Дикий ангел – Олексій Коломієць

Олексій Коломієць

Дикий ангел

Повiсть про сiм'ю

на двi дiї

ДIЙОВI ОСОБИ

Ангел Платон Микитович.

Уляна – його дружина.

Петро

Федiр – їхнi сини.

Павлик /

Таня – їхня дочка.

Лiда – Петрова дружина.

Клава – дiльничний лiкар.

Маляр – Клавин чоловiк.

Крячко – пенсiонер.

Клоков – кореспондент.

Бiля – художник.

Оля – Павликова дружина.

ДIЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою – домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь – ослiнчик.

Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.

Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, – i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити.

Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.

У л я н а. Не пащекуй, Таню!

Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного.

У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила, а не їхала на курорт.

Л i д а. Море…

Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.

У л я н а. Ти його бачила з висоти?

Т а н я. Побачу.

У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.

Л i д а. А батько?

У л я н а. Вона така, що й батька умовить.

Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?

Л i д а. Сiм днiв.

У л я н а. А грошi повернули?

Л i д а. Нi.

У л я н а. То вже б добула.

Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.

У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався.

Ф е д i р. Запанiв Петро.

Ул я н а. Хiба можна так на брата?

Ф е д i р. Можна.

Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви.

Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.

У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.

Таня виходить.

Л i д а. У вас уже i город свiй? .

У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв…

Л i д а. То навiщо було брати?

У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить… А суп ми не любимо.

Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.

У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне…

Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.

Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?

Л i д а. Далеко збираєтесь?

У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.

Т а н я, Я не поїду.

Ф е д i р. Чого не поїдеш?

Т а н я. Нещодавно права одержала… Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю.

На ганок виходить Павлик.

П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?

Ул я на. Там, де прасоване лежить… Павлику, поїдемо завтра на базар?

П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).

У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували – щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили.

Т а н я. В гаражi… Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi базари.

Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину.

У л я н а. А грошi?

Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.

На ганку з'являється Павлик.

П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.

Ул я н а. Таню, приший.

Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!

П а в л и к. Де голка?

У л я я а. У рушнику.

Павлик iде в хату.

Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все дiстаєш?

Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.

Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.

Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.

Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про жiнчин одяг дбати.

Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?

Виходить на ганок Павлик.

П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?

У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.

Павлик виходить.

Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.

Л i д а. Я ж кажу – його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача.

Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.

У л я н а. Чому це про тебе так?

Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу – у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!

Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.

У л я н а. Треба ж батьковi сказати.

Т а н я. Мабуть, не прийде.

У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.

Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":

Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,

Был в самом деле очень знаменит.

Кто мимо дедушки пройдет.

Все деньги сразу отдает.

Иначе будет бит,

Иначе будет бит.

Где ж ты, времечко лихое,

Когда можно было жить разбоем, да, да!

У л я н а. Знову сатану включив.

Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавляється…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар