Не веліли хлопці посідати – де не вродилося півкварти горілки, півхліба, миска солоних огірків. Товариство зараз же налягло на їжу, на горілку." Не пройшло години, як усе те було зметене…
– Ну… а де з та псиниця? – питає жид.
– Та пшениці не питай,-Лушня йому: -ми добудемо… '
– Та я знаю… Сце б такий звавий козак та не добув… з пекла достане!
– То-то ж… а ти кажи: по чому" за мішок даси?
– Та сцо з? – семигривеника…
– "Ах ти, свиняче ухо! – гримнув на всю хаїу Чіпка*- За мішок пшениці – семигривеиика?!
– Ну… сцо з, сцо за місок?.. Я взе знаю, яка то пс„ ниця… сце часом… крий бозе!..
І почав чухати рижу, довгу, клочкувату бороду.;
Чіпка широко розкрив очі і з дивовижею дивився то на жида, то на товариство, немов питав: про яку се пшеницю толкує жидюга?!
– Ну, добре,- замина Лушня: – ти, Гершку, нашого не схочеш…
Виліз з-за столу, береться за шапку, лагодиться з хати…
– А коли з тебе, Тимофію, дозидати?
– Да так…-зам'явся; -перед світом…-одказав жидові тихо.
– Ну-ну… гляди!.. Бац, і півкварти випили…
– Ну так що, що випили? Хіба ми дурно випили? Не достану пшениці,- за горілку заплачу!
– Та сцо там плата… Хіба я залію, ци сцо?.. . – Еге ж… То перед світом дожидай. Ану, хлопці, ходім! – гукнув на товариство.
Усі повилазили з-за столу, понатягали шапки, вийшли з хати, запаливши люльки. Ішли вони купою, усі весело розмовляли. Один Чіпка мовчки потягав люльку. Огонь з люльки освічував товариство. Чіпка бачив, як на виду в кожного грала якась радість…
Він позирав хижо на них очима та думав: що це воно далі буде?
Лушня помітив,- як блиснула люлька,- хмурий вид Чіпчин.
– Чого це ти, Чіпко, як мила з'їв? – питає.- Чого ти журишся?
– Хто журиться? – твердо одказав Чіпка.
– Хтокало…
Розмова увірвалася. Затих гомін товариства; усе " кругом затихло… Сон наліг на ціле село: нігде ні лялечки, нігде ні світла: втомившись після денної праці, усе заснуло… Одні тільки собаки де-где не спали… Як проходили хлопці темними улицями, позаду їх піднімалось неприязне валування… Тепер вони йшли мовчки. Три вперед; Чіпка позаду ногу за ногою суне… Так ведмідь іде нехотя за циганом: опинається, а все-таки йде… Серце щось недобре віщує. Страх – не -.страх: якесь темне почуття холодить серце… Холод пронизує душу… У думці закрадається питання: куди се?.. чогв се?.. За ними… за товаришами?.. Обдурює сама себе думка і тягне Чіпку далі та далі… Тягнеться він тихо-помалу, не маючи волі остатись, покинуть братчиків, тягнеться, одурений підлеслою думкою, забиває в серці страшне почуття…
Дійшли вони до панського дворища. Стали. Чіпка минає…
– Чіпко! ходім! – гукнув йому Лушня.
– Що?!
– Гуртом свого одбирати… Чіпка став, задумався…
– Ходім! – одказав якось глухо…
XIX
Слизька дорога
Хто спускався на громаку з високої гори?.. Спершу не то спускатись,- униз страшно глянути… Як уперше сядеш на громака, як подумаєш, де той у бога низ,- волосся подереться вгору… А громак уже їде униз, усе вниз… холод проймає душу, на лобі піт виступає… Доїдеш до гребня гори, спустишся прожогом униз – тоді вже ніколи боятись… Дух захоплює, якась звіряча радість проймає тебе,- у тебе тільки й думки: коли б швидше, коли б швидше! Така саме думка пройняла й Чіпку, як він, прийшовши до пана в гозті, спустився у комору з пашнею… Попорався як знав, вирнув – та й наткнувся на сторожа… Чи пан, чи пропав?.. На слизькій дорозі більше пропадає під такий час… Оже Чіпка не такої натури, щоб сам на сам звертав кому з дороги… Не звернув він і сторожеві, а кинув харчати під коморою – ледве живого…
Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкон),~тіого не мучила; страху він зроду не знав; пшеницю вергаючи, втомився та й спав у себе в барлозі, наче після тяжкої праці… Уже сонце встало; люди почали снувати по селу; а сон усе не випускає його з своїх цупких рук, ранком ще мов міцніше давить… А скрізь по селу, як у дзвони дзвонять – про крадіжку, про сторожа… Заворушилися, загомоніли: хто? як?
– Авжеж не хто, як не оті харцизяки! – гомонять люди, показуючи рукою в той бік, де Чіпчина хата.- Щодня п'ють та гуляють… за віщо? Хай спершу – гуляли на худобу того чортового сина, а тепер же – усе І і
'чисто пропив, матір прогнав… з чого ж його, як не красти?
Така поголоска дійшла до волості… "А що ж? може,. й правда!" – міркують між собою волосні,- та зараз кинулись до Чіпки.
Прийшли на дворище, обійшли навкруги город, заглянули в хлівець, в загороду,- чи не приховано чого; голова навіть покорписав палицею гній, що зостався після коняки й корови… ніде нічого! Повернули до Д хати. Хата була засунена. Поторгав голова двері,- ні-: хто не озивається. Тоді підійшов під вікно, глянув у розбиту шибку: спить Чіпка на полу, аж хропе…
– Гей! ти! – гукнув голова.- Відчини! Чув? Чіпко! чи як тебе? Відчини!
Чіпка почув крізь сон чужий голос, поворухнувся, перекинувся на другий бік, замурчав та й знову заснув.
Один з соцьких зайшов за хату, підійшов до дірявого причільного вікна, сунув Чіпку під бік палицею. Чіпка кинувся.
– Кий там чорт штовхається? – питає спросоння.
– Відчиняй, злодюго! – гукає, розсердившись, голова.- Відчиняй, а то двері виламаю… гірше буде!
– А ти що за птиця? – питає Чіпка, протираючи очі.- Я тебе виламаю!!
– Бийте двері!..- кричить голова.- В'яжіть його, злодюгу!
Уразила така мова Чіпку.
– Ану, бий-бий… чи зуби будуть цілі?
– А чому ж ти не відчиняєш?.. Гайдамака!.. Ти сю ніч крав у пана? Ти сторожа прибив, душогубе?.
– У якого пана? якого сторожа? – позіхаючи та потягаючись, питає, мов і не він. Чіпка.
– Не знаєш, у якого пана? Ти не знаєш, який у нас пан?.. Злодюго! Відчиняй!.. Ми тебе трусить прийшли.
– Трусить?.. Добре… Трусіть… Що ж? іди трусить! – каже Чіпка, підводячись.
Незабаром дзенькнув засов – у хату увійшов голова з п'ятьма чоловіками соцьких.
– Шукайте… трусіть скрізь! – гукая голова соцьким.
Чіпка підпер спиною одвірки, стоїть мовчки, дивиться, що далі буде. Соцькі кинулись по всіх кутках, заглядали під піч, під піл, лазили на піч, перекидали на долівці солому… ніде нічого!
– Ведіть його у волость! – порядкує після трусу голова.- Та зв'яжіть, щоб не втік, бува!
– Ні!.. цього не буде, щоб я дався зв'язати… За що ти мене в'яжеш? – визвірився на голову Чіпка. Соцькі з вірьовкою до Чіпки… Запалали в його очі.
– Гетьте, люди добрі! – крикнув він, рукою одвівши вірьовку…- За що ти мене в'язати хочеш – я тебе питаю?.. – до голови.
– За те, що ти злодюга, розбишака!.. Нічної доби заліз у комору до пана, чоловіка прибив…
– Хто бачив?
– Усі кажуть.
– Хто всі?
– Усе село каже, що ти з Лушнею, та з Пацюком, та з Матнею… Вас тільки чотири на все село й є, що день у день п'єте, гуляєте та розбишакуєте…
– Що п'ємо та гуляємо, то так; а що ми розбишаки – брехня!
– А за що ж ви п'єте?
– А тобі яке діло?.. Он-бач: добра було повна хата, а тепер – одна пустка зосталася!..
– Та що з тобою балакати? В'яжіть його! В'яжіть та ведіть у волость, та в город, та в тюрму… там з тобою побалакають…
– Стережіться, люди добрі, лихої години! – Чіпка соцьким.- Не слухайте отого старого дурня… Я й так піду, коли треба. Він дума, як голова, то й велика цяця?!
Голова, міг би, очима його з'їв, та гляне – Чіпка як огонь…
– Накидайте на його арканом! – кричить голова, штовхаючи соцьких…- В'яжіть його, бугая дикого!..
– Ось ну-ну! – грізно глянувши та зложивши кулаки, каже Чіпка.- Ось попробуй… От тобі хрест – голова на в'язах не всидить! За що ти мене в'яжеш, га? Хто бачив, щоб я крав або вбив кого?.. Коли у волость треба, скажи… Я сам піду… Ти думаєш – страшна мені твоя волость? Куди ж пак!! Ходім… Зараз ходім!