Піснями вічними серця нам просвіщають.
IV
Ні пинда багачів, ні дика злість голоти,
Ні баламутного попівства темна сила,
Ні без путя війна, наслідниця тісноти,
Ні школа духу в них живого не вгасила.
Дознавши мук гірких, недолі і турботи,
Душа їх в небеса в самій собі зробила;
Мов райське божество, на нас вони взирають
І серцем матернім всі провини прощають.
V
Поезія й любов з колиски до могили
Серед безпутиці на путь їх наставляли,
їх душі привітні від лютості хранили,
І нам їх чистими, без плями, завішали.
Гуляв-буяв козак, — вони його любили,
Мов жертву ідольську, квітками зукрашали,
Сльозами від грязі обмивши і від крові,
Вікам новим несли благую вість любові.
VI
І се вже почали помалу вимирати
Сліпі проводирі сліпого гайдамацтва:
Перестають войну хижацьку прославляти,
Хвалитись дикостю і зрадою, козацтва.
І гасить, мов пожар, культура дух завзятий,
Насліддє темного і злого азіатства;
Пророчиці любви нову нам жизнь віщують,
До інших подвигів і слави нас готують.
VII
Настане час колись ясний, благословенний,
Що наші зіроньки все небо осіяють
І жизні ідеал, свободи дар спасенний,
Умом поезії і серцем привітають.
І зникне, мов туман, навіки морок темний,
Що блазні славою та честю величають,
І, приобщаючись релігії науки,
До всіх народів ми простягнем братні руки.
[1][a] Як зайняв цар Олексій Михайлович за Хмельниччини Білу Русь, дак визволені з-під ляхів міщане перш усього просили в царя такого присуду, щоб у городах не жили в них ні жиди, ні козаки. (Читай про се, охочий, в друкованих актах.)
[2][b] Що татаре по-нашому насміхались із нашого люду, про се писав ще в XVI столітті знакомитий колонізатор Фастова, воювник і політик, біскуп київський Юзеф Верещинський.
[3][c] Преславний коронний гетьман Жовковський зветься в турецьких літописях Зулуш. Голову його, стяту на Цоцорі, повішено в Стамбулі під тими ворітьми, що по ним турецьке царство прозвало себе Високою Портою, Блискучою Портою і Щасливими Ворітьми.
* У автографі — трупу. Це очевидна описка: у попередній редакції маємо лупу. — Ред.
* Буркулаб — сановник волоський, губернатор і комендант.
* Білим морем звали турки море Средиземне з його Іонікою.
* Кричать телюги полунощи, рци, лебези розпущени («Слово о полку Ігореве»).
* Солиман II Великоліпний царював од 1520 до 1566 рoку.
* Стілько полонян, бранців і бранок приводили татари в Крим раз по раз, що жид митник у Перекопі, дивуючись, питав: «Чи надовго ще стане люду на Вкраїні? Чи й досі, — мовляв, — не спустіла вона? (Про се читай, охочий, у Михалона Литвина, що писав учневі свойму, королевичеві Сигізмундові-Августові фактове оповідання про Київщину і інші руські землі.)
* Навіть по тюрмах, по фурдигах значні туркені ходили з милостинею. Читай оповідання коронного польового гетьмана Конєцпольського, що впав у неволю на Цоцорі ж таки (Pamietniki о Koniecpolskich, przez Przyleckego.) «Пам'ятники про Конєцпольських, укладені Пшилецьким» (польськ.). — Ред.
* Слова сі по-нашому будуть т в о р я щ а р а д о щ і.
* Сей гарем существовав під кришею так названого Храму Господня, спорожнено його недавно, вже за нашого часу. (Читай вояжуваннє в Палестну француза Габріеля Шарма.).
* Тур був козакуватий архімандрита Печерської лаври: не попустив її унітові-митрополитові Потієві.
* «Суть-бо Греци лукви до сего дня» (Нестерова літопись).
* Слова Кромера: "Princeps omnium saeculorum memoria dignissimus" (князь, найдостойніший пам'яті всіх віків.)
* Католицький церковний спів, що виконується як вдячний Богові; молебень (лат.). — Ред.
* Князем Василем звано Костянтина Василя Костянтиновича Острозького.
* Даремно (лат.). — Ред.
* У нас і досі говорять: поїхав до Москви.
* Виморочні маєтності.
* Оборницький писав до короля: «Brodawka in oratione sua, in consilio sua dixit hoc in caetera: Przed wojskiem Zaporozkim drzy Ziemia Polska, Turecka і wszystek swiat». Він же доносив королеві і про білоцерковського жида. (Бородавка в своїй промові у раді зокрема сказав: (лат.). — Ред. «Перед військом запорозьким тремтить земля Польська, Турецька і весь світ» (польськ.). — Ред.)
* Козацтво наше, як і Гомерові Данаї, вбачало своїх богів і богинь про тихій годині, оповідувало про дива ченцям, а ті вписували в «Тератургиму» і в таке інше.
* У Сагайдашного коні звались то Левами, то Барсами, то Турами.
* Ніхто з новичків на Низу не звався тим ім'ям, що в городах.
* Невмираками звались такі козарлюги, що в бою до дев'яти раз оживали битись.
* Турецький султан — те саме на Востоці, що римський папа на Заході той — намісник пророка Магомета, а сей — намісник Ісуса Хреста.
* Ліберальна ніби преса новоруська не хоче признати за Катериною Другою титула В е л и к а. Ми ж, староруси, совершали їй хвалу із уст її ворогів, славлених останнім кобзарем козацьким. Як зруйнувала вона Січ (се була не найменша з її заслуг перед потомством), самі зруйновані проложили їй пісню:
В е л и к и й с в і т наша мати
Напуст напустила:
Славне військо запорозьке
Та й занапастила.
* Кінець поеми згорів під хуторну пожежу.
* Виморочні маєтності.
* Оборницький писав до короля: «Brodawka in oratione sua, in consilio sua dixit hoc in caetera: Przed wojskiem Zaporozkim drzy Ziemia Polska, Turecka і wszystek swiat». Він же доносив королеві і про білоцерковського жида. (Бородавка в своїй промові у раді зокрема сказав: (лат.). — Ред. «Перед військом запорозьким тремтить земля Польська, Турецька і весь світ» (польськ.). — Ред.)
* Козацтво наше, як і Гомерові Данаї, вбачало своїх богів і богинь про тихій годині, оповідувало про дива ченцям, а ті вписували в «Тератургиму» і в таке інше.
* У Сагайдашного коні звались то Левами, то Барсами, то Турами.
* Ніхто з новичків на Низу не звався тим ім'ям, що в городах.
* Невмираками звались такі козарлюги, що в бою до дев'яти раз оживали битись.
* Турецький султан — те саме на Востоці, що римський папа на Заході той — намісник пророка Магомета, а сей — намісник Ісуса Хреста.
* Ліберальна ніби преса новоруська не хоче признати за Катериною Другою титула В е л и к а. Ми ж, староруси, совершали їй хвалу із уст її ворогів, славлених останнім кобзарем козацьким. Як зруйнувала вона Січ (се була не найменша з її заслуг перед потомством), самі зруйновані проложили їй пісню:
В е л и к и й с в і т наша мати
Напуст напустила:
Славне військо запорозьке
Та й занапастила.
* Кінець поеми згорів під хуторну пожежу.