Микола Костомаров - Сава Чалий (сторінка 6)

П е т р о. Не робiть мене навіть безщасним! Не убивайте мого сина! Коли вже вiн став такий зрадник — я й сам бачу... поїдемо до його, вiн покається, вiн посоромиться батька свого рiдного! Панове... вiн таки наш чоловiк! Далебi! Бачите, у мене нема нi роду, нi племенi, вiн у мене один одним, та й того хочете у мене вiдняти!.. Та лучше ви мене преж убийте, щоб i до моїх ушей не доходило, що його на свiтi немає! Панове! що якби ваш син так... пожалiли б... так i менi! Пожалуйте його: за сеє вас i Бог не зоставить, що ви менi, бiдному, уважите!.. Нащо ж ви мене i гетманом вибрали, коли останню радiсть хочете одняти?.. Першой раз простити можна — а я сам з вами поїду. Далебi, вiн оп’ять буде вiрний наш! Коли вже на його не хочете положить ласки, надо мною змилуйтеся!..

А н д р и й. Бач! Таких зрадникiв багато буде, так усiх без хлости й зоставляти?

П е т р о. Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай Боже! Та ви самi хоч як його покарайте, хоч у глибку на скiльки запрiте, все що хочете — вiн на те заслужив — все, тiльки до смертi його не забивайте! Хiба вам хороше буде, як я на вас цiлий вiк жалкуватимуся? Коли я не вгоден вам, я хоч зараз оддаю булаву свою; i не хочу, i цур йому i пек... Вибирайте собi кого знаете, тiльки мого Саву не забивайте!.. Вiн же колись був такий хоробрий i такий приязний i до вiри, i до людей! Тепер-то я вже бачу: на що поганi люде не призведуть? А вiн собi молодий!.. Одхлостуєм його та й привеземо додому... Я його тодi держатиму! Панове мої ласкавi, нехай уже тодi, як у другий раз що затiє — тодi я не тiльки вас не стану просити — сам перед усiх приведу та так своми руками голову й вiдсiчу! А тепера уже змилуйтеся, простiть, пожалiйте свого гетьмана!

П а в л о. Бачите, як вiн жалiбно просить! Треба його пожалiти. Вiн чоловiк добрий, та ми самi вибрали його гетьманом. Ну, панове, ми пожалiємо його! Так, пане гетьмане, для твоєї милостi можна, да тiльки щоб ти його одхлостував.

П е т р о. Далебi, одхлостую... Самi, кажу, що хочете робiть, тiльки до смертi не забивайте.

П а в л о. Треба пожалiти гетьмана; та i Сава був чоловiк — молодець. Так, вельможний пане гетьмане; тобi ми зробимо вслугу. Гарно, панове!

Н е с к о л ь к о  г о л о с о в. Гарно!

П е т р о. О, спасибi вам! О, дай вам, Господи, усякового добра, i вам, i дiтям вашим!

Д ж у р а (входит). Прихали посланцi од запорожцiв...

П е т р о. Кому угодно, панове? От бачите, сього я i дожидавсь!

 

Уходит. За ним Павло.

 

СЦЕНА IV

 

И г н а т (хочет идти). Щасливо, панове!

А н д р и й. Куди ти?

И г н а т. А що менi з вами тут робити? Хотiв я вам добра, так ви мене не слухаєте! Бiг з вами! Будете каяться i про мене згадуватимете, та пiзно буде!

А н д р и й. Я не соглашавсь простить i не хочу.

И г н а т. Так бач, ви сього Павла слухаєте! А того не бачите, що вiн iз гетьманом заодно! От вiн i менi не йме вiри, i на хрест мiй великий не поважає; каже, що я iзбрехав. Що ж, коли я збрехав, так нехай i збрехав!

О н и с и ф о р. Нi, пане Iгнате, як? Ми тобi вiримо!

С т е п а н. Ну, а що ж ти тепер нам порадиш?

И г н а т. Я вам нiчого не буду радити: я тiльки спитаю вас, чи можна простити i пожалувати зрадника, бiсового сина, невiрного, онцихриста, знахаря, вовкулаку, що iз чортами запанiбрата? Та ще у бiсового сина аж жижки трусяться, як би нам лихо та напасть iзробити. А! ну, як ви на се скажете?

С т е п а н. Та воно так, та батька жалко.

И г н а т. Батька жалко! А сього ще до пуття не знаєте, що у того батька на думцi. Чого вiн нас так забавля? Чорт його вiда! Може, вiн сам iз сином заодно!

С т е п а н. О нi! Вiн, здається, чоловік добрий.

