Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний

– Піти лишень покурити,- мнучи тютюн у жмені й держачи у зубах люльку, каже він,- та подивитися на віз… чи добрі осі? Бо завтра справді гулянками, може, хліб перевезу…

Грицько пішов з хати. Христя сама. Вона аж плечима здвигнула.

– Що це справді зі мною сталося?! – сама себе запитала та трохи перегодя й затягла сумну та журливу пісню на всю хату… У голосі її почулися сльози, 184 журба; повивали вони хату й Христю; вона голосом виводила свій сум тяжкий, а рукою – нитку за ниткою.

У неділю, тільки що вийшли з церкви та пообідали, зараз Грицько запріг своїх пару биків, випрохав у сусіди ще пару та двома парами й поїхав до Чіпки.

Пуста городина, лихий тин, криві ворота, необмаза- _ на хата з побитими вікнами неприязно кинулись в вічі! у, й образили Грицькову хазяйливу натуру… Він з локо-у. ром і разом з жалем дивився на Чіпчине добро… " суе"

– Господи, боже! доживеться ж чоловік от до сьо- ' го?І А все – своя воля…

Грицько став коло хати. Двері були зачинені й защепнуті. Він подивився кругом хати, глянув на тік,- нігде нікого не видко, тільки стіжки чорніли у току. Грицько підійшов під вікно, заглянув у розбиту шибку. На полу лежало три чоловіки, спали; на лаві Чіпка – четвертий.! – Чіпко! Чіпко! -"гукнув Грицько.

– А хто там? – перший прокинувшись, питає Лушня.

– Збудіть мені, будь ласка. Чіпку.

– Нащо тобі? – пита, потягаючись, Лушня.

– Та я до його за хлібом приїхав. Лушня штовхнув ногою Чіпку.

– Чіпкої

– Чого?

– Чоловік за хлібом приїхав.

– Ага-а,- промовив Чіпка й хутко скочив на ноги.- Здоров, Грицьку!

– Здоров… То це ти так кочуєш?!

– Отак, як бач!

– Чому ж ти хоч вікон не повставляєш? Холоди находять.

– Доброго молодця кров гріє,- одмовив за Чіпку Лушня.

Чіпка вийшов у сіни одчинити двері. Лушня став будити товариство.

– Уставайте, братця, грошей лічити!

– Яких грошей?

– Чіпка продав хліб.

– Кому продав?

– Чупруненкові Грицькові… – А дорого?

– Не знаю.

Пацюк та Матня попідводились, терли спросоння очі, позіхали.

– Я, мабуть, не доспав,- каже Матня,- бо голова щось болить,- і знову ліг.

– Тим тебе й обдуло, як бокла,- докоряв Лу-шня.

На той час Чіпка увійшов у хату.

– Ходім, братця, поможемо чоловікові хліба набирати,- каже до товаришів.

– Ходімо. Чув, Якиме? Уставай та ходім! – гукнув Лушня.- Зате ввечері – он як погуляємо!!

Пацюк зараз послухав, а Матня підвівся, давай знову протирати очі та потягатись. А далі – й він, нехотя, устав; усі разом потягли до стогів.

Два подає, два на вози складає. Навантажили оби-, два вози, придавили рублем, ушнурували як слід, по" хазяйській. Поїхав Грицько.

– А за що продав. Чіпко? – питає Лушня.

– Ні за що.

– Як ні за що? – усі разом скрикнули.

– Так… подарував…

Товариство замовкло, посхиляло голови.

– Отуди к лихій годині! – сумно промовив пер ший Лушня.

– А жид, бач, купував – не продав,- й собі процідив сумно крізь зуби Пацюк.

– Бо жид! – гостро одрубав Чіпка.

– От тобі й раз! от і погуляємо… чортового батька!..- чухаючи потилицю, блеє Матня.- Краще б було мене не будити, хлопці… А то – тільки сон перервали…

– Жид – та давав по трояку од копи,- знову Луш-ия,- а це й свій чоловік, та на дурницю звик!.. Отаке!

