Володимир Малик - Посол Урус-Шайтана (сторінка 27)

       - Ти сумніваєшся в ній? Козаче, ти не знаєш наших балкан-джійок! Мзріика варта доброго юнака.

       - Дідусю! - зашарілася дівчина.

       - Не буду, не буду, внучко! Іди приготуй усе в дорогу. Візьми запасів на тиждень. І не барись. Ви повинні через годину вирушити.

       Човен плив шпарко, злегка погойдуючись на хвилях. Спихаль-ськии помостив сухі рибальські сіті, приліг на них, і скоро почулося його могутнє хропіння. Арсен сидів біля стерна, а Марійка задумливо дивилася на далекий синій берег, що пропливав з правого боку.

       На другий день надвечір вдалині показався Бургас. Човен вирішили залишити під наглядом Спихальського між очеретами у затишному гирлі якоїсь річки. Повечерявши, лягли спати.

       Ніч минула спокійно. З першими променями сонця, що піднімалося з-за моря. Арсен і Марійка вирушили в дорогу. Ішли швидко, бо хотіли до вечора повернутися назад.

       Дорога весь час піднімалася вгору і петляла поміж зеленими виноградниками. Назустріч котилися важкі незграбні гарби, запряжені сірими круторогими волами. На гарбах сиділи поважні болгари у білих штанях, чорних сукняних камізельках і високих овечих шапках, їхні худі запечені на сонці і вітрах обличчя були суворі, ніби витесані з каменю.

       Всіляке добро: шкури, зерно, сушений виноград, поташ - текло тими гарбами до портового міста Бургаса, а звідти морем до Стамбула чи в заморські краї.

       Ніхто не звертав уваги на ставного молодика і дівчину, що поспішали, заклопотані, збиваючи ногами дорожню куряву. Опівдні вони зупинилися на високому горбі, звідки відкрився вид на широку долину, де розкинулося село з рудими черепичними та сірими очеретяними покрівлями.

       - Оце й Рудник, - сказала Марійка. - А ген і маєток спагіїї

       То був кам'яний будинок, оточений високим муром і дворовими будівлями. Здалеку він скидався на фортецю. Насправді то був звичайний маєток турецького спагії, викладений руками райя - селян-кріпаків. Однак міцні стіни будинків, стаєнь та інших будівель надійно захищали господаря від раптового нападу і в разі потреби могли витримати облогу гайдуцького загону.

       Дубові ворота були на замку, і Арсен загрюкав у них кулаком. Спочатку з подвір'я долинув собачий гавкіт, а потім у хвіртці відчинилося невеличке віконце і в ньому показалася скуйовджена чуприна сонного сторожа.

       Що за люди? Кого вам? - блимнув круглим совиним оком.

       - Ми хочемо бачити господаря, - сказав Арсен і тицьнув у віконце срібну монету. - Відчини, будь ласка, чоловіче.

       Ворота відчинилися, і подорожні зайшли на просторе подвір'я.

       - Прошу сюди, на лавочку, - зігнувся турок. - Почекайте, поки я дізнаюсь, чи захоче господар допустити вас перед світлі очі.

       Незабаром він повернувся і завів Арсена до невеличкої кімнати. Там посередині стояв низенький столик, а довкола нього жовтіли пухкі шовкові подушки.

       - Хай ага почекає тут, - промовив старий. - Господар зараз вийде.

       Він одхилив важкого килима, що заміняв двері, і зник за ним. Через кілька хвилин до кімнати зайшов підстаркуватий, з жовтим брезклим обличчям спагія і сонно глянув маленькими очицями на чужинця.

       - Хай буде небо милостивим до тебе, високошанований Сараджоглу-ага, - вклонився Арсен. - Пробач, що турбую тебе в такий час, коли правовірні відпочивають.

       Спагія байдуже хитнув головою і простягнув м'яку холодну руку, яку гість потис із відразою, мов слизьку жабу.

       - Мені казали, що ти маєш до мене справу, - промовив глухо турок, відступаючи на крок.

       - Так, ага. Я чув, що ти продаєш невільників...

       - Дурниці. Це хтось тобі набрехав. Я сам купив би десяток або й два. Молодих, звичайно. Старих маю досить.

       - Я купив би старого. Мені якраз старий і потрібен. Спагія поплямкав товстими губами, щось розмірковуючи. Потім сказав:

       - Якщо тебе муляють зайві гроші, то я можу виручити тебе від такої біди. У мене є кілька старих шкапин.

       - Чи не можна було б глянути на них?

       - Чому ж? Ходімо. Вони вийшли на подвір'я.

       Спагія плеснув у долоні. Підбіг сторож, що пантрував збоку, біля дверей кам'яниці.

       - Випусти отих ледацюг, - наказав господар. Сторож брязнув ключами.

       - Виходьте! Ви! - гукнув, одімкнувши замок. Арсен здригнувся. Чи давно й він ночував у такій смердючій холодній ямі? Чи давно й на нього отак кричали, мов на тварину?

       З льоху долинув дзенькіт кайданів, стогін. По крутих сходах піднімалися брудііі, сиві, худі, жовті, як мерці, люди і, жмурячись від яскравого сонячного світла, ставали в ряд перед господарем.

       - За цих дорого не візьму, - проскрипів спагія. - Купуй, якщо бажаєш!

       Арсен напружено вдивлявся в незнайомі лиця. Хто ж із них Нестор Сірко? Люди похмуро дивилися на господаря та чудернацького купця, який чомусь захотів купити їх, живих мерців.

       - Здорові будьте, люди! - привітався він схвильовано.

       - Здоровий будь, молодче, - врізнобій відповіли ті.

       - Чи серед вас нема, часом, Нестора Сірка?

       - Нестора Сірка? - здивувалися невільники. - Хто ж. ти такий, чоловіче добрий? Звідки знаєш Нестора?

       Арсен розумів схвильованість і радість невільників, які, може, вперше за багато років почули рідну мову з уст вільної людини. Однак ніхто з них не відповів на його запитання, і це почало його злити.

       - Та відповідайте ж, коли вас питають! - крикнув гнівно.

       - Його нема серед нас, - відповів один тихо.

       - Немає? А де ж. він?

       - Господар продав його... Кажуть, на галери...

       - Продав? Коли?

       - Кілька тижнів тому. Ходять чутки, що султан готує війну, і йому потрібні веслярі на галери. Всіх молодих та й немолодих, але дужих невільників забрали султанські посланці. І Нестор потрапив туди. Хоч йому й за п'ятдесят, але він ще міцний.

       Арсен нахмурився. Всі його надії, які він плекав останнім часом, на щасливе завершення небезпечної подорожі розвіялися в одну мить, як дим. Доведеться повертатись додому, не виконавши одного наказу Сірка.

       - Може, ви знаєте, куди його повели? - спитав тихо.

       - Де там! - відповів сивобородий дід з чорними, як вуглини, очима. - Повели - та й кінець... Сам спагія не знає куди... - Він довго й уважно вдивлявся в Звенигору пильним поглядом. Потім спитав: - А ти, козаче, приїхав сюди, часом, не для того, щоб викупити Нестора?

       - Так, - безнадійно махнув рукою Арсен. Невільники враз загаласували:

       - То викупи нас!

       - Синку, вік бога молитимемо за тебе!

       - Все майно віддамо, коли прибудемо додому... Всі, наче чмовиніііись, упали на коліна. Арсен аж сторопів і розгублено глянув на спагію.

       - Чого вони? - спитав той здивовано.

       - Просять, щоб я викупив їх.

       - Ну, іі що ж ти вирішив? Бачиш, який товар? Куііуй! Для мене вони - зайві роти. їдять як не в себе! А роботи з них - катма!

       Хоч вішай або топи клятих!.. Але не думай, що дешево продам. Видно, вони тобі для чогось потрібні...

       Невільники, мабуть, розуміли, про що йдеться, бо, почувши останні слова господаря, заволали: - Викупи нас, чоловіче добрий! Викупи!

       - Нестора однак не знайдеш, а ми християни, земляки...

       - Синку, зглянься на наші муки! Май добре серце! Ми віддамо тобі твої гроші, коли повернемося додому!

       Арсен з жахом дивився на благаючі очі, на сухі струджені руки, на довгі сиві бороди. Що робити?.. Йому було нелегко вирішити це питання. Почуття було таке, ніби в грудях забилося раптом двоє сердець, - в одному заскімлила жалість до цих нещасних мучеників, а в другому - твердо, мов камінець, замуляло почуття обов'язку. Невільників усюди багато - всіх не викупиш. А що скаже Сірко, коли довідається, що кошти витрачено не за призначенням, а на якихось чужих немічних людей?

       Однак почуття жалю перемогло. "Не везти ж гроші додому. Краще здобути волю цим бідолахам".

       - Скільки хочеш за них, ага?

       Турок перестав морщитись від болю. В його очах враз блиснули пожадливі вогники.

       - - За всіх - п'ятсот курушів.

       - Це багато. Двісті. І ні куруша більше!

       Арсен прикинув, що, навіть якщо він заплатить і п'ятсот, у нього ще залишиться досить грошей, аби викупити при нагоді і Нестора.

       Однак поторгуватися треба, бо турок загилив зверх міри. Тому повторив твердо:

       - І ні куруша більше!

       - Діла не буде! - затявся спагія. - Ти хочеш мене обманути, гяуре!

       - Яким чином? Хіба на базарі за це дрантя дадуть більше?

       - Якщо ти купуєш, то вже розраховуєш на якийсь бариш.

       - Авжеж розраховую. Тому і не даю більше.

       - Ну, чотириста мусиш дати.

       - Двісті п'ятдесят. Це моє останнє слово.

       - Ти хочеш пограбувати мене, невірний собако! - вигукнув спагія, але без особливої злоби. Крізь припухлі повіки гостро, мов буравчики, свердлили молодого покупця хитрі коричневі очиці. - Гаразд, давай!

       - Пиши купчу і папір про звільнення! І поспішай - я маю зовсім мало часу!

       Через годину спагія виніс папери, а Арсен відлічив гроші. Сторож відімкнув замки кайданів, і невільники зі сльозами радості кинулися до свого визволителя. Кожен намагався обняти його, поцілувати руку. Дід з чорними очима притис Арсена до грудей.

       - Синку, - шепотів крізь схлипування, - тепер ти найрідніша людина для Івана Крука... Будеш у Чигирині - не обминай моєї хати...

       - А я з Корсуня...

       - А я з Брацлава...

       Кожен навперебій запрошував до себе. І Арсен з гіркотою подумав, що додому і їм, і йому ще далека дорога. На ній багато і явних, і потаємних небезпек. І хто зна, коли вони досягнуть своєї тихої пристані, свого затишного, рідного кутка...

       Вивівши дідів із села, він віддав їм папери і сказав:

       - Бувайте здорові, земляки! Хай вам щасливо дорога стелеть-сяі Ідіть прямо через Планину на Волощину. А там - на Запорожжя. Передайте кошовому, що турки готують війну проти нас. Хай наші пильнуготьі.. Донесете цю звістку на батьківщину - вважайте, що ми з вами квити! Зрозуміли?

       Старі упали на коліна. Крук запевнив:

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx309 Кб3336
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2829 Кб3319

Пошук на сайті: