Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний

– По гамалику…

– Чого по гамалику?.. А в Побивавці? га, в Поби-ванці?.. Адже дав? Хати дав, грунти дав… Затялись в одну шкуру: давай, рощот! – і дав… Брат рідний дав а наш би то й ні?.. Еге! Якби ми не такі дурні… А то – сидимо собі мовчки, мов не про нас річ..". Рощот давай! в одно слово: рощот!

– Толкуй…

– Дурню, а не толкуй!

– Ти сам дурень… Залив очі та" сам не знаєш, що верзеш…

– Що ж я верзу?.. кажи: що? – сучиться п'яний.

– А то… що як почує хто та шепне туди… Ти знаєш, яка він сила?.. Буде ще!

– Що ж мені буде? Нічого не буде, бо правда! А ти все-таки дурень…

– Не дури лишень, бо щоб сам не здурів…

– А що, битимеш, може? Битимеш? Ну, бий!]

– Хай тебе лиха година поб'є без мене! Одчепись, І сатано!

– Ні, бий!.. Сякий-такий сину, бий!..

Та й підставляє лице. Супротивник осувається назад, наставивши, обидві руки, щоб, бува, з п'яних очей, не креснув зачепа… Люди збігаються з усіх боків, оступлять, дивляться – що далі буде.

– Бий, кажу!..- кричить перший та хвіть другого по пиці… Той – здачі. Зчепилася бійка… крик-ґвалт… Насилу розборонили люди та й ведуть знову в шинок "мирову пити", щоб справді не дійшло, бува, до тог о… Хто винуватий, хто правий? гаразд не знав ніхто… У кожного була думка, що добре б і рощот одібрати; був і острах т о г„о… "А як не дасть, та ще… не доведи боже, щоб гірше не вийшло!"

Одначе горілка взяла своє. Чим далі, то все більше й дужче виступала правда першого; а острах другого нехаяли, як легкодухого чоловіка. Зашуміло село, як на пригру бджоли: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились, змагались… І ходили до жида в шинок могоричу пити…

Минуло водохрестя. Час би за роботу братись… Та чи до роботи, коли день у день зберуться або в шинку, або й так де, та одно тільки й чути: рощот та й рощот… Піймали раз одного з Побиванки. Розпитують: чи дав двори? чи подарував хати?..- Дав, подарував!..

– Бач!..-в один голос: -значить наш турить! Коли ж так,- не діжде!.. На завтра, ще чуть стало сіріти, зібралися коло волості та взяли старшину з собою і пішли до пана у Красногорку. '-.і/' /,/'" – '{'

Прийшли; стали у дворі коло ґанку – повнісінький..' у., двір, нігде голки просунути; послали просити лакея, щоб сказав панові; обіщали навіть "на табак" лакеєві, коли швиденько панові скаже.

Василь Семенович ще спав і з ліжка почув щось за гомін, за топіт. Він подзвонив лакея, розпитав, що то. Той сказав. Наче хто голкою шпигонув вельможного пана,- так він прожогом скочив з ліжка; звелів подавати мерщій убрання; випив нахватку стакан чаю і, не глядя на те, що жінка, ламаючи руки, благала не виходити, вискоshy;зеш;чив з хати – червоний, сердитий…

Він догадався, що це недаром ціла піщанська громада присунула,- та думав своєю сміливістю зразу її осадити.

– Що вам треба, піщани? – сказав він, хоч грізно, але здержуючись. Піщани поздіймали шапки; кланяються.

– До вас, пане…

– Чого?

– За грішми, пане…

– За якими грішми? – скрикнув пан і глянув госі. ро на громаду.. – Що два роки Служили, пане…

– Дураки! Ви ж повинні були ці два роки служити…

Мовчать передні, кланяються.

– Як повинні? – обізвався хтось зсередини.- За плату ж, то й служили…

– За яку плату?.. Закон веліві

– Закон? – знову викрикує зсередини: – То ви самі настановили такий закон!..

– Хто там озивається? – питає пан.- Ану, виходь сюди, та побалакаємо…

– А чорта! давай гроші!

– Хто озивається, сякі-такі сини? – кричить уже на все горло пан.- Хто сміє бунтувати? – та й підскакує" до передніх.

– Ми не бунтуємо, пане,-кажуть, кланяючись, передні: – ми тільки прийшли просити плати…

– Якої плати? за що плати? Я вам дам!..- уже навсправжки лаявся пан… – Не цвікай!.. годі… не боїмося!..- знову зсередини.

– Хто там, сякі-такі?.. Давай мені того, хто озиває ться! давай зараз!.. Давай… а не то – я вас усіх у тюрму запру… на Сибір попру!

– Не дуже! не дуже! не скачи такі Ач, який прудкий! давай лиш гроші!

– Кажіть: хто там озивається?..- аж розлягається пан до передніх.

Передні мовчать: зступаються ближче один до одно-. го, кланяються…

– Ага? так ви не хочете бунтовщика видати? не хочете?.. Так ви бунтувати?.. га?.. Постійте ж, я вас побунтую! – кричить пан, розпалившись, і з криком біжить до себе в горниці.

Громада на хвилину стихла, а потім – немов набиралася духу – пройшов спершу глухий якийсь гомін; далі – дужчий, дужчий, поки не перейшов у викрик…

– Що він нас страхає? Дума – злякалися?.. Минуло те!.. Давай плату!.. плату давай!! рощот!!!

Крик, гук з усіх боків, на -увесь двір, довго ще не вгавав і долітав у горниці страшним, диким галасом. Ц 'СЦВасиль Семенович поблід, як крейда. Його розбирала, осада, злість; йому хотілось кричати, лаяти, бити,- ІД- '}•*' та страх брав своє… Він погнав його у горниці, а тепер ) (Не випускав надвір. Жінка Василя Семеновича ходила, мі 111 як 3 Фта знята. Од тривоги вони обоє мовчали; хо-V•АЛ'. 11 дили тільки з однії кімнати у другу та збоку нищеч 0. ком позирали у надвірні вікна, ніби таїли свій страх і одно перед одним…

Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора… Так і простояли ' на ногах. Тільки ніч погнала піщан додому…

Василя Семеновича і ніч не вдержала. Перегодя трохи після того, як пішли піщани, він звелів запрягати '•Г коні, виносити важкий сундук з своєї спочивальні – і вкупі з жінкою покотив у Гетьманське…

На другий день – чуть зоря – уже були на ногах справник, посередник Кривинський (що колись, за виборів, був справником), послали гінця у Котолупівку по станового Ларченка, щоб їхав мерщій у Піски:

"бунт!" Ларченка як хто по потилиці лигнув: він стояв, наче чмелений, і якось без тямку дивився вниз своїми косими очима… На помості вимальовували його думки розгніваного Василя Семеновича, котрий тупає на його, Ларченка, ногами за те, що "допустив" бунт у себе в стані… У голові станового думки каламутилися: то він прощався з котолупами, і здавалось йому, що вони хрестилися, як він виїжджав з їх містечка; то йому прийшов на думку той щасливий день, коли він раз на обіді вихваляв, як поет, Василя Семеновича віршами… Коні під'їхали під рундук: гаятись було ніколи. Ларченко ускочив в санчата та, тільки духу, попер у Піски.

У піщанській волості сидів уже посередник. Він приїхав зарані, звелів скликати громаду. Громада ще тільки сходилась. Незабаром цілі Піски збіглися. Хто иа громаду, а хто – на дивовижу.

Становий з посередником вийшли з волості; стали на громаду гримати, далі страхати, потім батькувати, а там – підскакувати та репетувати на все горло,- аж піна з рота летіла…

Громада собі гуде:

– Не застрахаєш!.. Рощот подай!.. Не скачи, коса собако!.. котолупе!..

Нічого не вдіяли ні становий, ні посередник – тільки дарма накричалися та з тим і поїхали.

А піщани слідом за ними послали у Красногорку Василя Деркача нишком довідатись: чи дома пан? що там чутно?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: