К а т е р и н а. І чого ти пішов у конторники?!
Г р и ц ь к о. Кепкує! А може, під оцією рудою чуприною така фантазія палахкотить, що й письменникам не снилася…
К а т е р и н а. Милий мій Грицю! Добре тобі після конторської задухи та в поле ринути, а мені в п'ять годин треба на фермі бути. За день так накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерію та йди до нас, тоді не такої заспіваєш. Кинеш?
Г р и ц ь к о. І кину.
К а т е р и н а. І перейдеш?
Г р и ц ь к о. І перейду.
К а т е р и н а. Слово?
Г р и ц ь к о. Слово. Ферми механізуємо, електродоїлки встановимо.
К а т е р и н а. В людей давно вже є, а в нас, може, тільки при комунізмі встановлять. Он твій дядько Таран третій рік обіцяє. Я б такого і дня не тримала завідуючим механізацією…
Г р и ц ь к о. Тихше, ми ж біля його хати!
К а т е р и н а. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а може, десь швендяє — чарку шукає.
Г р и ц ь к о. Та кинь про нього… Підемо в поле…
К а т е р и н а. Ні, я — додому. Відпочити треба, та й мати сердяться, коли я пізно приходжу.
Повільно пішли вулицею.
Таран і Онисько вилазять із схованки, дивляться їм услід.
Т а р а н. Ти не впізнав, чия то мудра така?
О н и с ь к о. Катерина Чипчина.
Т а р а н. Я їй покажу — “барило”. Бач, переробилася — електродоїлку їй подавай! Грамотна! “При комунізмі встановлять…” Ониську, я так вважаю. Оце кажуть, поступово переходимо до комунізму. Поступово — значить, не всі разом? Спочатку чоловіки, а потім жінки. І то не всі, а поодинці пускати будемо.
О н и с ь к о. Якби нас на воротях поставили, через які в комунізм проходитимуть, ми б маху не дали — не пустили б жодної.
Т а р а н. Не знаєш ти моєї Одарки. Попід носом, а проскочить!..
О н и с ь к о. Клята вона в тебе.
Т а р а н. Клята, проклятющаі Поїдом їсть, навіть якщо вип'єш інколи. А ми ж без причини не п'ємо? Ні! От сьогодні випили. Чому?
О н и с ь к о. А чому?
Т а р а н. А чому? Трактора відремонтували! То не працював, а тепер працюватиме. На радощах і випили. Не свої шкурні інтереси нас хвилюють, а державні! А жінки цього не розуміють!
О н и с ь к о. Відсталий елемент — що з них візьмеш? Ще якусь бенерю несе. Може, знову той… (Жест).
Т а р а н. Не хочу. На щось колюче сів, коли оті цілувались… Бач, яка жінка в мене, нема того, щоб під тином прибрати.
Входить Корній, широкоплечий, здоровенний дядюга.В руках величезний дрючок, під пахвою згорнутий лантух. Говорить крізь зуби, ходить трохи нагнувшись, наче когось підстерігає.
Корній!
О н и с ь к о. Заховаймось!
К о р н і й. Хто тут, признавайсь! Що я вам, мальчик?!
О н и с ь к о. Ти що?
К о р н і й. Доброї ночі…
Т а р а н. Здоров! На варту йдеш?
К о р н і й. А куди ж — на вечорниці?!
О н и с ь к о. Може, там від комори тільки дух лишився, а ти сунеш так пізно.
К о р н і й. Чужі не прийдуть, а свої багато не візьмуть!
Т а р а н. Воно так. Ти теж, бачу, мішечка прихватив?
К о р н і й (спідлоба блимнув очима). Твої трактори в мішок не повкидаю, не бійся! Бувайте!.. (Пішов нагнувшись).
О н и с ь к о. Корній — страшенної сили чоловік. Позаминулого року спав під скиртою. Мабуть, теж сторожував. Коли це підійшов бичок-бузівок і наступив йому на спину. Корній як схопиться, як свисне бузівка у вухо, так бідолашна скотина і впала з усіх чотирьох.
Т а р а н. Ото сила!
О н и с ь к о. Ледве відходили. І досі в бика контузія. То ні з того ні з сього почне головою мотати, ніби його гедзі кусають, то стане серед дороги і реве мов навіжений. А побаче Корнія — в ліс тікає, сердега.
Т а р а н. І не дивно, що в Корнія здоров'я, — шостий рік сторожує. Вночі на роботі спить, а вдень — дома. Правда, й заробітки такі…
О н и с ь к о. В нього жінка ланкова. Щороку трудоднів по шістсот виганя.
Т а р а н. Коли жінка хороша — можна бути при здоров'ї! (Позіхає). Бувай!.. В сон кидає…
О н и с ь к о. А мо', заспіваємо? На пісню тягне.
Т а р а н. Мені ще дома доведеться співати, бодай не діждати ворогові такої пісні.
О н и с ь к о. Бувай. Жаль мені тебе, до сліз жаль! Але сам винуватий — ліберал!.. (Виходить).
Т а р а н. Тьху! І видере ж таке противне слово — “ліберал”! Чортзна-що! (Відчиняє хвіртку).
В цей час чути голосне: “Ку-ку-рі-куі”
А здох би ти, проклятющий, розкричався!..
З хати виходить Одарка, легко одягнена, коса впала на плече.
О д а р к а. Знову лементуєш серед ночі?
Т а р а н (обурено). І коли ти того півня заріжеш? Скільки разів треба наказувать?!
О д а р к а. Причепився до півня! Поперек горла він тобі став?!
Т а р а н. Це не півень, а диявол з кнопкою. Тільки відчиниш хвіртку, вже й горланить.
О д а р к а. Північ, то й горланить.
Т а р а н. Чого ж сусідський мовчить?
О д а р к а. У сусідів немає півня.
Т а р а н. І нам він ні до чого!
Далеко на селі чути півнячий переспів.
О д а р к а. Чуєш, скрізь співають.
Т а р а н. Мені до чужих півнів діла немає, а своєму я господар! Сказав заріж — і крапка!
О д а р к а. Вгамуйся, люди почують.
Т а р а н. Хай чують, яка в мене жінка. На роботі не була?
О д а р к а. Ні.
Т а р а н. Соромиш мене перед людьми!
О д а р к а. Дома тієї роботи зібралось — на трьох стане. Хліб пекла, білизну попрала, Наталочці плаття пошила, хату підмазала, поприбирала…
Т а р а н (перебиває). Та-та-та! Заторохтіла! Переробилася! Знаю — в холодочку вилежувалася! В гамаку гойдалася?! Купив я його, дурень, на свою голову! Сама хоч би причепурилася…
О д а р к а. Покрутився б, як я, та спробував чепурним та охайним в холодочку вилежуватися! Побачила б я, на кого ти був би схожий… коли б був на моєму місці.
Т а р а н (сміється). На твоєму місці? Оце налякала! Та якби я був на твоєму місці, у мене б усе (жест)… кипіло, а я лежав би та посвистував. (Сміється). Придумала, що сказати. (Іде до гамака, знімає піджак, кидає його на гілку дерева, лягає). Оце так втнула — “на моєму місці”. (Сміється).
Одарка виносить з хати ковдру, кидає в гамак.
О д а р к а. Вкрийся, під ранок холодно буде.
Т а р а н. Кажеш, якби побув… хе-хе-хе… (Вже крізь сон). На… тво…єму… міс…ці… Гм-м-м!..
Затемнення
КАРТИНА ДРУГА
Пізній ранок. Таран сидить на ослінчику біля столика. Ще не проспався, ніяк не второпає,
що йому каже Онисько.
О н и с ь к о. Миколо! Миколо! Миколо! Та прокинься ти, голова — два вуха. (Трясе його за плечі).
Т а р а н. Не буркай мене. Вчора обійшов техніку — все в ажурі…
О н и с ь к о. Ти можеш розплющити очі і вислухати мою трагічну звістку?
Т а р а н. Не можу. Голова! (Жест). А в голові — трибки крутяться нахолосту, свічки замокли, зажиганіє не працює — потрібен капітальний ремонт. (Хапає пляшку зі столу).
Онисько (вириває пляшку з рук Тарана). Вгамуйся, зараз не до цього… (Понюхав). І потім — це олія!
Т а р а н. Так що сталося?
О н и с ь к о. Повний переворот!..
Т а р а н. Який переворот?
О н и с ь к о. Чи хтось написав, чи наговорив на нас. Словом — біда. Скликають сьогодні чуть світ правління, представник з району приїхав, і почалось…
Т а р а н. Переворот, біда, представник… Нічого не второпаю. Кажи толком.
О н и с ь к о. Сказали так: чоловіки стають тепер жінками, а жінки — чоловіками. От!
Т а р а н (очманіло дивиться на Ониська, трохи відсовується від нього, потім встає, знімає рушник, який лежав на перильцях ганку, вмочує у відро, кладе Ониськові на голову). Біла гарячка, брат, діло погане. Та не журись, пройде!
О н и с ь к о (намагається зірвати рушника). На біса мені твої компреси? Діло говори, що робити маємо?
Т а р а н (тримає його за руки). Заспокойся! Мені теж таке було після звітно-виборних, пам'ятаєш? Ми тоді критику замочили добренько. Прийшов я додому, ліг, дивлюсь — в усіх закапелках сидять чортенята і лущать насіння. От де страху набрався, ледве не вив. Так що сиди тихо — повинно пройти.
О н и с ь к о. Та не здурів я, хочеш — перевір; у мене в бригаді сімсот п'ятдесят гектарів землі, сто тридцять працездатних, чотири трактори, в двох поплавились підшипники…
Т а р а н (здивовано). Говориш ніби нормально. Але як же це, що ми будемо жінками?