Палючий огонь не опік би так боляче їй рук, як опекло їх холодне Пилипкове тіло!
У Катрі перед очима дим закурив, запекло біля серця, голова кругом заходила. Якась невиразна думка знялась в її голові, проплазала гарячим мозком та там і заколіла.
Опукою повалилася Катря біля сина та вже більше й не підводилась. В неї од нестямки розірвалося серце.
На третій тільки день кинулись селяни шукати Катрю і знайшли її, вже задубілу, біля мерзлого сина.
– Отаке-то вчинилося! Недаром сонце всі оці дні такі стовпи ставило,- мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи.- Шкода молодої сили – подавив мороз.
– Та й краще! – одказав Катрин близький сусіда, високий та сухий, наче дошка, чоловік.- Не задавив би мороз, то голод догриз!
– А хлопчик? Яка то була втішна дитина! – знову каже дід.
– Не жалкуйте; діду, малого: раніше вмерло, менше горя знатиме! – знай одно товче Катрин сусіда.
Люди тільки важко зітхнули та перехрестилися. Чи не від божевільних речей Катриного сусіди?