Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний

Душа його прохала волі; молоді сили – простору. Сумно було Максимові серед широкого, пустого степу, серед поораної ріллі; тісно у тихій батьківській; хаті; тяжко між мовчазною скотиною, котру йому,-як старшому, першому довелось пасти… І хлопець видумував шкодливі ігри: то на баранах їздив, то телят лякав, то прив'язував їм до хвоста дрючки й заливався заливним реготом, як телята дрочилися. Часто й густо батько його маніжив за.це; оже нічим не зміг переломити шкодливого, веселого норову Мак-симового. Оце, було, виб'є його батько, а через годину уже Максим на улиці з хлопцями навкулачки б'ється або братів за чуби таскає, або запряже їх у ґринджолята, як зимою, сяде сам за пана й батогом поганяє… поки не вшкварне так, що реви на усю улицю.

Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, і він усіх побивав, над усім верховодив… А насміятися над ким, украсти, одняти що – йому дай! Генеральша ніколи не їла овощей з свого молодого садка: він усе пообносить, усе викраде, не дивлячись ні на собак, ні на сторожів. Раз його застукали на яблуні. Що ж – він злякався? Сторожі до його, а він як почав на них шпурляти яблуками,- так ті назад… Тоді він скочив на землю; як вітер, помчався садком; як собака, перескакував через тини – і скрився у чисте поле. Як же дійшов до літ та убрався у силу,- біда з ним, та й годі! Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця-повновидий, рум'янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом,- він був перший красень на селі… Вся молодіж любила Максима за його вдачу, за веселий, безбоязний норов,- усі йому корилися… Хто напереді ставник несе, як ідуть весною святити парубоцьку криницю? Максим несе. Хто на Гудзевій улиці отаманує, улицю водить? Не кому, як не Максимові… Кому насміятись над ким? У Максима язик, як гостра бритва… Хто заніс Лу- ценкові ворота й почепив на самім версі столітнього дуба? Хто у Тхорихи-вдови вимазав дьогтем ворота?, Не хто, як не Максим… Чиїх рук не втекла Хоменкова дочка Хвеська?.. Не втекла Максимових рук! Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченко-ву дочку? У кого ж язик довший, як не в Максима! Сам устряне, зведе дівчину,- сам потім перший і насміхається… Не одна їх і не дві наробило стида-сорому батькові й матері; не одну матір, не одного батька на донинім весіллі у хомутах через село водили… Не одна й не дві матірки плакало на Маха-меда, як його прозвали старі баби. Не один парубок] або й чоловік, покуштувавши на кулачках Махаме-дового "безміна", похиріє-похиріе та через півроку і на той світ переступить… А горілку пити, гуляти – Махамед усім п'янюгам привід дає! Позаливають очі та шкоду, капості людям роблять-Стали люди жалітися батькові, що Махамед синів їх розпоює, стали радити, щоб здержував сина. Та що батько вдіє з таким велетнем? Ні батькова грізьба, ні материна умова – нічого не подіють з таким гульвісою, шибеником – Дай одружу! – дума Іван і радиться з Мот-рею. Знайшли й молоду; умовили якось Максима, пішов з старостами. Так що ж? На заручинах Максим так нализався, що трохи-трохи не побив свого нареченого тестя.

– Господь з вами, з вашим молодим таким!-каже тоді батько старостам.- Хоч би мені прийшлося голодною смертю помирати та сказано: як віддаси Мелашку за Максима, то живий не будеш,- то й тоді б не згодився!

Вернулися люди з гарбузом; розказали батькові-матері.

– Побила мене лиха година та нещасливая такою дитиною! – кричить батько.

– Ти нас, сину, на старість у славу ввів… нашого недовгого віку не жалуєш,- плаче мати.

А Максим – як ногу вломив: з хати та на улицю, а там-у шинок до жида. Так розледачів, розібрався, розпився, що сказано: ні до чого! Знай у шинку кисне… Аж запух, як той бугай, щодня очі заливаючи… Зовсім пустився берега: що дома не зарве,-зараз у шинок! П'є, гуляє, з жида насміхається, з кріпаками панібратаеться, жалкими докорами їх коле, що роблять на панів, навчає не слухатись їх прика-зів – мандрувати. На капості чоловік здався та й годі!

Сама генеральша знала Махамеда. І так його зненавиділа, що як приходилось проїздити або проходити повз його, то вона завжди одверталася й спльовувала. Як же почула, що він кріпаків бунтує, то жалілася комісарові. Коли був Максим на той час "не постерігся-не змандрував кудись з Пісок, щось на тиждень чи' йбільше – то, мабуть би, не минути йому й ттпртіШ) п мгт*г-іт-мттіідТтт'~]ттг›тіТу иір?

Нічого! $

Мучився отак з ним батько, мучився, та, заплакавши, й каже Мотрі: "Ні, вже нічого з харцизою не вдію! Ні тихе слово," ні просьба, ні лайка,-ніщо не помагає… Немає сили мені з ним битись… Хай же йде у москалі! Нехай його у службі попомуштрують,- може, витруть ту юшку, що набрався дома!.. Хай його другі вчать: я з ним нічого не враю!.."

Мотря у сльози. Жалко матері своєї дитини. Уже який там він не лихий, який не недобрий, а все ж таки своя кров… Мотря плакала гіркими, а прохати Івана не посміла; вона догадалася, що то останнє слово батькового горя. Тут уже ніяке прохання не поможе!

А Максим як почув, то ні скривився, ні поморщився. Так-таки зразу згодився та й пішов до прийому, виспівуючи та вигукуючи.

Тоді саме у столиці велике діло скоїлось. Старий цар умер, а зосталося два брати. Старшому ж не можна чомусь було царством правити,- осівся на предківськім столі менший. Оже це не обійшлося мирно. Тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала… Багато тоді лягло правих і винуватих, поки той бунт замирили… Як затихло, то новий цар, роз-пудивши стару гвардію, звелів нову набирати. Та щоб був один у один: високий, станкий, показний… Максим якраз підійшов під міру. Як випускали його з прийому, то не кричали й "лоб!" А якийсь усатий офіцер закричав: "У гвардію його! у гвардію!" Максим, як почув, аж засміявся… та прожогом у двері. Тут він трохи не вдарився лобом об якогось бідолашного некрутика. Недовго думавши, він його стусонув коліном під бік, закричав: "Сторонись, крупа! гвар-дієнець йдьоть!.." Той поточився, трохи не впав…

Не вспів Максим одягтись, як його погнало три якихсь москалі у некрутську схованку й заперли на замок. Хатка невеличка, вікна з залізними штабами, як у тюрмі, а людей – повно. Той сидить – плаче; той хоч не плаче – журиться; там купка регочеться з якоїсь вигадки…

– Прийміть, братця, й мене! – каже Максим до тих, що регочуть.

– Іди… додаси й свого слова.

– За що це нас, братця, позапирали у що тісну хурдигу? – питає Максим, оглядаючи чорні, як сажа, стіни некрутської.

– А щоб не втік! – одказав хтось.

– Та кий його біс думав тікати… І довго вони так держатимуть?

– Та хто його зна… Кажуть би то, що три дні..,

– Погано! хоч би сюди горілки, то воно б якось веселіше.

– А сирівцю з дохлими пацюками не хоч?

– Пий сам, коли подобається!

Далі Максим уже орудував бесідою: точив баляси та баляндраси; розказував про свої сільські походи $ смішив усіх і реготався сам… Товариський чоловік ‹(-нічого казати! Уночі тільки сумно йому зробилося, як став викрикувати часовий; "Слушай!"

Через три дні їх справді випущено і дозволено піти попрощатись з родиною, що поназ'їжджалась до прийому, як на ярмарок… Плач, голосіння -• мов мерт. вих виряджають до гробу. Там стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову} тут молода молодиця з дитинкою на руках голосить на весь майдан, однією рукою схопивши за шию молодого чоловіка; а ось сестра з братом розмовляє, сльозами доливаючи горе… От і старі діди посхиляли голови; от брати розмовляють, понурившись. А там знову батьки, матері… Між ними й Мот-ря, як з хреста знята, а коло неї сини – Василь та Онисько… Ходять вони утрьох од воза до воза, розпитують некрут, чи не бачили де Максима? Ні, не бачили… Вийшли з некрутської разом, а де він дівся,.А, ніхто не знає… А Максим, як тільки випустили з некрутської, зараз потяг з москалями до шинку… Другі прощалися з родом, а він водить за собою юрбу москалів – і побратався вже! та здоровкається з скляним богом… Так Мотря й поїхала з синами, не бачившись з Максимом…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: