Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 32)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu5346 Кб4421
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx391 Кб8441
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2280 Кб5254
Крючками, щипцями, зубами,

Щоб вирвать проклятущу сталь.

 

137 Венери серце засвербіло

Од жалю, що Еней стогнав;

Підтикавшись — ану за діло;

І Купидончик не гуляв.

Шатнулись, разних трав нарвали,

Зцілющої води примчали,

Гарлемпських капель піддали,

І, все те вкупі сколотивши,

Якісь слова наговоривши,

Енею рану полили.

 

138 Таке лікарство чудотворне

Боль рани зараз уняло,

І стрілки копій це упорне

Без праці винятись дало.

Еней наш знова ободрився,

Пальонки кубком підкрепився,

В пайматчину одігся бронь.

Летить оп'ять врагів локшити,

Летить троянців ободрити,

Роздуть в них храбрости огонь.

 

139 За ним фригійські воєводи,

Що тьху, навзаводи летять;

А військо — в лотоках як води

Ревуть, все дном наверх вертять.

Еней лежачих не займає,

Утікачів нізащо має,

А Турна повстрічать бажа.

Хитрить лукавая Ютурна,

Яким би побитом їй Турна

Спасти од смертного ножа.

 

140 На хитрости дівчата здатні,

Коли їх серце защемить;

І в ремеслі сім так понятні,

Сам біс їх не перемудрить.

Ютурна з облака злетіла,

Зіпхнула братня машталіра

І стала коней поганять;

Бо Турн ганяв тогді на возі,

Зикратий же лежав в обозі,

Не в силах бігать ні стоять.

 

141 Ютурна, кіньми управляя,

Шаталась з Турном між полків,

Як од хортів лиса виляя,

Спасала Турна од врагів.

То з ним наперед виїзжала,

То вмиг в другий кінець скакала,

То не туда, де був Еней.

Сей бачить хитрость тут непевну,

Трусливость Турнову нікчемну,

Нап'явсь в погонь зо всіх гужей.

 

142 Пустивсь Еней слідити Турна

І дума з ока не спустить;

Но мавка хитрая Ютурна

І тут найшлася кулю злить.

К тому ж Мессап, забігши збоку,

Зрадливо, зо всього наскоку,

Пустив в Енея камінець;

Но сей, по щастю, ухилився

І камінцем не повредився,

З султана ж тілько збивсь кінець.

 

143 Еней, таку уздрівши зраду,

Великим гнівом розпаливсь;

Гукнув на всю свою громаду

І тихо Зевсу помоливсь.

Всю рать свою вперед подвинув

І разом на врагів нахлинув,

Велів всіх сікти та рубать.

Пішли латинців потрошити;

Рутульців шпиговать, кришити

Та ба! Як Турна б нам достать.

 

144 Тепер без сорома признаюсь,

Що трудно битву описать;

І як ні морщусь, ні стараюсь,

Щоб гладко вірші шкандовать,

Та бачу по моєму виду,

Що скомпоную панихиду.

Зроблю лиш розпис іменам

Убитих воїнів на полі

І згинувших тут по неволі

Для примхи їх князьків душам.

 

145 На сей баталиї пропали:

Цетаг, Танаїс і Толон;

Од рук Енеєвих лежали

Порізані: Онит, Сукрон.

Троянців Гілла і Аміка

Зіпхнула в пекло Турна піка...

Та де всіх поіменно знать?

Там вороги всі так змішались,

Стіснились, що уже кусались,

Руками ж нільзя і махать.

 

146 Як ось і сердобольна мати

Енею хукнула в кабак,

Велів, щоб штурмом город брати,

Рутульських перебить собак.

Столичний же Лаврент достати,

Латину з Турном перцю дати;

Бо цар в будинках ні гу-гу.

Еней на старших галасає,

Мерщій до себе їх ззиває

І мовить, ставши на бугру:

 

147 “Моєї мови не жахайтесь

(Бо нею управля Зевес)

І зараз з військом одправляйтесь

Брать город, де паршивий пес,

Латин зрадливий п'є сивуху,

А ми б'ємось зо всього духу.

Ідіть паліть, рубайте всіх;

Громадська ратуш, зборні ізби

Щоб наперед всього ізслизли,

Амату ж зав'яжіте в міх”.

 

148 Сказав, і військо загриміло,

Як громом, разним оружжям;

Построїлось і полетіло

Простесенько к градським стінам.

Огні через стіну шпурляли,

До стін драбини приставляли

І хмари напустили стріл.

Еней, на город руки знявши,

Латина в зраді укорявши,

Кричить: “Латин вина злих діл”.

 

149 Якиї в городі остались,

Злякались од такой біди,

І голови їх збунтовались,

Не знали утікать куди.

Одні тряслись, другі потіли,

Ворота одчинять хотіли,

Щоб в город напустить троян.

Другі Латина визивали,

На вал полізти принуждали,

Щоб сам спасав своїх мирян.

 

150 Амата, глянувши в віконце,

Уздріла в городі пожар;

Од диму, стріл затьмилось сонце;

Напав Амату сильний жар.

Не бачивши ж рутульців, Турна,

Вся кров скипілася зашкурна,

І вмиг царицю одур взяв.

Здалося їй, що Турн убитий,

Через неї стидом покритий,

Навік з рутульцями пропав.

 

151 їй жизнь зробилася немила,

І осоружився ввесь світ.

Себе, олимпських кобенила;

І видно ізо всіх приміт,

Що глузд остатній потеряла;

Бо царськеє обрання рвала,

І в самій смутній сій порі,

Очкур круг шиї обкрутивши,

Кінець за жердку зачепивши,

Повісилась на очкурі.

 

152 Амати смерть ся бусурманська

Як до Лавинії дойшла,

То крикнула “уви!” з-письменська,

По хаті гедзатись пішла.

Одежу всю цвітну порвала,

А чорну к цері прибирала,

Мов галка нарядилась вмах;

В маленьке зеркальце дивилась,

Кривитись жалібно училась

І мило хлипати в сльозах.

 

153 Такая розімчалась чутка

В народі, в городі, в полках,

Латин же, як старий плохутка,

Устояв ледве на ногах.

Тепер він берега пустився

і так злиденно іскривився,

Що став похожим на верзун.

Амати смерть всіх сполошила,

В тугу, в печаль всіх утопила,

Од неї звомпив сам пан Турн.

 

154 Як тілько Турн освідомився,

Що дав цариці смерть очкур,

То так на всіх остервенився,

Підстрелений мов дикий кнур.

Біжить, кричить, маха руками

І грізними велить словами

Латинцям і рутульцям бой

З енеївцями перервати.

Якраз противні супостати,

Утихомирясь, стали в строй.

 

155 Еней од радости не стямивсь,

Що Турн виходить битись з ним

Оскалив зуб, на всіх оглянувсь

І списом помахав своїм.

Прямий, як сосна, величавий,

Бувалий, здатний, тертий, жвавий,

Такий, як був Н е ч е с а-князь;

На нього всі баньки п'ялили,

І сами вороги хвалили,

Його любив всяк — не боявсь.

 

156 Як тілько виступили к бою

Завзята пара ватажків,

То, зглянувшися між собою,

Зубами всякий заскрипів.

Тут хвись! шабельки засвистіли,

Цок-цок! — і іскри полетіли;

Один другого полосять!

Турн перший зацідив Енея,

Що з плеч упала і керея,

Еней був поточивсь назад.

 

157 І вмиг, прочумавшись, з наскоком

Еней на Турна напустив,

Оддячивши йому сто з оком,

І вражу шаблю перебив.

Яким же побитом спастися?

Трохи не лучше уплестися?

Без шаблі нільзя воювать.

Так Турн зробив без дальней думки,

Я к кажуть підобравши клунки,

Ану! Чим тьху навтіки драть.

 

158 Біжит пан Турн і репетує,

І просить у своїх меча;

Ніхто сердеги не ратує

Од рук троянська силача!

Як ось іще перерядилась

Сестриця і пред ним явилась

І в руку сунула палаш;

Оп'ять шабельки заблищали,

Оп'ять панцирі забряжчали,

Оп'ять пан Турн оправивсь наш.

 

159 Тут Зевс не втерпів, обізвався,

Юноні з гнівом так сказав:

“Чи ум од тебе одцурався?

Чи хочеш, щоб тобі я дав

По паністарій блискавками?

Біда з злосливими бабами!

Уже ж вістимо всім богам:

Еней в Олимпі буде з нами

Живитись тими ж пирогами,

Які кажу пекти я вам.

 

160 Безсмертного ж хто ма убити?

Або хто може рану дать?