И г п а т. Добрий, щоб йому добра не було! Ну, та нехай... Нехай i добрий, як ти кажеш,— нехай буде по-твоєму! Вiн каже: «Я йому дам хлости, коли хочете, перед моїми очма його самi поб’єте. Так, та трошки не так! Нехай би той Сава простий чоловiк був, а то вiн знахар, а жiнка у його чарiвниця... Що ти нечистiй силi дошкуляєш? Що ж, що ми його поб’ємо, а вiн iз своєю вiдьмою такого лиха нам наробить.,. Тодi самi не радi будем, що й побили! Тоді вже навiрняка пропадемо. А що ви на се скажете?

А н д р и й. Ну що ж, панове; не можна його пожалувати. Нiяк не можна: коли б вiн не такий, а то бач... Нiяк не можна! Як скажете?

В с е. Цур йому! Смерть йому умiстi з його вiдьмою!

И г н а т. Оце так! А щоб той сiдий з своїми хлипами вас не турбував, то одберемо собi козакiв та порадимо, кому їхати, та сьогодні увечерi й гайда!

А н д р и й. Ну, хто поїде? Я їду.

М и к и т а. i я.

И г н а т. Ти, Грицько?

Г р и ц ь к о. Як же?

И г н а т. Ничипiр?

Н и ч и п и р. О, як би я ще не поїхав! Менi пуще то, що у бісового сина худоби до чорта.

М о с и й. Та вона у його нечистою силою воня, Хай їй цур!

Н и ч и п и р. А ми її свяченою водою обiллємо. От нечиста сила i одлигне!

С т е п а н. І я ж поїду: менi от як хочеться подивитися, як нечиста сила iз сучи вiдьми к злидню піде.

И г н а т. Поїдемо, поїдемо. Сьогоднi увечерi до мене, усе iзготуємо та й гайда.

Г о л о с а. До зобачення, пане Ігнате.

И г н а т. Щасливо!

 

Козаки расходятся.

 

Га-га! Буде i нашому тижню свято!

 

Появляется Л и с е ц к и й и, озираясь, подходит к Игнату. Игнат показывает ему знаками в ту сторону, куда ушли козаки, берет его за руку и скоро уходит.

 

Действие четвертое

 

СЦЕНА 1

 

В доме Конецпольского в Немирове. К о н е ц п о л ь с к и й, С а в а. Конецпольский потчевает Саву вином.

 

К о н е ц п о л ь с к и й. Ну, хоробрий козаче, вип’ємо лишень! Я знаю, що у тебе такого нема дома.

С а в а. Ми, українцi, жити у розкошi не звикли. Не тим сеє вино менi добре, що смачне, а тим, що дорога для мене приязнь та ласка твоя. (Выпивает). Щоб тобi Господь вiку прибавив!

К о н е ц п о л ь с к и й. Дякую. Ну, думав таки я, коли ми з тобою воювали, що вино умiстi питимемо? А здорово ти нас дошкуляв!

С а в а. Що було, то за вiтром по водi поплило: нащо прошле згадувати! Не противу тебе та й не против короля ми воювали, а против неправди. А я, пане, нiколи вам не ворогував, а хоч коли, так усе бажав, щоб мiж нами ладно було.

К о н е ц п о л ь с к и й. Правда. Тодi се й було. Тепер, бач, ти покаявся, так i ми простили тебе. О, коли б усi такi покорливi були!

С а в а. Менi б самому нiщо так не приязно, якби ми помирилися i один другого, ляхи й козаки, за братiв щитали.

К о н е ц п о л ь с к и й. Не за братiв — за панiв, бо все-таки ми старiш од вас. А що я тобi зараз подам, то ти довго менi будеш винуватий, щоб такою приязною новиною мене на оддячку привiтати. (Вынимает бумагу). От, мiй коханий Саво, iз Варшави менi лист прислали. Ти знаєш, що я писав об тобi, що ти прийшов до нас i прохав визволить тебе од козацької злоби i обiщався нам вiрою й правдою служити; i що ти чоловiк розумний i дотепний, i так як нам треба супротив бунтовникiв, що своєю волею собi гетьмана вибрали, другого гетьмана поставити, то я — як ми тодi й радилися, сам знаєш — i писав, що не знаю, мов, нiкого, опрiч тебе, щоб кому можна було булаву уручити. Тепер менi вiдписали з Варшави, що нехай буде по-моєму, i сам круль нарiк тебе гетьманом вiйська козацького.

С а в а. Вiрою й правдою служитиму мому добродiтельовi.

К о н е ц п о л ь с к и й. Та велять менi ще, опрiч тих козакiв, що нам вiрнi зосталися, iще чотири тисячi ляхiв вiдправити, що з їми ти угомовив бувтовникiв та на законне, Богом i королем наречене своє панство уступив.

С а в а. Що менi король наказує, то усе к його честi i славi робити маю.

К о н е ц п о л ь с к и й. Та ще писав я про те, що бунтовники батька твого рiдного гетьманом поставили; на се вiдписали i менi, що коли його вiзьмуть, то йому нiякої кари не буде. Круль добре твою вiру й правду бачить, бо ти й батька не жалiєш, аби тiльки вволити волю його милостi. Тим тобi сеє уважається!

С а в а. За се вiчно Бога молитиму за його крулевську мосць...

К о н е ц п о л ь с к и й. От i все. Та ще велять менi з тобою умовиться.

С а в а. І без умови, пане, служитиму я просто; не прийшов би я до вас, коли б вам лиховав.

К о н е ц п о л ь с к и й. Ти чоловiк добра душа, я знаю се. Тiльки те, що наказують, треба уважить. А се, бач, щоб я тебе до присяги привiв, що ти будеш вiрний послушник Посполитій!

С а в а. Хоч я i без присяги у вiрностi не змiнюсь, та присягнутися у правдi не грiх. Добре, пане.

К о н е ц п о л ь с к и й. Іще одна умова: круль i рада наша хочуть, щоб ти заприсягнувся, що усiм зусиллям будеш унiю на Українi вводити i волею i неволею заставлятимеш козакiв бути нашими, щоб вони свою шизматицьку вiру покидали, а унiю приймали. У сiм тобi треба нам присягнутися. Воно, я знаю, i без того ти б сеє робив, i без прясяги, та все треба, щоб дiло до дiла було.

С а в а. Унiю, пане?

К о н е ц п о л ь с к п й. А що? Ти сам знаєш -— без сього не можна. Не лиха ми вам хочемо, а добра, щоб i ви, як треба, Бога чтили i царстве небесне з нами залучали!

С а в а. Нi, пане: я своїй вiрi не зрадник.

К о н е ц п о л ь с к и й. Як се?

С а в а. Тiлом i душею радніш я вам служити, а на свою вiру вiйною не пiду. Я сам хотiв прохати сеї одної ласки, щоб нашу вiру не давили, а тут iще на мене самого накладають, щоб я своiй вiрi ворогував. Нi, пане, як хочеш, цур тому й гетьманству! Моя вiра мені над усе дорожче.

К о н е ц п о л ь с к и й. А коли так, чого ж ти i приблудив до нас?

С а в а. Королю свому законному прийшов я служить, а не вiру свою отцевську й дiдiвську зрадити!

К о н е ц п о л ь с к и й. Граться з нами захотiв, хлоп?

С а в а. Буде твоя ласка, не гнiвайся на мене, що я тобі казатиму: я чоловiк простий i казатиму просто. Може, коли не так здаватиметься, та я знаю, що ти пан добрий i милостивий, вибачатимеш мене! Сподiваючися, що ти мене не зоставиш i що, може, чим услужу свому королевi, я прийшов до тебе. Ти, дай, Боже, тобi здоров’я, усiм надiлив мене i своєю милiстю потiшав; живу я з твоєї ласки, i нi в чiм менi жалкуватися. Тiльки служить вам вiрою та правдою, та дякувати вам од щирого серця, та Бога за вас благати! Але, пане, я не прийшов до тебе, щоб ми, мов купцi на ринку, об своїй вiрi торгувалися. Ти ж, пане, сам чоловiк i розумний, i вчений, уваж сам. Воно правда, против сього нiчого казать, що наказують, то треба сповняти, але так... З твоєї мислi, з твого щирого серця, скажи менi, пане... як тобi здається се, що нас так налигають та втiсняють? Що, хiба ми нехристи, бесурмени? Усе така ж вiра! Що ви Боговi та Спасительовi молитесь, що ми — усе рiвно! Що ви святих божих чтите та шануєте, що ми — усе однакове! Один Бог, одна християнська вiра - за що ж нам така напасть? За що нас, бiдних, так зневажати? Далебi, не знать, що ви робите з нами! Не було б у нас нi чвар, нi бунтiв, жили б ми як брати рiднi iз собою, коли б ви нас хоча як людей важили! От бач, старi люде кажуть: за покiйного короля Стефана... Аже ж як ми вiрно служили йому, i нiчого поганого тодi не було! А тепера... Господи мiй милостивий! Далебi, як ти знаєш собi, а я правду говорю — воно так! Ми б вам вiрно служили, коли б ви на нас лиха не покладали.

К о н е ц п о л ь с к и й. Досць! Шизматика нiчого слухати. Роздобаривать з тобою — воду товкти.

С а в а. Шизматика, пане! Отак у нас робиться: ви нас лаєте шизматиками, ми вас недохристями. А нема нiчого iз сього доброго, пане! Ще й попрiкаєте, кажете: бунтовники. Ми не шизматики i не бунтовники. Ми не шизматики: наша вiра християнська, свята i непорочна; вiруєм ми в Господа Iсуса Христа, i матiр його пречистую, i святих його, вiруєм так, як дiди нашi вiровали, i зостанемось крiпкi у тiй вiрi, що хочете ви з нами робiть! Дай, Боже, щоб i дiтн нашi так же вiрили! А що ми не бунтовники, то то ж я тобi скажу: хiба ми вам вірно не служили? Хiба ми вас од ворогiв не боронили? Скiльки разiв бусурменiв од вас вiдгонали? Скiльки разiв супротив москалей ми вам помiччю помагали? Подивiтесь лишень у старосвiтськi описи вашi, чи нема там козацької слави? Чи не проливали ми за вас своєї кровi? Чи вiдмагалися ми коли-небудь вам служити? А яка за се була дяка? Що скажеш, пане? Що нам тепер од вашої неправди нiкуди  дiваться! Що нам нiде голови прихилити! Що нам не дають молитися Боговi! Що нами, як скотиною, помикають! Так ще й кажете, що ми й такi й сякi, i бунтовники, i розбiйники! Нiколи б ми не бунтували, коли б ви з нас не глумовали! Так, пане, хоч гнівайся, хоч що хочеш роби — твоя воля, твоя мiч — а я правди казати нi перед ким не побоюся!

К о н е ц п о л ь с к и й. Що ж вiн тепер думає починати!

С а в а. Що ти прикажеш, пане, я у твоїй господi. Волю маєш мене у кайдани залити та у Варшаву вiдiслати, нехай там мене смертi предадуть: менi та потуга буде, що я за свою віру загину!

К о н е ц п о л ь с к и й. Коли б iз iншим, я б справдi теє учинив. Тебе я поважаю за твою дотепу та завзяття. Я тебе не гаятиму. Iди собi, тiльки од мене більш ласки не сподiвайся! Що я тобi дав, усе беру назад, бо ти не хочеш уволити волю королевську!

С а в а. Ти мени подарував — твоя воля й назад узяти. Все твоя воля, пане.

К о н е ц п о л ь с к и и. Що ж? Ти думаєш, оце тобi й лучче буде? Вiд козакiв ласки не сподiвайся! Вони вже давно смерть тобi нарiкли!

С а в а. Се я знаю. Та що ж тут? Крий Боже, я не боюсь смертi! Вiзьмете мене ви — менi те легко буде на душi, що за вiру свою доведеться вмерти: уб’ють мене козаки — я весело мушу умирати: знатиму, що за короля свого предаю душу!

К о н е ц п о л ь с к и й. Ну йди, я тебе не держу!

 

Входит с л у г а.

 

С л у г а. Приїхав до папа Сави Хомка, та такий запирханий! Нишком щось має пановi сказати.

К о н е ц п о л ь с к и й. Нєх сюди прийде!

 

Входит Х о м к а, оглядываясь.

 

С а в а. Не ховайся, Хомко, кажи правду, чо ти?

Х о м к а. Пане, лихо нам приходиться! Край твого двора блукають козаки, усе визирають з-за лiсу. Жiнка твоя боїться, не знаєм, що й дiяти; поспiшай швидче, пане!

К о н е ц п о л ь с к и й. А що? Оце ж вони почули, де ти, та й приїхали убить тебе!

С а в а. Божа воля!

К о н е ц п о л ь с к и й. Послухай, Саво! У мене є вiйська довiль! Положу на тебе милость! Тiльки змовимось (лаская его), ну, Саво, на уговор — рядну! Ну!

С а в а. Нi, пане, твоя воля, сього не буде!

К о н е ц п о л ь с к и й. Що ж? Ти пропадеш! Вони тебе заб’ють, дарма що твiй батько над їми панує. Вiн первий пiднiме на тебе руки. Хоч ти й проситимешся, так не змилуються.

С а в а. Проситься менi шкода! Я умру, яким уродився. Нi до кого у вiк свiй не уклоняв, так i перед смертю не поклонюся.

К о н е ц п о л ь с к и й. Пропадеш, Саво! Лучче пiдпишись отут та й iди собi з громадою.

С а в а. Нi, пане, далебi, вi! Сказав, що съого не буде, так i не буде!

К о н е ц п о л ь с к и й. Та ти ж пропадеш! Такий молодий, хоробрий, у тебе жiнка, i син, кажеш, є маленький! Саво, менi тебе жалко: пожалуй сем’ю свою!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_sava_chaliy.docx)Mykola_kostomarov_sava_chaliy.docx84 Кб2075
Скачать этот файл (Mykola_kostomarov_sava_chaliy.fb2)Mykola_kostomarov_sava_chaliy.fb2174 Кб1385

Пошук на сайті: