Микола Костомаров - Сава Чалий (сторінка 5)

Л и с е ц к и й. Як би пан думав! Той Ігнат Голий, що здавна зо мною перемовлювався, як би пан думав?! На Саву тепер нарiка!

К о н е ц п о л ь с к и й. Як?

Л и с е ц к и й. Каже, мов сей Сава нароком прийшов, щоб до нас підсусiдиться, та взнавать про наше! А вiн, каже, од козакiв посланий, щоб одвод зробить. Нехай, каже, пан йому не вiрить, бо вiн його iзражати мислить.

К о н е ц п о л ь с к и й. Як же? Коли вiн сам тебе до Сави проводив!

Л и с е ц к и й. Отож i менi чудно. Нате вам оцей лист від його.

К о н е ц п о л ь с к и й (читает). «Многі дiли дивнi дiються. Іздавну я вам був раднiш, а оце i мене було пiдрадили. Я думав, що сей Сава з щирою правдою до вас, аж тепера взнав, що вiн з козаками в ладу i перемовляється з їми через листи. Хай його високовельможний пан бережеться: вiн iзрадник, вiн вам лихує! Вiрний i найпослiднiй панський слуга i пiднiжок Iгнашка Голий». Лихий же їх розбере!

Л и с е ц к и й. Та я на се, пане, не дуже потураю.

К о н е ц п о л ь с к и й. Тiльки сей Сава недобре щось на мене позира, як я йому про унiю стану казати.

 

СЦЕНА II

 

В Терехтемирове. Т о л п а  с т а р ш и н  и  к о з а к о в прохаживается, разговаривая между собою.

М а к с и м. Що, панове, казали, уп’ягь у поход?

Н и ч и п и р. Бодай його возилася з походами! Ходиш, а нiчого не виходиш.

К а р п о. Пановi Ничипоровi усе б пожива була.

Н и ч и п и р. А що ж марно биться! То не козацьке дiло, коли воюєш без поживи.

А н д р и й. Та що, братцi? Щоб сього гетьмана трясця взяла! От уже вiсiм мiсяцiв гетьманує, а що ми зробили? Дальш Терехтемирова носу не ткнем! Преж казав, що нас мало, от уже й цiле вiйсько зiбралося, а все нiчого нема путнього.

А н т и н. Мов нароком усе бариться!

С т е п а н. Та ще й спесивий який став: ото колись я прийшов до його, так він такий, що ну!

Г р и ц ь к о. Щось, панове, та недаром він... Хай мені не зна що, коли у його поганого немає на думцi.

П а в л о. О нi, панове, за се я стою! Оце що вiн рахманний здається — побачимо!

К а р п о. Та вже як хочеш, а я став помiчати: батьковi його лихо, коли менi щось та недобрим воня!

И г н а т. Та й дуже недобрим, пане Карпо! Вам, панове, тiльки так здаеється, а я навiрняка знаю, що нам скоро бiда прилучиться.

Г о л о с а. Яка?

И г н а т. Така, що здорово бiга! Коли ми не випережемо її, так пропадемо: ляхи усiх живцем заберуть.

П а в л о. Вiд кого так?

И г н а т. Вiд одного зрадника, сучого сина! Вiд тої гадюки, що, казали, я у пазусi грiв. Вiд Чаленка. А що, панове, ви ще не знаєте, де вiн?

А н т и н. А чорт його зна, пішов кудись блукати!

Г р и ц ь к о. От уже пiвроку i чутка об йому пропала!

И г н а т. Так знайте ж, панове. Вiн живе бiля Немирова та й панує. Зазнавсь з ляхами, купив маєтку, вибудував хоромину, звiвсь з Конецпольським та на нас на усiх тепер лихо замишля.

П а в л о. Не минує вiн наших шаблюк, коли се правда.

Г р и ц ь к о. Я вже заздалегiдь об сiм прочував.

П а в л о. Прочував, та й гадки не взяв.

Г р и ц ь к о. Ні. Се вже я такий, що вiд мене нiякий чорт не сховається. Провiдаю, як не вихиляйся!

И г н а т. Ти чи провiдаєш, чи нi, а я вже i провiдав, i узнав. Нате вам, панове, оцей лист: коли хочете допевнитись, що се не брехня — прочитайте лишень!

Г р и ц ь к о. Я не вчений, так хоч i не глядiти. Чому можна, я й так повiрю; а чому не можна, так хоч ти цiлий оберемок паперу принеси, так, далебi, не повiрю.

П а в л о. Давай! (Читает). «Кгди би нам iз тобою побачитися, так щоб ти од вражеских помислов слабоден був, то я упевнив би тя, щоб ти не лякався, бо тебе не ошукають, але вельможним войска запорозького гетьманом постав- лять!»

Г р и ц ь к о. Бачите. I що ж оце вiн затiва?

А н т и н. Еге, перся, бач, у гетьмани, так не дали; так вiн от куди вдаривсь.

М о с и й (раздвигая старшин, скоро). Ану, стривайте! Ще? Що дальш буде?

К а р п о. Тю! дивiться лишень! От iще i вiн нехай прочита! Дайте йому. Вiн там розбере лисого дiда.

М о с и й. А що, не розберу, думаєш?

К а р п о, А дай йому, пане Павло, нехай вiн похарамарка.

П а в л о (дает ему письмо под нос). Ну на, дивись!

М о с и й (разбирает). Аза, ні! помиливсь трошки: здається земля, а воно, бач, живіте. Чортова ляхова писать не вмiє. Як погано!

К а р п о. А що, розiбрав?

М о с и й. Чорт його розбере! Погано написано.

К а р п о. Нi, нi, почав, так кiнчай!

М о с и й. А, ну тебе! (Отходит).

К а р п о. Ач, вирвавсь, як Пилип з конопель! Та нi: не при тобi, мабуть, написано.

М о с и й (покачивая головою), Еге!

П а в л о. Ну, слухайте дальш: «А як твоє жоланье єсть послужити крулєвству i щоб ти не боявся ворогiв, бо єсли вони увiдають, мусут тебе у залiза утрончити або забити, то ти спiшно утiкай до нас, а у нас пристальний приют тобi налiзен буде, i од жадного неприятеля небезпеченство, але шана як потреба». От що робиться, панове, а ми сього й не знаєм!

С т е п а н. Ну, спасибi тобi, Ігнате, що ти зумiв iзвiдати, а то ми б усi пропали.

П а в л о. Ну, як же ти, Ігнате, сей лист добув?

И г к а т. Бачите, вiн то ще iздавна замишляв, як би нас загубити, а собi щастя вiд ворогiв залучити. iще з тої пори, як ляхи забили нашого покiйного Остряницю, то хоч вiн i такий i сякий, i воював гаразд,— а все у його на думцi погане було. А Конецпольський то й шукав такого, щоб йому про нас звiстя давав. Чого шукав, то i налiз! Обiзвався коростявий до шолудивого! iзвiв їх дiдько! От Конецпольський i присила йому листи та подарунки, а вiн його за те звiщав, що у нас робиться. Пiсля того Конецпольськкй i пише до його: зрадь, каже, Саво, своїх, а ми тобi за се... А Сава то й дума-гада: нехай виберуть гетьманом, тодi усiх ляхам вiддам! От i я, дурний, за його заступавсь. Чорт його знав: спасибi, що ви мене не послухали! Ото вже як вибрали батька, а не його, так вiн i майнув. А Конецпольський того не знав, що Чаленко вже уїхав до його, та й прислав посланця, а я того посланця й пiймав i оцей лист одняв, та ще й кажу йому: «Я Савi приятель: я йому оддам». Затим, панове, вiдпустив я посланця, що менi хотiлось узнать, що дальш iз сього буде. Ото i вам нiчого не казав, та до Сави присусiдився i йому давай писати, що я на його нiчого i щоб вiн менi звiстя дав, як вiн собi має i що робить. От вiн менi i присила лист. Нате його вам, оцей лист. Прочитайте.

П а в ло (читает). «Та вжє менi не жити з козаками: дякую за те, що ти мене не забуваєш — є з ким iз своїх розмовляти, — але менi Конецпольський обiщує гетьманство. Тодi я тебе не забуду». Та ще й пiдписався: «Був колись козак, а тепер лях». Що скажете, панове?

Г р а ц ь к о. Ач що? бачите!

С т е к а к. Смертi предать його! Такого злодiя земля терпiти не мусить.

П а в л о. Як то ти його вкусиш! Смертi предать!..

И г н а т. От диковина! Тiльки на мене поважтеся, а я вас прямо на його наведу, нишком — нiхто й не взна. Дней у вiсiм доскочимо до Немирова, а вiдтiль вiн за двi милi.

А н т и н. Такого iрода, мабуть, i на свiтi не було. Як же? Батька свого, рiдного батька ворогам продає!

О н и с и ф о р.Іюда, бiсiв син!

И г н а т. Що ж ти будеш робить!

М и к и т а. Або, ну як йому не соромно: товарища свого як пiдвiв! Га, невiсту перемовити! Пропала бiдна й дiвчина.

И г н а т. Але! ото ж воно! Чи мене то вже, мабуть, Бiг святий спас! (Крестится). Слава йому, вiчному создателевi! Попавсь було я у дияволовi шпони. Ви ще, панове, не знаєте, що це за дiвчина? Сохрани мати божа!

В с е (с любопытством). Що? Що? Як?

И г н а т. А що? (Вполголоса, с таинственностью). Вiдьма, чарiвниця.

К о з а к и (толпятся около него). От! як! Ану! розкажи! А що там таке?!

И г н а т. Хай менi очi вилiзуть, коли вам неправду скажу. Ото, братцi, прямо кажеться, що на вовка помовка, а злодiй кобилу вкрав. От, року пiвтора тому, усi казали про Гапку Мотрошиху, що буцiм вона вiдьма та що до неї iз синього кута змiй лiтав. Або яка шкода у кого зробиться,— усе вона! Або болiсть кому прилучиться,— усе Гапка винна! А як її убить хотiли, а вона утекла, тодi всi казали, що у сороку перевернулась та й улетiла к дияволу. Аж, братцi! ото вона спасенна душа: перетерпiла що, та нi за вiщо! Пiсля того я її бачив! Та де бачив? У монастирi. Не їсть, не п’є, Богу молиться! А ми он що на її узворотили. А се, панове, що не дiялось, так от нехай мене хрест поб’є, хай я крiзь землю провалюсь живий, коли се не так,— се все ота бiсова дiвчина! Вона i Саву так зурочила. Хотiла вона i мене загубити, i ото, бачу, таку мороку напустила, що я її сватати став, так сохранила мене цариця небесна! Подумав я тодi божої матерi молебень вiдправити. Тiльки що вiдправив, а у мене очі й розкрились. Воно, бачиться, молитва й одолiла дияволову силу; так вона бачить, що нi, не на того напала, учепилась за другого та й поволокла. У мене ще тодi догадка була, та все так та так, а ото вже, тижня зо два, був я на луцi, що на праву руку од лiса. Сонечко стало сiдати, дивлюсь: змiяка такий престрашенний летить, а з хвоста так iскри й сиплються; приглядiвсь... аж на змiяцi сидить вона, Савиха, а на головi у їй такi предиковиннi квiтки, що й розгадати не зумiєш. Я як перехрестивсь, та як тричi плюнув, та як крикну:

«Во iм’я отця й сина i святого духа амiнь!» Як же по всьому лiсу піднiметься вiтер, та як загирує, та пiд змiяку, а змiяка той так i шелехнув! Тут де не возьмись ключа чортiв, i чорних, i синiх, i вишневих, i всякових: як пiдняли вони за волосся Катрю та й шмогонули оп’ять к злидню! А се ж, мабуть, летiла вона яку шкоду нам вчинити. Отаке, панове! Щоб мене Бог убив, коли я хоть на ниточку збрехав!

М а к с и м. Ну, Бiг же тебе спас, що ти на їй не оженився!

Г р и ц ь к о. Воно й по лицю видно було, що вона вiдьма. Менi ще тодi, як усi казали на Гапку, не вiрилось. «Ох, не Гапка се, кажу,— iнша, мабуть!»

Н и ч и п и р. Бiдна Гапка; от согрiшили ми, що казали так! Тепер вона свята буде.

С т е п а н. За се нам треба перед нею опрощення прохати.

О н и с и ф о р. А ту, бiсову, покарати!

А н д р и й. Покарати, покарати. Хiба спершу Біг смертi завдасть, а то сучий сии буду, коли не уб’ю її.

С т е н а н. Воно так на свiтi діється, що вже хоч як, а хто по закону iде, то той законне й робить, а хто нi людей не слухає, нi Бога не почитає, того й дiла казна-якi. Бо хто по-божому iде, то у того тiльки те й на думцi, щоб як то угодне Боговi зробить, а вже хто супротивник Богу, то той i до людей уже не такий, i не те, сам собi вадить! Так я кажу, панове?

Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Так, так.

С т е п а н. Ну, от бачите, хоч би оця вiдьма! Вона, бач, не на те пішла, що Бiг звелiва, а все як би насупротив, мов нечистому угоднеє, а не Боговi, так от її дiла казна по якому! А то вже хоч i сей Сава; аже ж вона що робила пановi Ігнатовi, а вiн, як чоловiк Боговi угодний, не зразу на її поваживсь, а преж у божу церкву пiшов та божої матерi молебенъ вiдправив, так от його й Бог не зоставив. Сказано, що хто який до Бога, такий i Бог до його! От доброму не попустить Господь ввiйти во iскушенiє, а як поганий та стане у його на думцi недобре, так i Бiг од його одступиться, так вiн так i пропаде. Далебi, так i пропаде, панове!

К а р п о. Та що ти свою мову так розпустив — бач, який мудрений!

С т е п а н. А хiба ж я не так кажу!

К а р п о. Вiрим, вiрим. Та ти ж чоловiк розумний!

С т е п а н. Може, я розумний, а може, i нi, тiльки що я кажу, так се воно так i є.

П а в л о. Що Сава зрадник, то я i сам бачу, і вам скажу, що його, бiсового сина, коли вiн не схотiв по правдi робити, треба убити, а ото, що пан Iгнат казав про вiдьму, то я вам, панове, скажу, що я сим балам про чари не дуже вiрю.

Голоса. Як?

П а в л о. Так, що треба винного, а не безвинного карати. Як заслужив Сава, таку й заплату нехай бере, а за що ж бiдна жiнка пропаде! Се вже, панове, не лицарське дiло, за се нас Господь покарає.

А п д р и й. От тобi на! Ну, жалкий же ти дуже, пане-брате: таку злодiйку не те що вбити — живу спалити!

С т е п а н. Атож! Грiх доброму чинити зло, а супротивника божого карать подобає.

И г н а т. Пан Булюк, мабуть, менi не вiрить!

П а в л о. Да таки i не вiрю.

И г н а т. Хай Бог спасає, щоб я душу свою к злидню нi за вiщо оддавав! Коли хочете, панове, я iще вам побожуся: хай менi руки й ноги вигниють, хай менi очi вилiзуть, хай мене вошi живого з’їдять, коли се брехня! Хай менi душу чорти у пекло потягнуть, коли се неправда! От нам Христом Богом клянуся!

В с е. Вiрим, вiрим! Павло недовiрок.

П а в л о. Як, панове, я недовiрок?

А н д р и й. Та коли ж ти брату свому не вiриш! Хiба ж таки козак стане дурно божиться?

П а в л о. Як хочете... ви волю маєте, а я з вами одповiту за невинну душу не беру.

И г н а т. Ну що ж! Знатимемо i без тебе, що робити: завтра, панове, їхати б туди, бо щоб дияволова сила чого не наробила. Ге, батько! Цитьте!

 

СЦЕНА ІІІ

 

П е т р о  Ч а л ы й приходит.

 

П е т р о. А об чiм, панове, радитеся?

И г н а т. Об тiм, пане гетьмане, що ти не гаразд робиш.

П е т р о. Як?

И г н а т. Так, що ми вже скiлько отут сидимо без дiла, сорочки прудимо!

А н д р и й. А меж тим ляхи скоро православну вiру iзженуть.

П е т р о. Панове! І грiх i стид вам так на мене казати. Ви жалкуєтесь на мене, що я вас у поход не веду, а ви б самi мене ганьбували, коли б я вас в несправностi повiв. Я тим часом i пороху, i куль, i самопалiв, i всяких знарядiв надбав, щоб усе у справi було. А тепер тiльки сподiваю запорожцiв, бо вони обiщались злучитися з нами. Тодi можна i в поход: хоч що зробимо, так не без слави. А то що з того, що лякати ворогiв! Та, панове, нащо викiльки накидати: знаю я, що не об тiм ви рахували, а об моєму синовi розмовляли.

А н д р и й. А хiба ти пiдслухував?

П е т р о. Хоч i не пiдслухував, та знаю.

П а в л о. Ти догадавсь, старий. Так: об твоєму синовi розмовляли.

П е т р о. А чи не можна батьковi знати про се?

П а в л о. Батькові то, може, й не можна було б, та гетьмановi треба. Дiзналися ми, що твiй сии iзрадник i нас усiх згубить замишля. От листи, прочитай!

П е т р о. Я вже їх бачив, менi показував Ігнат Голий.

П а в л о. А що то об сім думаєш?

П е т р о. Заставив вiн мене на старостi сльози гтроливати!

П а в л о. Із сльоз нема пуття, а ми поїдемо та уб’ємо його.

П е т р о. Не знаю, як вам i одказати на се: просити вас — скажете, що оступаюсь за iзраднка! Панове! Я ваш гетьмаи: ви самi мене вибрали — я зложу з себе гетьманство, бо гетьману не пристало вам кланяться. Нi, панове, я не гетьман ваш: я простий козак, старий, чахлий — я прошу у вас: змилуйтесь надо мною!

А н д р и й. Як?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_sava_chaliy.docx)Mykola_kostomarov_sava_chaliy.docx84 Кб2101
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_sava_chaliy.fb2)Mykola_kostomarov_sava_chaliy.fb2174 Кб1398

Пошук на сайті: