Паламар, читаючи по складах ту бомагу, повідав одрадянам, що дід Улас одписує Марині свій город і дві сотні грошей, аби тілько вона приберегла його на старість та поховала.
– А тепер же як бути? – спитався хтось, як паламар скінчив читати бомагу. Уперед виступив сам староста.
– Ке сюди бомагу!- сказав він паламареві, взяв у руки, підійшов до печі, що топилася на той час, і кинув бомагу в огонь. Вона зразу спалахнула й незабаром покрилася білим попелом.
– Отак бути! – сказав староста.- Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться – на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу, а город-в обчеське піде.
(1897)