О в е р к о. А ти не пробував настою полину давати?
Т а р а н. Їй хоч дьогтю дай — однак питиме! Бачиш — “Три гички”?!
О в е р к о. Така наша доля: жінкам пить, чоловікам сльози лить! Прийшов я знову до тебе за порадою…
Т а р а н. Щось задумав шити?
О в е р к о. Та отож кроїв на двоє платтів — не вийшло… Перекроїв на сарафани — виходять короткі… Що порадиш?
Т а р а н. Оборочку пусти внизу. І не помітять, що доточив.
О в е р к о. От пень! Чого ж я раніше… Спасибі, друже. (Мнеться, щось хоче сказати). Не хотів я тобі говорити, а совість мучить…
Т а р а н. Що там ще?
О в е р к о. А не скажеш нікому, що від мене пішло?
Т а р а н (закрив долонею рота). М-м-м!
О в е р к о (таємниче). Люди говорять, що твоя Одарка… біля Свирида. (Пройшовся півнем навколо Тарана).
Т а р а н (вражений). Невже це правда?!
О в е р к о. Чоловіки дарма не говоритимуть нікогда!
Т а р а н. А я думаю: чого-то Свирида назад в контору забрали? Спасибі, друже.
О в е р к о (крізь зуби). Ти піди йому вікна побий!.. Хай знає, як чужих жінок переманювати!.. Мовчи ж, ради бога, що від мене почув, бо заїдять! (Швидко виходить).
Т а р а н (страждальна). До Свирида… Значить, кращого знайшла?.. (Витирає фартухом очі).
Входять Одарка й Уляна. За ними — Ганна, одягнена поміському, з гітарою
через плече. Ганна тихо заходить Тарану за спину, закриває долонями
йому очі. Таран сердито виривається.
Г а н н а. Здоров, кавалер!
Т а р а н (люто). Здрастуй! Тобі пустощі в голові!.. (Пішов).
Г а н н а (до Одарки). Чого він, як з цепу зірвався?
О д а р к а. Хіба їх розбереш, чоловіків. Не інакше, як якийсь гедзь укусив. Прошу сідати до столу — за чаркою розберемо, що й до чого.
Сідають до столу.
(Наливає чарки). Гульнемо, подруженьки, чоловікам на заздрість, вип'ємо та заспіваємо, щоб у них аж зашпори у п'яти позаходили!
У л я н а (крізь сміх). Хай полюбуються! Ти ж тільки не передай куті меду, щоб не зняли гвалту…
Входить Таран.
Г а н н а. Наллємо і хазяїну?
Таран стрепенувся, ожив.
О д а р к а (з натяками. Тарану). Він у мене не-пи-ту-щий!
Таран одразу знидів, облизав губи, піщов до хати.
Г а н н а. Мій теж і в рот не бере.
У л я н а. Так за що ж вип'ємо, подруженьки, роси оцієї перченої? (Підморгнула Ганні та Одарці).
О д а р к а. За вічне благополуччя на роботі і дома!
Г а н н а. Іменно! За вічне і безповоротне!
В с і. Будьмо!
У л я н а. Будьмо!
Всі п'ють.
(Навмисне смакує). Ну й прекрасна рідина, скажу я вам!
О д а р к а. Історична! Запорожці перед походом іншої не вживали.
У л я н а. Для здоров'я кращого нектару і не придумати.
Г а н н а. Кажуть, молодість дівочу повертає.
Входить Онисько.
О н и с ь к о (лагідно). Вечір добрий!
Г а н н а. Здоров, здоров, парубче!
О н и с ь к о. Смачного вам!
Г а н н а. Дякуємо!
Онисько криво посміхається, але, помітивши суворий погляд
Уляни, одразу принишк.
У л я н а. Тебе ще тут не вистачало… Чого прийшов?..
О н и с ь к о (солодко). Соди позичити.
У л я н а. Знаємо, яка сода! За мною стежиш?!
О н и с ь к о. Бог з тобою, Улясю, чого б я стежив?
(Миттю шмигнув до хати).
О д а р к а. Він у тебе смирний.
У л я н а. Виховала! А спочатку був такий, що пальця в рот не клади.
Г а н н а. Кажуть, він на фермі непогано працює?
У л я н а. Призвичаївся. Тільки вночі тіпається і мене всякими коров'ячими іменами називає.
О д а р к а. Може, хоч з нього люди будуть.
На подвір'я, ввібравши голову в плечі, навшпиньки
заходить Аристарх.
Дивись-но, Ганно, і твоя любов навшпиньках пробирається…
Г а н н а (встала, зупинила сердитий погляд на Аристархові, який, махаючи руками, обходить стіл стороною). Чого?
А р и с т а р х (вибачаючись). Я на хвилинку… Позичу лаврового листочка — і додому… (Шмигнув до хати).
У л я н а. Ну, тепер, коли наречені в зборі, грянемо пісню. Хай їм у носі поперчить.
Співають.
Вбігає Павлик.
З хати виходить Таран, прихилився до дерева, слухає.
П а в л и к. Тітко Одарко! Там щось у двигуні зіпсувалось, техніка не знайшли, так за вами послали.
О д а р к а (начальственно). Що зіпсувалось?
П а в л и к. Не знаю.
О д а р к а. Дізнайся, а тоді ганяй!
П а в л и к. Єсть! (Вибігає).
О д а р к а (до Тарана). Що ти за огірки подав, плюскаві якісь?..
Т а р а н. Які є, такі й подав! Може, в Свирида миргородські їла, то йди до нього!
О д а р к а. До чого тут Свирид?
Т а р а н. Тобі краще знати!
Г а н н а. Вже хтось наговорив?
У л я н а. Оверко. Той тільки те й робить, що плітки по селу збирає та розносить. Нічого, ось я його до цегли поставлю, зразу втихомириться!
О д а р к а. Правильно! (До Тарана). Ніж ото плітки вислухувать — подумав би краще, що до столу подати… жінці!.. М'яса ні кусочка, наче бідність яка…
Т а р а н. Не різати ж кожного дня курку.
О д а р к а. Ріж півня!..
Т а р а н. Знову півень!..
О д а р к а. Сказано — значить, ріж! (До гостей). Просто спасу від того півня немає, як здурів! Тільки прийдеш додому, відчиниш хвіртку — вже й горланить.
Т а р а н. Не приходь опівночі!
О д а р к а. Тебе забула спитати, коли приходити!
В хліві реве корова.
Чого вона реве?
Т а р а н. Піди запитай! (Бере зі столу порожні тарілки. іде в хату, потім тихенько повертається, слухає).
Жінки помічають його, але не подають виду.
У л я н а. Гострий він у тебе на язик.
О д а р к а. Слова не можна сказати. Ось нехай я трохи більше вип'ю, я йому дам відповідь на всі запитання!
У л я н а (тихо). А ти таки до Свирида залицялась?
О д а р к а. Та якось біля контори пригорнула разок, а тут Оверка принесло. Побачив і поніс по селу. Тепер мій дорікатиме до зелених віників.
Г а н н а (голосно). Всі вони такі!
У л я н а (до Ганни). А ти чого з своїм завелась сьогодні? Теж, мабуть…
Г а н н а. Та ні… Почалося з халатів. Чого й чого по другому халату не справимо свинарям? Свиноферма йому тісною стала, механізація запущена… Як визвірився!..
О д а р к а. І ти змовчала?
Г а н н а. Я тільки хрясь по столу, а він у сльози!
У л я н а. А почули б ви, який гамір у моїй бригаді чоловіки зняли. “Кукурудзу треба механізмами обробляти, — кричать, — як у сусідніх колгоспах!”
О д а р к а. У всіх на язиці та механізація. Доярам — підвісну дорогу давай, електродоїлки…
Г а н н а (розпалено). Розперезались!!!
Т а р а н (не витримав, підходить до столу). Бо таки й правда! Нічого на інтузіазмі виїжджать! Годі спини гнуть! У сусідів он і на фермах, і біля кукурудзи — скрізь мотор…
О д а р к а (скипіла). Не твого чоловічого розуму це діло! Помідорів принеси!
Таран стрепенувся, миттю побіг.
Г а н н а. Бачите? Ти їм добро роби, а вони ще й брикаються!
О д а р к а. Здається, нагнали страху, хай їм грець! (Наливає повні келихи квасу). Прохолоджуйтесь!
З хати на ганок боком виходять Аристарх і Онисько.
Таран виносить миску з помідорами, побачив, що жінки перейшли
на келихи, — оторопів.
Т а р а н. З такою дозою — краще закусюйте! Це вам не шам…
О д а р к а (перебиває). Нічого вчить! Пироги давай!
Будьмо!
Жінки випили все до дна. Чоловіки заплющили очі від страху. Знову вбігає Павлик.
П а в л и к. Тітко Одарко! Кажуть, щось у моторі зіпсувалось…
О д а р к а. А що саме?
П а в л и к. Не знаю.
О д а р к а. То чого ж бігаєш? Узнай!
П а в л и к. Ясно! (Вибігає).
У л я н а. І поспівати не дадуть… (Заспівує).
Жінки, співаючи, ідуть у садок за хату.
Ховаючись од жінок, на подвір'я пробирається Оверко. Він приєднується до чоловіків,
що, похнюпившись, посідали під тином.
О н и с ь к о. Да-а-а! Оце гулятимуть тепер до півночі, а потім мучся з ними ще вдома.
Т а р а н. Яка тобі мука?
О н и с ь к о. Не говори, куме. Прийде додому, так і давай співати. Співай уже сама, біс з тобою! Так ні, і мене заставляє підтягувати.
А р и с т а р х. І що ж — підтягуєш?
О н и с ь к о. Хіба хочеш — мусиш… В Аристарха — ото добро.
А р и с т а р х. Хлопці, хлопці! Бодай нікому не діждати такого добра.
Т а р а н. Та чого ти там бідкаєшся? Тобі ще жить можна…
А р и с т а р х. Ех, “жить можна”!
О н и с ь к о. Я вже думав розвестись зі своєю через ці пісні — так діти…
А р и с т а р х. Отож-то й воно…
Т а р а н. Зв'язали нам руки, куди подінешся?..
Входить Корній з вузликом в руках.