Олексій Коломієць
Фараони
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Т а р а н — завідуючий механізацією.
О д а р к а — його дружина.
О н и с ь к о — бригадир.
У л я н а — його дружина.
А р и с т а р х — бухгалтер.
Г а н н а — його дружина.
О в е р к о — завідуючий птахофермою.
К о р н і й — колгоспний сторож.
Г р и ц ь к о — обліковець.
К а т е р и н а — доярка.
О л е н а У с т и м і в н а — дружина голови колгоспу.
П а в л и к — виконавець.
ДІЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Ніч. На сцені напівтемне. Подвір'я Т а р а н а. Між двома деревами прив'язано гамак, застелений рядном, зверху подушка. Чути пісню — співають чоловіки різними голосами, невлад:
Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося.
На сцену виходять Т а р а н, О н и с ь к о, А р и с т а р х, О в е р к о. Всі напідпитку. Зупиняються біля подвір'я Т а р а н а. Т а р а н — огрядний чоловік у хорошому костюмі, вишитій сорочці. Кашкет зсунувся набік. Рухи повільні, ліниві. О н и с ь к о вдягнений простіше, але теж добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Під час розмови жестикулює, ніби ловить долонями власні слова. А р и с т а р х — товстелезний, з великим животом, у солом'яному капелюсі. Комір сорочки розстебнутий, піджак тримає на руці. О в е р к о — щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує відповідним жестом.
А р и с т а р х. Що не кажіть, а нас таки доля, хлопці, не цурається.
О н и с ь к о. Не цурається, прямо під ручки з нами ходить. Живемо в достатку!
А р и с т а р х. Живемо в достатку!
О н и с ь к о. В достатку!
О в е р к о. Як оті вареники — із сметани та в масло…
А р и с т а р х. В керівництві ходимо!
О н и с ь к о. Ходимо.
О в е р к о. На велоролерах їздимо.
Т а р а н. На моторолерах!
А р и с т а р х. Люди нас шанують!
В с і. Шанують.
О в е р к о. І начальство поважає!
А р и с т а р х. А тут — тр-р-р!
Т а р а н. Чого ж тр-р-р?
А р и с т а р х. Кажуть, “собівартість” у нас наче “висока”, з механізацією “слабкувато”… Вчора нашому голові дуже різко сказали в районі: “Якщо так і надалі буде, то…” (жест), мовляв, усіх нас чекає коліно… (Жест).
Т а р а н. Що ж, по-їхньому, наші трактори за горобцями ганяються?
О н и с ь к о. Працюють же!
О в е р к о. Працюють! Постоять-постоять — і знову… Др-р-р… (Уявляє себе за кермом).
Т а р а н. Не все ж і на техніку покладати. А живі люди нащо? Ентузіазм? Де неуправка буде (хихикнув), на жінок піднажмемо.
О н и с ь к о. Жінки будь-яку механіку замінять.
Сміх.
Т а р а н. Ще й як замінять! Жінки — така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту…
О в е р к о. Добірне товариство! Я так розумію: переключимо жінок на підвищені швидкості! І собівартість знизимо.
Всі зайшлися сміхом.
А р и с т а р х. Мудру голову носиш на плечах, сусіде!
О н и с ь к о. Давайте, хлопці, на радощах “Рушника” втнемо. (Затягує). “Рідна мати моя…” (Фальшивить). Затягуй, Аристарше!
А р и с т а р х. Не можу. В сон кидає. Покотимо, Оверку, додому!
О в е р к о. Покотимо! На добраніч! Дасть бог день…
А р и с т а р х. Дасть бог і чарку…
Пішли.
О н и с ь к о. І ми по хатах, чи що?
Т а р а н. Добре тобі, Ониську! Прийдеш додому, вицідиш глечик квасу для прохолоди, простягнешся під яблунею, жінка мовчки чоботи з тебе зніме, подушку підіб'є — і спи собі на здоров'я! А тут… (Безнадійно махнув рукою).
О н и с ь к о. На себе ремствуй! Учить жінку треба!.. Моя теж така була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти — ліберал!
Т а р а н. Я ліберал! (Б'є себе в груди). Я ліберал?! Ні, брат! Я вже твердо вирішив — досить!.. (Таємниче). Кину я свою Одарку! Кину — і край!.. Не до пари вона мені. Дівкою ще наче личила, а тепер занехаялась, постаріла, теплого слова не почуєш від неї. Тільки гир та гир. І по господарству порядку немає, і на роботу ніколи не вийде. Р-р-розведусь!..
О н и с ь к о. Розійтись — не штука. Тільки ж мороки до дідька, та й витрати неабиякі…
Т а р а н. Яка морока? Ти газети читаєш?
