О в е р к о. Поглухли.
Т а р а н. Попросяться вдруге, а ми ще голосніше.
О в е р к о. І коли вже втретє умовлятимуть…
Т а р а н. Навколішках!
О в е р к о. Тоді згодимось.
К о р н і й. Але скажемо: сидіть і не рипайтесь більше!
О н и с ь к о. А коли й вони вдарять по голосах?
Т а р а н. Не вдарять! Побачиш! Ну, браття, закочуйте рукава! Побачимо, чий козир буде старший! За мною!
Виходять.
Затемнення
КАРТИНА ТРЕТЯ
Подвір'я Тарана. У всьому помітна невміла чоловіча рука: сушиться дитяча білизна, простирадло, посеред двору — віник, порожнє відро, перевернуті ночви. Таран у фартусі, рукава сорочки закочені, голова пов'язана рушником. Він оскаженіло місить тісто в діжі, яка стоїть на
ослінчику. По радіо чути бадьорий марш.
Т а р а н (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?..
Входить Онисько. На голові у нього хустка.
О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.
Т а р а н. Невже в тісті? Будь другом — витри!
О н и с ь к о. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.
Т а р а н. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке, підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап'яв?..
О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.
Т а р а н. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни.
О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи під бороду?
Т а р а н. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк.
О н и с ь к о (зав'язує Тара нові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті!
Т а р а н. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!
Т а р а н. А на дідька вона мені тепер — ота краса? Світ не милий. Ріж — і крапка!
О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?!
Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи…
О н и с ь к о. Води підлий!
Т а р а н. Нікуди.
О н и с ь к о. То міси жвавіше!
Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.
О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.
Т а р а н. Чому?
О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: “Не щипайся, дурню!” Я змовчав. Що скажеш?
Т а р а н. Погані наші справи!
О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш?
Т а р а н. Ти ж учора пік!
О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік… Взяв муки… Словом, ніякого хліба не вийшло.
Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.
О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?
Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз… (Іде в хату).
О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол! Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). “Прима”. Отак і довіряй людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить.
Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.
Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю).
О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж… А що ти хотів пекти?
Т а р а н. Кажу тобі — хліб!
О н и с ь к о (нюхае). Наче хлібом пахтить… (Подумавши). Не журись! Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в нього була форма.
Т а р а н. Спасибі, друже, виручив!
О н и с ь к о. Винахідливість у нашому положенні — перше діло. Зварив я вчора борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав — подаю на стіл. Жінка питає: “Це що?” — “Борщ”, — кажу. “Який же це борщ?” — “Загряничний”. Я, мовляв, усяку страву готувати вмію.
Т а р а н (заздрісна хитає головою). І що ж — їла?
О н и с ь к о. Аж за вухами лящало.
Т а р а н. І нічого?
О н и с ь к о. Обійшлося. Правда, не без…
Чути шалений рев корів.
Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у!
Т а р а н. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить).
Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках метр, під
пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір'я.
О в е р к о (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає… (Гукає). Миколо! Агов!
Т а р а н (виходить, весь у пір'ї). Чого репетуєш?!
О в е р к о. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш?
Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як узнати, яка курка з яйцем, яка ні?
О в е р к о. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і навпаки…
Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться.
О в е р к о. М-гу! Тоді залишається пощупать.
Т а р а н. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж — завптахофермою був!
О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не роздумуй — ріж, яку впіймав!
Т а р а н. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться.
О в е р к о. А квочка у вас є?
Т а р а н. Немає.
О в е р к о. Тоді ріж півня! Він точно не несеться.
Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде, тільки відчинить хвіртку — він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не почув, і ще… Краще корову заріжу, ніж півня.
О в е р к о. Ну, як знаєш, — ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?
Т а р а н (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло… Поший їм сарафани — і модно, і зручно.
О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!..
Т а р а н. Що тобі ще?
О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той…
Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.
О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва?
Т а р а н. Відучиш…
О в е р к о. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі — і як рукою знімає.
Т а р а н. Вони таке п'ють, що тільки полином і закусювати.
О в е р к о. Твоя ще не просилася, щоб знову на своє місце?
Т а р а н. Куди там. Неначе споконвіку в начальстві ходить.
О в е р к о. Моя теж.
Вбігає Павлик.
Павлик (до Тарана). Дядьку Таран! Тітка голова востаннє сказали, щоб ви йшли цеглу робити.
Т а р а н. Та що вона, божевільна? Мені треба один день дома побути — роботи набралось до біса.
П а в л и к. Ідіть, бо дуже круто сказали…
Т а р а н. А що саме?
П а в л и к. Звеліли передать так: “Якщо цей ледацюга…”
Т а р а н. Хто ледацюга? Я?
П а в л и к. Не перебивайте, бо забуду, як далі. “Якщо цей…”
Т а р а н. Ну?..
П а в л и к. Перебиваєте, от і забув! (Думає). Не згадаю, що далі, але щось дуже категоричне.
Т а р а н. Що?
П а в л и к. До “ледацюги” запам'ятав, а далі забув.
Т а р а н. Забув би ти, куди ложку нести! Мотай звідси!
П а в л и к. Піду узнаю, що після “ледацюги”, і повернусь! (Швидко вибігає).
О в е р к о. А мене не чіпають. Довідку від лікаря взяв, що “не в здоров'ї”…
Т а р а н. Як ти ухитрився?
О в е р к о. Прищик у мене вискочив… Таке собі чиренятко. Я до лікаря. Так, мовляв, і так — чиряк у мене. Він придивився і каже: “У вас хурункул”. А я йому: “Чиряк”. Він довго гортав якусь книжку й знову до мене: “Хурункул”. А я йому: “Ні, чиряк”. Думав він, думав і написав мені бюлетеня на три дні, поки вияснить, що воно за хвороба — чиряк.