О л е н к а. Я так не хочу. Я свого доб’юся! Ви будете тiльки моїм!
А д в о к а т. Я лише подарував квiти…
О л е н к а. Не вiдмовляйтесь.
А д в о к а т. Бувайте здоровi…
О л е н к а. Нi-i… Нi! (Заступає дорогу).
А д в о к а т. Це вже схоже на шантаж.
О л е н к а. А кохання?
А д в о к а т. Ви мене примушуєте…
О л е н к а (весело смiється, потiм майже урочисто). Суд оголошує вирок: я звiльняю вас вiд кохання i забороняю вам на все ваше життя вимовляти це святе слово.
Висвiтлюється лист:
“Дев’яте травня. У цей день ми збираємося втрьох i святкуємо по-фронтовому… Чорний, Ася i я. I ти з нами! I стiл завжди накритий на чотирьох…”
Проповзає телеграфна стрiчка:
Всесоюзное общество Красного Креста и Красного Полумесяца Управление по розыску советских и иностранных граждан не можем установить место нахождения Кравцова отсутствием полных данных.
Кiмната. Стiл без скатертини, на столi чотири котелки, ложки, чотири вiдломлених шматки хлiба, чотири залiзних кухлi, солдатська фляга. В пляшцi напiврозквiтла гiлочка… Оленка у вiйськовiй формi з погонами лейтенанта, при орденах.
О л е н к а (дивиться на годинник). Ще п’ять хвилин… (Дзвiнок, Оленка здивована). Може, мiй годинник вiдстає… Але ж ми вчора, як перед боєм, звiряли з годинником Чорного. (Вiдчиняє дверi).
Заходить Федiр Iванович у формi полковника.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Здрастуйте, Оленко!
О л е н к а (спочатку не впiзнала його). Начштабу? Федiр Iванович? Невже це ви?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?!
О л е н к а. Точно так у нас завжди починалася розмова. Добре живу!
Пауза.
Ф е д i р I в а н о в и ч. I так кiнчалась…
О л е н к а. Як ви знайшли?
Ф е д i р I в а н о в и ч. В “Пионерской правде” прочитав про злiт пiонерiв 25-ї школи вашого мiста. Там виступала iз спогадами учасниця Вiтчизняної вiйни, снайпер 346-го стрiлкового…
О л е н к а. А ви “Пионерскую правду” читаєте?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Передплачую.
О л е н к а. …Для дiтей?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Для себе. У кожного свої дивацтва. А ви ще в армiї?
О л е н к а. Це на честь Перемоги одягла. Прямо з дороги?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Я прилетiв учора. Поки взнав вашу адресу, влаштувався в готель…
О л е н к а. Чому ж учора не прийшли?
Ф е д i р I в а н о в и ч. Вже був вечiр, незручно…
Дзвiнок, Оленка вiдчиняє дверi, заходять Чорний i Ася при орденах, в погонах.
Ч о р н и й (до Оленки). Не по формi зустрiчаєте старших, лейтенанте! (Побачив полковника). Здравiя желаєм, товаришу полковник! Капiтан Чорний!.. (Обiрвав). Командир третього батальйону… Товариш начштабу! (Вiтається). Аж не вiриться!
Ф е д i р I в а н о в и ч. Мов додому приїхав. (Цiлує руку Асi). Ася Михайлiвна… Наче я вас усiх учора бачив… Всi такi молодi…
Ч о р н и й. Молодi… У нас з Асею вже солдат росте!
Ф е д i р I в а н о в и ч. Вiтаю! Жаль, що на весiллi не був.
О л е н к а. В армiї лишились?
Ф е д i р I в а н о в и ч (жест). Кадровий!
Ч о р н и й. Товаришу полковник, дозвольте. У нас заведено розпорядок – о дванадцятiй нуль-нуль за стiл… (Жест). Прошу.
О л е н к а. Запiзнюємось.
Ф е д i р I в а н о в и ч (жест у бiк стола). Наче дихнуло фронтом.
А с я. Iдея Оленки. Ми всi роки втрьох – за таким столом.
Ф е д i р I в а н о в и ч (оглядає стiл). А сьогоднi, бачу, чекали четвертого.
Незручна пауза, всi мимоволi глянули на Оленку.
О л е н к а. Вже п’ять на першу, товаришi офiцери!
Ч о р н и й (розливає з фляги, всi беруть кухлi, пiдводяться). Наш традицiйний тост. За тих, хто дарував нам перемогу…
Випивають. Тихо, схвильовано спiвають свою полкову пiсню. Темнiє кiмната, i висвiтлюється лист:
“Кравцов! Усе почалося з того, що у День Перемоги нас було четверо (крiм слова “Кравцов”, усе закреслено). Пишу тобi останнього листа, я втомилась вiд чекання. (“Втомилась вiд чекання” закреслено). Ти мене зрозумiй, тяжко, нестерпно тяжко бути самотньою. Я в душi тебе нiколи не забуду. (Остання фраза закреслена). Не можу повiрити… Так сталося, приїхав фронтовий друг (“друг” закреслено). Товариш… Я про нього тобi писала – Федiр Iванович. Вiн в армiї, на Далекому Сходi, завтра я виїжджаю з ним… Прости, Кравцов! А хiба я в чому винна? Хiба я винна перед тобою? (Пiсля слiв “з ним” все закреслено). Олена”.
Висвiтлюється кiмната Олени. Дверi шафи вiдчиненi, посеред хати стоїть кiлька чемоданiв, на одному сидить Оленка в плащi, вже нiби готова в дорогу. Пауза. Заходить Федiр Iванович. У руках якiсь пакунки, квiти, вiн незвично для нього збуджений, веселий, балакучий.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Квiти вiзьмемо з собою, уявляєш, троянди на Курилах! Попросимо стюардесу якось зберегти, щоб не зiв’яли. (Подає квiти Оленцi, засмiявся). Ти знаєш, жiнка, яка продавала квiти, каже менi: “Поздоровляю вас, товаришу полковник”. – “З чим?” – питаю. “Зi щастям” – каже. Виявляється, як горе, так i радiсть не можна приховати. Iще купив “Пионерскую правду”, вона допомогла менi вiдшукати тебе. Я тепер передплачу її на п’ятдесят рокiв. (Дивиться на годинник). За десять хвилин будуть Чорний i Ася. Попрощаємось – i в дорогу.
Пауза.
Оленка (тихо, але чутно). Дорогий мiй друже! Прости мене, я нiкуди не поїду!
Федiр Iванович щось хотiв запитати, та так i не встиг, а з обличчя ще не зiйшла радiсть.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Що ти сказала, Оленко?
О л е н к а. Я не поїду.
Довга пауза.
Правду сказав Сковорода: “Трава є трава, а скошена трава – сiно”. (Пауза). Хай моє кохання живе. Хай росте…
Поволi гасне свiтло.
Висвiтлюється лист:
“…Збоку, наче в кадрi фiльму, вглядаюсь у своє життя i нiчого змiнити не можу – бо кохаю… Пенелопа, чекаючи Одiссея, ткала вдень i розпускала вночi, а я свої надiї виткала безсонними ночами… виткала довге полотно своїх чекань… I руки не пiднiмаються розпустити це полотно”.
Висвiтлюється кiмната. На столi горить свiчка. Оленка сидить задумлива, дивиться на маленьке полум’я, нечутно заходить К р а в ц о в. Такий, яким ми бачили його в першiй картинi. Десь далеко, ледь чутно, застрочили i замовкли кулемети.
О л е н к а (тихо). Де ти тепер, Кравцов?!
К р а в ц о в. Я тут.
Виникають звуки вже знайомого вальсу. Оленка мовчки, наче за внутрiшнiм покликом, пiдходить до Кравцова, зупиняється.
О л е н к а (розмовляє з Кравцовим тихо, наче боїться, щоб її не почули). Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
Ол е н к а. Згадаємо ту, що на випускному. Вальс.
Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють. Кравцов нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, вона вiдсторонюється, обоє зупинились, мовчать.
К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна-зустрiнемося. Побачиш, приїду!
Оленка (посмiхнулась). Квитка не дiстанеш.
К р а в ц о в. А я не поїздом.
Ол е н к а. Лiтаком?
К р а в ц о в. Я приїду до тебе… (Зупинився, думає, на чому вiн приїде). На голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас буває – непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала.
К р а в ц о в. Раз ти придумала – то вони є! I я їх знайду! Приїду i скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д’Арк, поїхали!..
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитись! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилось або уявляв. А може, поїдемо в чужi землi допомагати революцiю робити?
О л е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Я… Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб’ють, не боюся!
О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде?
К р а в ц о в (подумав). Нi! Я виживу! Щоб до тебе повернутись!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Перемiна свiтла.
Кiмната. Свiчка згасла. Оленка – вся в спогадах. Дзвiнок. Один, другий. Оленка вiдчиняє дверi – заходить Вiчний, уже помiтно постарiлий, в руках саморобна валiзка…
В i ч н и й (поставив валiзку, витер вуса). Здрастуй, Оленко. Вiчний я!
Оленка ще трохи постояла, наче пiзнавала, потiм впала йому на груди, забилась у плачi.
Що з тобою, дочко? Не треба плакати. (І сам непомiтно змахнув сльозу). Гiсть у тебе, а ти в сльози… Заспокойся, дитинко… Ось так.
О л е н к а (витирає сльози). Це я вперше заплакала на людях. Вперше!
В i ч н и й. Воно так, самому поплакати не грiх, а на людях… Он яка ти гарна, тiльки якась наче…
О л е н к а. Яка?