Олексій Коломієць
Дикий ангел
Повiсть про сiм'ю
на двi дiї
ДIЙОВI ОСОБИ
Ангел Платон Микитович.
Уляна – його дружина.
Петро
Федiр – їхнi сини.
Павлик /
Таня – їхня дочка.
Лiда – Петрова дружина.
Клава – дiльничний лiкар.
Маляр – Клавин чоловiк.
Крячко – пенсiонер.
Клоков – кореспондент.
Бiля – художник.
Оля – Павликова дружина.
ДIЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою – домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь – ослiнчик.
Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.
Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, – i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити.
Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.
У л я н а. Не пащекуй, Таню!
Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного.
У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила, а не їхала на курорт.
Л i д а. Море…
Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.
У л я н а. Ти його бачила з висоти?
Т а н я. Побачу.
У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.
Л i д а. А батько?
У л я н а. Вона така, що й батька умовить.
Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?
Л i д а. Сiм днiв.
У л я н а. А грошi повернули?
Л i д а. Нi.
У л я н а. То вже б добула.
Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.
У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався.
Ф е д i р. Запанiв Петро.
Ул я н а. Хiба можна так на брата?
Ф е д i р. Можна.
Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви.
Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.
У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.
Таня виходить.
Л i д а. У вас уже i город свiй? .
У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв…
Л i д а. То навiщо було брати?
У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить… А суп ми не любимо.
Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.
У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне…
Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.
Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?
Л i д а. Далеко збираєтесь?
У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.
Т а н я, Я не поїду.
Ф е д i р. Чого не поїдеш?
Т а н я. Нещодавно права одержала… Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю.
На ганок виходить Павлик.
П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?
Ул я на. Там, де прасоване лежить… Павлику, поїдемо завтра на базар?
П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).
У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували – щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили.
Т а н я. В гаражi… Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi базари.
Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину.
У л я н а. А грошi?
Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.
На ганку з'являється Павлик.
П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.
Ул я н а. Таню, приший.
Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!
П а в л и к. Де голка?
У л я я а. У рушнику.
Павлик iде в хату.
Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все дiстаєш?
Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.
Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.
Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.
Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про жiнчин одяг дбати.
Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?
Виходить на ганок Павлик.
П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?
У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.
Павлик виходить.
Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.
Л i д а. Я ж кажу – його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача.
Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.
У л я н а. Чому це про тебе так?
Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу – у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!
Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.
У л я н а. Треба ж батьковi сказати.
Т а н я. Мабуть, не прийде.
У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.
Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":
Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,
Был в самом деле очень знаменит.
Кто мимо дедушки пройдет.
Все деньги сразу отдает.
Иначе будет бит,
Иначе будет бит.
Где ж ты, времечко лихое,
Когда можно было жить разбоем, да, да!
У л я н а. Знову сатану включив.
Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавляється…
Пiсня уривається.
Л i д а. Послухався?
У л я н а. Вiн батька за петельки хапає… Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побоюється.
Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.
Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.
Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали… Як це вона починається? (Пробує наспiвати).
I сказала стиха мати:
– Не пустуйте, бо йде тато.
Таня пiдспiвує.
I сказала стиха мати:
– Їжте, дiти, бо йде тато! –
I сказала стиха мати:
– Спати, дiтки, бо йде тато!
Самi придумали чи десь почули?
Ф е д i р. Це ще не вся пiсня… Вона довго спiвається:
I сказала стиха мати:
– До роботи, бо йде тато.
Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не хотiв лагодити. Так тато йому всипав.
У л я н а. Усім потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували.
Т а н я. Любимчик.
Виходить Павлик.
П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.
Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.
П а в л и к. Ширший вузол.
Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?
У л я н а. Мовчи, батько почує – обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть?
П а вл ик. Нi.
У л я н а. I то добре. Таню, клич батька – пора обiдати.
Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано.
Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав… Усе щось робить.
З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.
Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.
Т а н я. А який наступний кадр?
Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".
У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.
Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.
Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола.
Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.
Ф е д i р. Не обiд – бенкет.
Т а н я. А перед бенкетом – експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня.
П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?
Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.
Т а н я. День зарплати – майже свято.
П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).
Л i д а. Навiть той самий блокнот.
Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння.
Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi тридцять!
Батько бере грошi, рахує.
У л я н а. Соромно сину не вiрити.