– Таке, як бач! – коле Пацюк.

– А-а-а…-позіха, потягаючись, Матня:-І навіщо було будити?!

Чіпка зиркнув на товариство очима, поблід на виду…

– Ви на мене, братця, як бачу, гніваєтесь,- сам себе здержуючи, обізвався він до товаришів.- Так треба було… От вам і все! Жидюзі я не продав ні за які гроші, а товаришеві – так віддав… – А ми ж у тебе що,- каже Лушня, попустивши поводи серцеві…- Хіба вже ми й не товариші?.. Чому ж ти нам не віддав? Ми б самі його продали…

– Жидові?

– Та там би побачили – кому…

– Чоловік,- тягне Чіпка далі,- чесно поживе, добрим словом згадає… А жид – що?

– А тепло ж буде від того доброго слова? – щипав Пацюк.

– Тепло! – уже грізно одрубав Чіпка, а далі, нижче спускаючи голос, каже: – Я знаю, що моя праця не пропаде марно, а доведе її добрий чоловік до розуму…

– Отуди к лихій годині!.. Оце так!.. От тобі й погуляли! – одно бубонить Матня, присівши навколішки та взявшись руками за одутлі щоки.

– Не ждали ми. Чіпко, від тебе такого! – дошкуля Лушня.

– Якого?

– Такого, як ти зробив… Пропало добро!.. Усі поприсідали на току та, як хижі вовки, очима світили. Один Чіпка стояв, обпершись спиною об не-добратий стіг, та сумно позирав то на товаришів, то на цілі стіжки, то на шлях – чи не їде Грицько. Аж ось Грицько уже справився: приїхав удруге.

– Отак-то ти нас обвів, дядьку? – обізвавсь до його Лушня.

– Як?

– На дурницю, кажеш, хліб возиш?

– На дурницю? Гм… Дарованому коневі в зуби не дивляться…

– То ти нас хоч молотити візьми, по карбованцю од копи,- шуткує Пацюк.

Усі засміялися; Грицько й собі; один Чіпка мовчав…

– Годі, братця, не знать що торочити,- обернувся він до товариства: – нуте лишень чоловікові поможемо хліб добирати, бо час не стоїть!

– Нехай же сам і забира, коли поцінно купив,- каже з докором Лушня.

– Тимофію! – грізно глянувши, гукнув Чіпка.- Або до роботи, або з двору! Я прохати не стану…

Лушня зітхнув, а все-таки підвівся, поліз на стіг; другі, глядя на його, й собі прийнялись за діло… Одначе робота в руках не горіла, як спершу. Оже сяк-так понакладали вози, забендюгували, ушнурували. Повіз Грицько додому. Лушня пішов за ним слідом.

– Дядьку!

– Агов?..

– Ви вже нам хоч за поміч перекиньте що… Невже ж ми дурно працювали?.. аж спина болить.

– Що ж я вам перекину?

– Та хоч карбованців п'ять…

– А де ж ті п'ять карбованців – на смітнику знайдеш?

– А хліба хіба трохи? Адже кіп більше тридцятка буде…

Грицько мовчав.

– Ну, хоч три карбованці на нас трьох! Хай уже Чіпка подарував – його воля… І

– Добре… Нехай же, я утрете вернуся, то й привезу. Тільки прохатиму вас – помогти молотити.

– Молотити? – весело скрикнув Лушня.- Добре! Що там нам його молотити? Аби господь дав годину, то ми його учотирьох за день зоб'ємо!

– То я ще й могоричу поставлю,- домовляв Грицько.

– Добре, дядьку!.. Добре!

Грицько поїхав, Лушня вернувся до гурту веселий. З радощів він штовхнув Матню, котрий прослав під стіжком кілька снопів, ліг, укрився теж снопом та збирався вже заснути.

– Не штовхайся! тут і так бік болить за хлібом,- одмовив Матня.

– Не бійсь! не візьме лиха година, хіба, може, від горілки прогниє,- каже Пацюк.

– Од тії, що за хліб вип'ємо?

– Може й від тії! – вставив Лушня.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: