К о р н і й. Здорові були, руководителі!
А р и с т а р х. А ти, Корнію, може, в гості ходив, що з глечиком і вузликом?
К о р н і й. Які там гості… Бігав до своєї преподобної сторожихи.
Т а р а н. Скучив?..
К о р н і й. Сказала, щоб парного молока приніс.
Чоловіки, співчуваючи, хитають головами.
Біг, мало не лопнув і… спізнився, вона вже задрімала, перехотілось, а може, іншого молока процідила.
О в е р к о. А я оце в понятих був. Хвилька ж у сусідстві зі мною живе. А нюх у мене добрий: чую, закваскою в неї пахне, другий день сильніше, третій ще сильніше. Я й дзенькнув у район — мовляв, увечері основний процес відбудеться…
К о р н і й. І я дзвонив.
Т а р а н. І що ж, накрили?
О в е р к о. Ще первачок капав, як застали. А в погребі відер з п'ять готовенької знайшли. Урвалося Хвильчине щастя!
Т а р а н. Слава богу! Так їй і треба. Щоб наших жінок не обпоювала!
К о р н і й. Давайте, хлопці, на радощах по пиріжку з'їмо, бо я ще сьогодні і ріски в роті не мав, а молоко геть-чисто розлилося. (Роздає пироги).
Всі помалу жують. Тихо. Спів жінок. Чоловіки ховаються в хаті.
Входять жінки.
О д а р к а. А нам справді живеться непогано. В колгоспі тепер і гроші, і хліб, і до хліба. Майже у кожного велосипед, радіо… В магазин зайдеш — вередують, давай їм дорожче та красивіше.
О д а р к а бере під руки подруг, і так, обнявшись, усі троє попливли в легкому танку, притупуючи каблуками.
Г а н н а. Жити можна! Тільки набридають з отою собівартістю. Вчора нашій головисі в районі дуже строго сказали. Приїхала така червона, як отой кавун. Що не кажіть, собівартість продукції у нас ще висока.
О д а р к а. Нічого! На чоловіків піднажмем — і собівартість знизимо. Тим більше, що чоловіки — така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту не потребують.
У л я н а. Треба нажать! Зібрати збори та всипати їм під перше число! Ти там, Ганно, підкажи головисі під гарячу руку!
Г а н н а. Неодмінно.
Вбігає Павлик.
П а в л и к. Кажуть, тітко, всередині мотора зіпсувалось, а що — не знають…
О д а р к а. Вони там не знають, а я тут мушу знати…
У л я н а. Скажи — зайнята!
Г а н н а. Обговорює заходи по зниженню собівартості продукції…
П а в л и к. Єсть! (Вибігає).
О д а р к а. Нумо, подруженьки, спробуємо ще шампанського для прохолоди!Таранчику!
На ганок виходить Таран.
Зроби ласку, — одкрий нам того, що з золотою головкою!.. Підставляйте, подруженьки-сусідоньки, келихи, бо воно — як серце дівоче: не збережеш — розіллється! Ну, чого дивишся середою на п'ятницю? Давай залп! Та бігом якусь веселеньку музику нам включи, чуєш? Таран. Здається, закругляються.
Таран відкорковує шампанське. Постріл пробки. Жінки співають
туш. Таран, ковтаючи слину, наливає келихи, потім швиденько біжить
до хати, ставить пластинку.
О д а р к а. Щоб довіку в миру та благополуччі!
У л я н а. У начальстві та в пошані!
Г а н н а. В керівництві та в коханні!
Поволі випивають келихи, музика звучить на повну силу. На воротях
з'являється Олена Устимівна, пильно дивиться на жінок. Ті завмерли.
Одарка сердито подивилась на Тарана, той кинувся до хати.
Музика стихла. Пауза.
У с т и м і в н а. Випиваєте, значить?! А мені на закуску критику залишається жувати? Чоловікам дали волю, розбалували їх, а я сама собівартість знижувати буду?! Добре господарюємо!.. Ось я з вами на правлінні поговорю! (Виходить).
Г а н н а. Це що ж виходить? Дитина той, а невістка винна? Доки це буде?
Жінки виганяють чоловіків з хати.
Чого стали, носи повісили? Чи, може, вам наша кумпанія не до вподоби? Ану! Танцюй, халамидники!
Танець чоловіків. Танцюють через такт, через два, потім по одному
падають на землю. Аристарх, Корній, Таран, Оверко, Онисько
попадали обличчям вниз, лежать нерухомо.
О д а р к а. Тепер полежте та подумайте.
Г а н н а. А ми підемо готувати загальні збори!
У л я н а. Ясно?
Всі три швидко виходять.
Т а р а н. По-моєму, товариство, нижче впасти вже не можна!
Завіса
КАРТИНА П’ЯТА
Вулиця біля Тара нового подвір'я. Швидко входить Катерин а з вузликом
у руці, за нею вибігає Грицько, заступає дорогу.
Г р и ц ь к о. Чому, Катю, чому? Або убий мене на місці, або скажи, чому ти проти нашого весілля?
К а т е р и н а. Весілля не буде!
Г р и ц ь к о. Чим я тебе прогнівив? Може, поговір який почула — не вір!
К а т е р и н а. Весілля не жди!
Г р и ц ь к о. Не пущу!..
К а т е р и н а. Востаннє тобі кажу — або переходь на моє місце в контору, а я повернусь на ферму до свиней, або…
Г р и ц ь к о. Що?
К а т е р и н а. І знати тебе не хочу!.. (Одвернулась).
Г р и ц ь к о (лагідно). Гаразд, Катю, давай будемо міркувати так: скільки мені років?!
К а т е р и н а. Почався третій десяток…
Г р и ц ь к о. Сила в мене є?
Катерина знизала плечима, Грицько хапає її на руки, швидко крутить навколо себе.
К а т е р и н а. Пусти, навіжений!..
Г р и ц ь к о. Говори: є сила чи немає?
К а т е р и н а. Ну… є…
Г р и ц ь к о (обережно опускає її на землю). Так от слухай. Через кільканадцять років настане комунізм! Наші з тобою діти…
Катерина легенько вдарила його пальцем по губах і засоромилась.
…запитають: “А що ви робили, тату, по дорозі в комунізм?” А я їм скажу: “Мати працювала, а я, діточки, сидів у конторі та підраховував її трудодні”. Та вони такого батька соромитись будуть! Ні, Катю! Як хочеш, а я в контору не повернусь!
К а т е р и н а. А я, по-твоєму, що? Стара вже чи інвалід який? Чому я мушу за рахівницею сидіти?
Г р и ц ь к о. Я за те, щоб і ти покинула контору!
К а т е р и н а. А як це зробити?
Г р и ц ь к о. Дуже просто. Покритикуй наше нинішнє жіноче правління, — а його є за що критикувать, — і скінчиться твоя конторська кар'єра.
К а т е р и н а. Гадаєш, допоможе?
Г р и ц ь к о. Сама переконаєшся! От вони збирають нараду, щоб на чоловіків піднажать, а ти й стань на чоловічу сторону. Побачимо, чим кінчиться…
К а т е р и н а. Гаразд, Грицю!
Г р и ц ь к о. А щодо весілля, то мені вже ясно. Тут говори не говори, коли серце мовчить, слово не допоможе…
К а т е р и н а. Зачекай! (Розгортає вишивану хустинку, подає Грицькові гілку калини). Візьми!..
Г р и ц ь к о. Калина?
К а т е р и н а. Під осокором, біля нашої криниці, росте. Ішла сюди, а вона ніби просить: зірви мене, я тобі в пригоді стану! От я й зірвала…
Г р и ц ь к о (сумно). Калину дарують перед розлукою…
К а т е р и н а (швидко). І перед весіллям… (Спохватилась).
Г р и ц ь к о. Такого я ще не чував…
К а т е р и н а. А мені мати казали… Хочеш, я тобі повідаю? Було це в сиву давнину… Ще тоді, як в нашім краї розбійничали коршуни-ординці… В темні ночі, коли тільки пугач шугав над землею, прокрадались вони глухими дорогами, щоб здобути українських красунь дівчат…
Хижими круками налітали ординці на заснулі села. Ще палахкотіло полум'я, замітаючи сліди закривавлених ятаганів, а круки-ординці поверталися з багатою здобиччю.
Не плакали горлиці-полонянки, страшне горе висушувало їм сльози, а ще страшніше горе чекало їх: хоч і золоті, а кайдани, хоч і розкіш, а в рабстві, хоч і лишиться краса, та осоромленою буде — дістанеться нелюбому, некоханому…
І вирішили тоді дівчата: не бути цьому!
Темної ночі, на коротких перепочинках, полонянки вихоплювали в ординців мечі, краяли свої обличчя, нівечили свою вроду. Хай лишиться вона навічно в отчім краї!
І от на тому місці, де дівчата розлучались із своєю красою, виростала калина… Омита росою, овіяна вітром, напоєна щедрою землею, вона росла, красива та горда. Тільки сонце сміло цілувати її кетяги — червоні, як уста дівчини.
Тож і дарують дівчата калину тому, хто заполонив їх серце, кого назвало воно своїм судженим… Так мені мати казали.
Здалеку чути пісню.
Г р и ц ь к о. Чуєш?
К а т е р и н а. Про калину співають.
Г р и ц ь к о. Ходім до них.
Обнявшись, виходять.
Завіса
КАРТИНА ШОСТА
Біля контори колгоспу. Садочок, лавочки. Дошка показників. Входить Онисько,
присідає на лавочку.
О н и с ь к о. От де благодать — тихо, як у вусі. Повітря чисте, як в будинку відпочинку. І конторників не чутно, розбіглися. Мабуть, уповноважений має приїхати…