Про що ж мазку мирянську лити?

За Турна щиро так стоять?

Ютурна на одну проказу,

І певне по твому приказу,

Палаш рутульцю піддала.

І поки ж будеш ти біситься?

На Трою і троянців злиться?

Ти зла їм вдоволь задала”.

 

161 Юнона в первий раз смирилась,

Без крику к Зевсу річ вела:

“Прости, паноче! проступилась,

Я, далебі, дурна була;

Нехай Еней сідла рутульця,

Нехай спиха Латина з стульця,

Нехай поселить тут свій рід.

Но тілько щоб латинське плем'я

Удержало на вічне врем'я

Імення, мову, віру, вид”.

 

162 “Іноси! сількісь! як мовляла”, —

Юноні Юпитер сказав.

Богиня з радіщ танцювала,

А Зевс метелицю свистав.

І все на шальках розважали,

Ютурну в воду одіслали,

Щоб з братом Турном розлучить;

Бо книжка Зевсова з судьбами,

Не смертних писана руками,

Так мусила установить.

 

163 Еней махає довгим списом,

На Турна міцно наступа,

“Тепер, — кричить”---. підбитий бісом,

Тебе ніхто не захова.

Хоть як вертись і одступайся,

Хоть в віщо хоч перекидайся,

Хоть зайчиком, хоть вовком стань,

Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,

Я витягну тебе спідсподу

І розмізчу погану дрянь”.

 

164 Од сей бундючної Турн речі

Безпечно усик закрутив

І зжав свої широкі плечі,

Енею глуздівно сказав:

“Я ставлю річ твою в дурницю;

Ти в руку не піймав синицю,

Не тебе, далебіг, боюсь.

Олимпські нами управляють,

Вони на мене налягають,

Пред ними тілько я смирюсь”.

 

165 Сказавши, круто повернувся

І камень пудів в п'ять підняв;

Хоть з праці трохи і надувся;

Бо бач, не тим він Турном став.

Не та була в нім жвавость, сила,

Йому Юнона ізмінила;

Без богів ж людська моч пустяк.

Йому і камень ізміняє,

Енея геть не долітає,

І Турна взяв великий страх.

 

166 В таку щасливую годину

Еней чимдуж спис розмахав

І Турну, гадовому сину,

На вічний поминок послав;

Гуде, свистить, несеться піка,

Як зверху за курчам шульпіка,

Торох рутульця в лівий бік!

Простягся Турн, як щогла, долі,

Качається од гіркой болі,

Клене олимпських єретик.

 

167 Латинці од сього жахнулись,

Рутульці галас підняли,

Троянці глумно осміхнулись,

В Олимпі ж могорич пили.

Турн тяжку боль одоліває,

К Енею руки простягає

І мову слезную рече:

“Не жизни хочу я подарка;

Твоя, Анхизович, припарка

За Стикс мене поволоче.

 

168 Но єсть у мене батько рідний,

Старий і дуже ветхих сил;

Без мене він хоть буде бідний,

Та світ мені сей став не мил;

Тебе о тім я умоляю,

Прошу, як козака, благаю,

Коли мені смерть задаси,

Одправ до батька труп дублений;

Ти будеш за сіє спасений,

На викуп же, що хоч, проси”.

 

169 Еней од речі сей змя’гчився

І меч пінятий опустив;

Трохи-трохи не прослезився

І Турна ряст топтать пустив.

Аж зирк- Палантова лядунка

І золота на ній карунка

У Турна висить на плечі.

Енея очі запалали,

Уста од гніву задрижали,

Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

 

170 І вмиг, вхопивши за чуприну,

Шкереберть Турна повернув,

Насів коліном злу личину

І басом громовим гукнув:

“Так ти троянцям нам для сміха

Глумиш з Паллантова доспіха

І думку маєш буть живим?

Паллант тебе тут убиває,

Тебе він в пеклі дожидає,

Іди к чортам дядькам своїм”.

 

171 3 сим словом меч свій устромляє

В роззявлений рутульця рот

І тричі в рані повертає,

Щоб більше не було хлопот.

Душа рутульська полетіла

До пекла, хоть і не хотіла,

К пану Плутону на бенькет.

Живе хто в світі необачно,

Тому нігде не буде смачно,

А більш, коли і совість жметь.

 

Сторінка 32 з 32 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 > У кінець >>

Пошук на сайті: