лейтенантом…”

Згасає лист.

Освiтлюється фронтова землянка.

За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капiтан медичної служби, молода жiнка, перев’язує йому руку.

Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев’язує, – заживе. (Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти – i дна не видно.

А с я. У твоєму батальйонi є обмороженi?

Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, – воювати легше. (Несподiвано для Асi обняв її здоровою рукою i поцiлував. Ася, наче мiж iншим, дала йому ляпаса i продовжує перев’язку. Чорний потирає щоку). Це замiсть таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлiвна, вдар у другу щоку для симетрiї.

А с я (кiнчила перев’язку). Пiслязавтра на перев’язку.

Ч о р н и й. Тобi б десь у театрi за роялем сидiти – ручки до бiса хорошi,, а ти на фронт. А тут кулi, як бджоли над гречкою, лiтають, дзижчать, ще якась ужалить. А поки цього не сталося… (Знову хоче її обняти, Ася знову дає ляпаса).

А с я. Нiби й затишшя на позицiях твого батальйону, а поранених чимало.

Ч о р н и й. З лiвої ти б’єш слабкiше… Просись у госпiталь тиловий – на передовiй своє вже вiдробила.

А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!..

Ч о р н и й. Зрозумiв – вiдставить лiрику. Обморожень поки що немає. А пораненi є, i чимало – для затишшя… Нiмцi снайпера десь примостили. Нiчого. Командування обiцяє і менi снайпера дати.

Заходить Оленка в кожусi, валянках, у шапцi. Через плече гвинтiвка.

О л е н к а. Товаришу лейтенант, прибула у ваше розпорядження!

Ч о р н и й (глянув на Оленку, потiм аж нахилився вперед, не вiрить своїм очам). Товаришу капiтан медичної служби, галюцинацiї можуть бути вiд такої рани, як у мене? (Пiдвiвся, пiдiйшов до Оленки). Це ти?!

О л е н к а. Я.

Ч о р н и й. Знову до мене?

О л е н к а. У ваш батальйон.

А с я. Ви знайомi?

Ч о р н и й. Родичi. (До Оленки, строго). Документи!

Оленка подає солдатську книжку.

Як ти потрапила на фронт?

О л е н к а. Попросилась… взяли.

Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили?

О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант!

Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю. Вiзьму й вiдкомандирую…

О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться.

Ч о р н и й (розглядає книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер. Училася?

О л е н к а. Училася.

Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення називається. Не вiрю я в патлатих солдатiв.

А с я. Старший лейтенант!

Ч о р н и й. Не про тебе мова.

А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася.

О л е н к а (подає руку). Оленка…

Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка…

А с я. Будеш жити в цiй землянцi.

Чорний здивовано глянув на Асю.

Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я. Житимеш у першiй ротi.

Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу.

Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка, кухоль, сподiваюсь, є, а кухню носом почуєш. (До Асi). Ходiмо, капiтане медичної служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила.

А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай.

Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку). Пiдкрiплення!..

Оленка лишається сама, втомлено опускається на ослiнчик. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист:

“…Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене поздоровляють… Ось яка вона, вiйна… Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись… Наступаємо, мiняємо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний – зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови почула. В атаку iдуть на однiй: “За Советскую Родину!” Повар-черкес, молодий, красивий, танцює, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять баранiв засмажити…”

Характерними звуками “морзянки” через лист проповзає телеграфна стрiчка:

Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии сообщите имя отчество Кравцова

Зникають лист i телеграма, висвiтлюється землянка. Оленка сидить на ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняної вiйни 2-го ступеня. Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi… зупинився, запалює цигарку.

Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись – очима їсти начальство, а вона не помiчає. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому розбалував? Тому що для мене патлатий – то не солдат… (Пiдiйшов до Оленки, ледь не торкнувся її грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти, кiшка стозуба, – я хотiв ордени роздивитись… Ще молоко на губах, а уже орден… Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я – нема нiкому дiла. Менi положено. Пишеш?

О л е н к а. Пишу.

Ч о р н и й. Шукаєш?

О л е н к а. Шукаю.

Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?..

О л е н к а. Начштабу.

Ч о р н и й. Ти його теж через свої оптичнi (жест) на мушку взяла. Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть снилось, цiлував тебе. Розповiсти – як?

О л е н к а. Не треба.

Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiмає Оленку, нiби хоче поцiлувати, Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не приносить папiр – покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до Берлiна…

Оленка вперше звела погляд на Чорного.

Чого нацiлилась оптичними?

О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке… пристрелю!

Ч о р н и й (аж вiдсахнувся). Ти що! Вiд тебе всього можна чекати. Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо. Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою сто тридцять сiм… Через нього вчора… сорок солдатiв не повернулося з атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муляє очi. Але їм виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив… Безстрашна особа…

Заходить Ася.

(Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя желаєм, товаришу капiтан медичної служби! У довiреному менi батальйонi…

А с я. Сидiть.

Ч о р н и й. Єсть сидiти!

О л е н к а. Чого ви так довго не заходили?

А с я. Роботи багато. (Засмiялася).

Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно?

А с я. В мене є один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже, що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо є лiнивi i роботящi, вiдважнi i так собi… Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: “Що воно за дiвчина?”

Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде…

А с я. Тобi теж нiчого ображатися… Ордена одержав?..

Ч о р н и й (розпахує кожуха). Ось, новенький.

О л е н к а. А не казали.

Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити обiцяє. Нiмцi теж думають, як би мене вбити… От життя!..

Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу приїхав.

Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить).

Пауза.

О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить, помовчить i пiде.

А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла.

О л е н к а. Звiдки взнали?

А с я. Жiнки ж є на фронтi. Для держав бувають таємницi, а для жiнок – не буває. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить.

О л е н к а. Ще поговiр пiде…

А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шукаєш.

О л е н к а. А ви одруженi?

А с я. Не встигла.

О л е н к а. А родина у вас велика?

А с я. Велика, дуже велика… Вiд прабабусi до правнучки… Де вони тепер? Розвiяла вiйна людей.

О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася… Не пускала з дому…

А с я. А ти втекла?

О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати… Але вдавала, що не вiдає. Тiльки татову похоронку на столi поклала.

Пауза.

А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось… Фронтовi друзi – це вже бiльше, нiж родичi.

О л е н к а. Обов’язково. I нашого комбата вiдшукаємо… Не уявляю його в мирний час. Вiн орденiв має багато. Буде якимось начальником.

А с я. З орденами тепер стiльки, що для них посад i на всьому свiтi не вистачить… Кожен повернеться до своєї роботи. Я ось – у лiкарню.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: