В i ч н и й. Дуже не схожа на славетного снайпера 346-го стрiлкового… Таке плету, старий… Твоя хата?
О л е н к а. Моя.
В i ч н и й. Гарно та чисто – добре живеш! (Глянув на картину). Малюєш? (Пiдiйшов до мольберта). Землянка – це та, в яку я тодi заходив до тебе, – он i кухоль, i котелок, i гвинтiвка з оптичним твоя…
О л е н к а. Яка я рада, що ви приїхали, а то пишете тiльки поздоровлення з Днем Перемоги!
В i ч н и й. Я пишу нескладно, та й що писати – живу собi. А ти чого ж не пишеш?
О л е н к а. Що писати-теж живу собi… (Пауза). Одна…
В i ч н й й. Я так i думав, що одна… (Розкриває чемодан). А це гостинця привiз. (Виймає бiлу полотняну вишивану сорочку). Це тобi – моя баба. У нас хлопцi, дiвчат немає, то стара каже: “Оленка в театрi, то, може, їй згодиться”.
О л е н к а (розгортає сорочку, захоплено). Яка вишивка!
В i ч н и й. Моя вмiє вишивати.
О л е н к а. I моя бабуня вмiла.
В i ч н и й. Знадобиться або в театрi, або колись – дочка…
Оленка згорнула сорочку.
Це вiд мене подарунок. (Подає хустку бiлу в квiтах). Колись у цигана вимiняв, так i називається – циганська… Думав, жiнка носитиме, а вона поклала до скринi. То жалiла, то за роботою – так i не запиналася.
О л е н к а (накинула хустку на плечi). Спасибi, спасибi вам.
В i ч н й й. А це сало, воно добрiше, чим куповане. Це варення калинове, вишневе, малинове, це мед, а це трохи масла – домашнього. А це (виймає дошку, вистругану, з ручкою) я зробив, на кухнi пригодиться. Щось покришить, щоб не порiзати столу. А ось i калинова. (Виймає з кишенi пляшку). В кишенi вiз, щоб не побити, на семи травах настояна.
О л е н к а (вкрай схвильована). Спасибi, батьку… Чим i вiддячу…
В i ч н и й. Батьком назвала – уже й вiддячила… Гарна ти, Оленко, молода i гарна.
О л е н к а (посмiхнулась). Не така вже й молода, не така вже й гарна. Роки…
В i ч н и й. Роки йдуть, а що їм робити… Вони йдуть, а ми живемо.
О л е н к а. Вас наче бог послав. Прийде Ася, Чорний – от буде їм сюрприз.
В i ч н и й. Як вони?
О л е н к а. Чорний – кандидат педагогiчних наук!.. Уявляєте, наш комбат Чорний… кандидат педагогiчних наук. Ася – головний хiрург, майстер вищого класу!
В i ч н и й. Практика на вiйнi в неї була, не дай боже!
О л е н к а. То, може, їх зараз покликати?
В i ч н и й. Покличеш їх, Оленко, пiзнiше… А поки що розмова до тебе є…
О л е н к а (трохи стривожено). Розмова?
В i ч н и й. По чарцi давай вип’ємо.
О л е н к а. Може, потiм.
В i ч н и й. Розмова така, що треба перед нею.
Оленка дiстає чарки i ставить на стiл якусь закуску.
В i ч н и й (наливає чарки). За все добре, Оленко! (Випивають). Воно й на нерви дiє добре. (Пауза). Скажу тепер, чого я приїхав. (Пауза, думаѕ, з чого почати). Отож сини в мене. Два їх: один секретарем райкому комсомолу, там же, у нас в районi, а другий збирався на дипломата, а вивчився на iнженера. Працює в Сибiру. Гарнi дiти. Можна закурити?
О л е н к а. Курiть, i я теж, – щось наче хвилююсь…
(Закурює).
В i ч н и й. Гарнi дiти… Цей, що в комсомолi, женився, а той ще не зустрiв своєї. Та я не про це… В нашiй сiм’ї тебе знають, Оленко, i фотографiя твоя висить на стiнi… Знають i життя твоє… (пауза) незвичайне… Так оце недавно син з Сибiру прислав газету, в нiй описується про одного директора заводу… I фотографiя. Директор той на прiзвище Крав-цов, Микола Iванович. (Дiстає з валiзки газету в тецi). Це я, щоб не зiм’ялась. (Подає газету). Ось…
Оленка тремтячими руками взяла газету, впилась в неї очима, потiм якось безсило вiдкинулась на спинку стiльця.
По-моєму, це вiн… Я написав сину, хай розвiдає усе, як воно там i що, i напише тобi… З нього дипломат путящий – говорити з людьми вмiє. (Помiтив стан Оленки). Радiсть я принiс чи горе-i сам не знаю!..
Висвiтлюється лист. П’ять рядкiв закреслено так, що їх не можна прочитати, крiм двох перших слiв:
“Здрастуй, Кравцов”.
КАРТИНА ДРУГА
Простора кiмната, з кiмнати двоє дверей: однi прямо на глядача, другi – праворуч. У крiслi сидить Кравцов, читає газету. Моложавий, але посивiлий. Обличчя втомлене, блiде… На канапi сидить Бiла Мафiя-молода, вродлива жiнка, гортає журнал.
Пауза.
Б i л а М а ф i я. Освiтлення нiкчемне. А чому ти не працюєш у своєму кабiнетi? (Пауза). I менi зайти не дозволяєш. А твоєму грiзному приятелю дозволено?..
К р а в ц о в. Нiкому.
Б i л а М а ф i я. Там секрети?
К р а в ц о в. Секрети.
Б i л а М а ф i я. Як у тебе не затишно. Меблi старi… час помiняти.
К р а в ц о в. Звик.
Б i л а М а ф i я. Дивнi звички – звик не обiдати, i сьогоднi не обiдав?
К р а в ц о в. Щось їв.
Б i л а М а ф i я. Зроблю хоч вечерю путящу. Сподiваюсь, не поспiшаєш нiкуди?..
К р а в ц о в. Вечiр вiльний!
Б i л а М а ф i я (вiдклала журнал). Я – в гастроном, а ти постарайся, коли прийде твiй грiзний приятель, не затримувати його, будь ласка. (Пiдiйшла до Кравцова, поклала руки на плечi, схилилась до нього). Стомився? Поїдемо влiтку на пiвдень… (Пауза). Поцiлуй мене…
Кравцов цiлує.
Директор – до останньої клiтини, навiть поцiлунок директорський.
В дверях зiткнулась зi Скирдою, вони постояли, з неприязню оглянули одне одного.
Бiла Мафiя вийшла. Скирда ще глянув їй услiд. За цi роки вiн, здається, не змiнився, хiба що зсутулився.
С к и р д а. Куди це Бiла Мафiя понеслась?
К р а в ц о в. Чому ти прозиваєш її Бiлою Мафiєю?
С к и р д а (пiдiйшов, вiдчинив буфет, налив чарку, випив, закусив цукеркою i сiв на канапу). А ти чув про мафiю?
К р а в ц о в. Дещо.
С к и р д а. Так ото вона i є Мафiя. А чому бiла?.. (Жест). Мабуть, просила, аби мене скорiше спровадив. Я довго не затримаюсь.
К р а в ц о в (пiдiйшов до буфета, теж випив чарку, подивився на Скирду). Новий костюм?
С к и р д а. Ти ж дав менi премiю, я й купив.
К р а в ц о в. Хороший костюм.
С к и р д а. А скажи, ти б дав менi премiю, якби, припустимо, не знав з фронту, а так, за роботу?
К р а в ц о в. Хтозна, може б, i нi…
С к и р д а. Виходить, ти не об’єктивний.
К р а в ц о в. Те, що я тебе знаю з фронту, дає менi можливiсть бути об’єктивним.
С к и р д а. Фронт! (Пауза). На фронтi я був (жест), а ким ти? А тепер – ти директор заводу, а я в прохiднiй. Охоронник.
220
К р а в ц о в. Бери iншу роботу.
С к и р д а. Менi й там непогано… А тобi мiнiстр жалує премiю?
К р а в ц о в. Дає.
С к и р д а.А я б подумав.
К р а в ц о в. Чому?
С к и р д а. Черствий ти, Кравцов, людей тримаєш (жест) на заводi! Ремствують на тебе!
К р а в ц о в. А ти на фронтi як тримав солдатiв?
С к и р д а. Там iшов бiй з ворогом.
К р а в ц о в. I тут iде бiй, ми мусимо наступати.
С к и р д а. То фронт, а це…
К р а в ц о в. Економiчний фронт. I дисциплiна потрiбна. Буду вимагати!
С к и р д а. Звичайно. Але все ж треба попустити.
К р а в ц о в. I це ти менi радиш?
С к и р д а. Як друг!
Заходить Бiла Мафiя з покупками в руках.
Б i л а М а ф i я. Здрастуйте, Скирда.
С к и р д а (до Бiлої Мафiї). Треба говорити – товаришу Скирда!
Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Чай забув включити? (До Скирди). Ми не на зборах. (Виходить на кухню).
С к и р д а (вслiд). Я з тобою буду завжди наче на зборах.
К р а в ц о в. Ти ввiчливий.
С к и р д а. Вiдвертий.
Входить Бiла Мафiя з чайником. Дзвiнок.
К р а в ц о в. Хто б це?
Б i л а М а ф i я (знизала плечима). Зараз побачимо. (Виходить).
Заходить Мафiя, за нею Дипломат – хлопець рокiв двадцяти п’яти. Зупинився, погляд на Мафiю, на Скирду, на Кравцова.
Д и п л о м а т. Добрий вечiр. (До Кравцова). Ви Микола Iванович Кравцов?
К р а в ц о в. Я.
Д и п л о м а т. Так i думав.
К р а в ц о в. З ким маю честь?
Д и п л о м а т. З людиною.
К р а в ц о в. Так i думав. Хочете зi мною поговорити?
Д и п л о м а т. Вивчити, що ви являєте собою.
К р а в ц о в (посмiхнувся). Почати з бiографiї?
Б i л а М а ф i я (не витримує). Молодий чоловiче, хто ви такий i що вам треба?
Д и п л о м а т (тiльки подивився на неї i знову до Кравцова). В загальних рисах менi ваша бiографiя вiдома. Частково з нарису в газетi.
К р а в ц о в. Мiж iншим, коли вас запитує жiнка, ввiчливiсть вимагає вiдповiсти.
Д и п л о м а т (до Мафiї), Припустимо, я хочу працювати на заводi, але перше треба знати, що за директор.
К р а в ц о в. Фах?
Д и п л о м а т. Iнженер.
К р а в ц о в.3 цього i почав би. Завтра о дев’ятiй в заводоуправлiннi, товаришу iнженер.