О н и с ь к о. Само собою…
Т а р а н. Читаєш, мабуть, з п'ятого на десяте. В кожній же газеті пишеться, що хтось “порушує справу про…”. (Жест). Та це ж по району… А в області? А в республіці? А в Союзі?.. А на планеті?.. Мільйон мільйонів — і нічого… Да…
О н и с ь к о. Воно так, звичайно, тільки чужого собака кусає — тобі не боляче, а на самого комар сяде — вже і руками махаєш.
Т а р а н. Ні-чо-го!.. Треба, так і я помахаю.
О н и с ь к о (подумавши). Я чув, і голова наш не мириться з жінкою і теж помишляє про… (Жест).
Т а р а н (радісно). От бачиш! Хто раніше, хто пізніше — всі, брат, до цього дійдемо! Це тобі не старий режим!..
О н и с ь к о. Мо', й таке буде…
Т а р а н. Аби жилось погано, то й гиркай собі на здоров'я. А то ж ні. Хату поставив, як дзвін, — три кімнати. Хліб — ще позаторішній лежить. І сало, і до сала… Електрика цілу ніч світить. (Махнув у бік стовпа). Із області по знайомству цілого радіокомбайна припер, хоч так грай, хоч пластинки став. Живи під музику та чоловіка голуб, так ні… (Голосно гикнув). Хвилька нічого не підсипає в горілку? Щось мені той… (Жест).
О н и с ь к о. Гріх наговорювати! Дванадцятий рік беру в неї — і кращого самогону для здоров'я не пам ятаю…
Т а р а н. Це, мабуть, у мене нервове. Так що я хотів тобі сказати? Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам… Я десь чув, що жінки кожного ранку ноги їм цілували…
О н и с ь к о. Ще й як цілували! Фараони, брат, уміли своїх жінок у руках тримати.
Т а р а н. Молодці фараони!
О н и с ь к о. Щось і мені, той, цинком відганяє… Мабуть, Хвилька нові труби поставила… Цс-с!.. Наче хтось іде… Заховаємось?
Т а р а н. Хіба хочеш — треба…
Відходять, присідають за тином. По дорозі йде сумна Катерина,
з протилежного боку — Гриць.
К а т е р и н а (злякано). Ой!.. Хто це?!
Г р и ц ь к о. Не лякайся, Катю. Це я, Грицько. (Хоче взяти її за руки).
К а т е р и н а. Бродиш ночами, як привид. Пусти!
Г р и ц ь к о. Зачекай сваритися, Катю! Послухай краще… Сьогодні такий день, найбільше свято на землі!..
К а т е р и н а. Яке свято? Он люди вже давно сплять.
Г р и ц ь к о (урочисто). Сьогодні минає рівно два роки, три місяці й одинадцять днів, як ми почали стрічатись…
К а т е р и н а. Ой помру! (Чмихнула). Стрічатись!.. Та я тебе бачу кожного дня ось уже вісімнадцять років.
Г р и ц ь к о. Я маю на увазі той день, коли вперше відчув, що… (Раптом). Загину без тебе! Пам'ятаєш, після випуску ми всім класом пішли на берег Вербички, і там я дістав тобі лілії? Ти ще кричала: “Грицю! Не пливи — там прірва, глибоко! Вернись, рудий бісе, потонеш!” А я таки дістав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дівчатам говорила, що любиш лілії над усі квіти. Не пам'ятаєш?
К а т е р и н а (зітхає). Пам'ятаю. Але де тебе сьогодні носило? Я так чекала.. Може, прийдеш…
Г р и ц ь к о. Я приніс тобі… Ось!.. (Подає Катерині пучок білих лілій).
К а т е р и н а (вражена, бере лілії. Не вірячи очам). Звідки?
Г р и ц ь к о. На Вербичці нарвав.
К а т е р и н а. На Вербичці? Так далеко? (Пригортає лілії до грудей, поривчасто цілує Грицька). Спасибі.
Г р и ц ь к о (йому перехопило подих). Катю! Хіба дванадцять кілометрів так далеко? Катю! Поцілуй ще раз — і я до світанку позбираю лілії вздовж усієї річки!..
К а т е р и н а (схиляє голову до квітів). Помовч! (Пауза).
Гриць цілує її.
(Хилиться йому на груди). Білі лілії… Я так давно не милувалася ними при місяці! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посміхаються до нас…
Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцілунку.
За тином почувся Таранів стогін.
Ходімо!.. Пора!
Г р и ц ь к о. Катю! Ну, чого ти поспішаєш! Ходімо в поле… В полі тихо так та гарно: пахнуть хліба, співає перепел, а небо… Ходімо!..
К а т е р и н а. Руда моя бухгалтерія, вже другі півні давно відспівали…
Г р и ц ь к о. Пройдемо росою аж до Заячого лісу. Люди ранком побачать стежки і скажуть: “Тут ходили закоханії” Навіть у старих залоскоче серце згадкою про юність.