Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний

Деркач незабаром вернувся.

– Немає,- каже.- Учора звечора зібрався та з па-нією й поїхав… не сказав і куди.

– Еге… значить наша правда! Недаром перелякався…

– Глядіть же! Не попускай, братця, свого! – викрикували піщани, розходячись по домівках. На диво козакам, а на злість жида, рідко хто зайшов до його й у шинок.

Коли це на ранок – летить у Піски сам справник, летить стряпчий, летить становий. Сказано – ціле "временне отділеніє". Приїхав і посередник. А незабаром, слідом за ними, вступила москалів сила…

Громада збилася вкупу, як овечки під дощ та лиху годину. Ніхто – ні пари з уст. Тільки чутно важке зітхання та якийсь тихий гул… Москалі зайшли з боків – і кругом, як кільцем, обложили громаду.

Кривинський, як посередник, вийшов наперед громади та став допитуватись: чого вона бунтує? – Ми не бунтуємо, добродію… Ми свого просимо…

– Як свого?

– А так! за віщо ж ми два роки служили?.. дурно?? – хтось подає голос зсередини.

– Хто там кричить? давай сюди! – зіпонув Кри-винськйй.

Громада затовпилась; ще тісніше збилася в купу, стали один одного за пояси брати…

– Сюди його давай! Хто викрикує? – желіпає посередник.

Мовчить громада, анітелень! Кривинський не витерпів – лає…

– Не дуже лиш! не дуже! – знову хтось зсередини.

– Ну, тепер ваше діло, Іван Петрович! – обернувся Кривинський до справника.

– Розги! – зіпонув той на москалів в одмову посередникові.

Москалі кинулись до крайнього…

– Не давай! не давай, братця!.. за що нас бити? за віщо нас нівечити? ': • '•-"•.'• гд _1 ' • у

Громада стала напирати на москалів; москалі на громаду. Піднявся крик, ґвалт;'зчепилася бійка з мос- ' калями.„ Люди, зачувши таку колотнечу, біжать, як на пожежу дивитись. Чоловіки – аж до самих москалів; жінки на тини поспинались-з огородів… Дід

Улас, старий, не видержав натовпу – упав… Москалі підняли…

Чіпка побачив. Закипіло його серце, заболіла

Душа… Біга поміж козаками, метається на всі Йдки:

'" – Братця! – кричить: – не даймо глумитися над нами! Не даймо знущатися над дідом!.. Ходім, братця!.. Тимофію! Петре! Якиме! Збирайте громаду докупи! Не даймо, братця!.. т А ті, як побачили, що непереливки, та – тільки видно – через село…

Чіпка їх лає, батькує, молить, просить; кидається то в той бік, то в другий; то підскочить до москалів, то вертає до своїх. Побачив Грицька.

Ґ- Грицьку! братіку! Ти бачиш? кров безневинно

ілється… Діда Уласа ледве живого підняли на вітер… іе даймо!..

Грицько не одказав на це ні слова – та мерщій дід Чіпки, та в чужий огород, та й присів за лісою,..

Кинувся Чіпка до кріпаків… Тут його й схопили,-:- Я – вільний! – кричить Чіпка: – Я – козак! – А коли вільний та козак, то не бунтуй людей! – зіпонув справник.- Ложіть його! Довго борсався Чіпка… Ще довше його били… – Ні крикнув, ні застогнав! Устав – наче з хреста зня тий. Очі червоні, налилися кров'ю, горіли, як у звіра на виду – блідий-блідий, мов після тяжкої хвороби., Повів він страшними очима по всій громаді, глянуї хижо на панство, на москалів – і підтюпцем побіг до дому…

Обняло його зло нелюдське. Серце в його вило; ду ша палала… "Прокляті! каторжні! ні суда на вас, н права немає!.." – кричав він, качаючись по полу.Тілс боліло, як попечене… Він стискував зуби. "А вони?. вони?! Слова доброго… смітнини послідньої не стоять!. Прокляті душі!.. на вас трохи такої муки, трохи катор ги… Катувати вас, пекти, тупим ножем шматувати!.." Від болю він кусав собі нігті, пучки…

"А ти, дурню, водився з ними!.. повірив, що й вони люди?.. Волоцюги, п'яниці, а не люди! Вони тільки обпивали тебе та підбивали на все лихе… У них доброго на ніготь не було… Серце їх, як іродове, тільки й знало одно лихо… щоб другого підвести, а самому – навтікача; щоб чужими руками жар загрібати; сльозами та кров'ю других себе тішити… А потім стануть на увесь світ славити… вийдуть серед людей, посеред білого дня, скалитимуть зуби, будуть сміятися… Собаки!.. Сучка вас, а не мати породила!.. Замість серця змію положила, й трутою налила… Де тільки гхне ваш дух, там лихо та горе, кров та сльози… А ти їм повірив?! Ти?!!" – він заскреготав на всю хату зубами.

А це – як скоче та так без шапки прямо у шинок. Полилася горілка, як вода. Він дудлив її нахильці; випив з півкварти – і не чув, щоб хоч запекла або вдарила в голову… Як бризка, кинута на жарину, за-шкварчить і зникне, так ті ковтки горілки зразу вигоряли, вилітали парою…

Він кинув на стіл порожню посудину – побіг додому, поліз на піч. Голова заходила ходором; у виски гамселило, як обухом; свистіло та пищало у його в ушах… Він забувся, немов заснув… др Трицько, настоявшись у чужому городі та надивив-і /шись вдосталь на бійку кріпаків, трохи змерз та й поплівся додому.

– Важко парять бісових маштаків! – Суло його перше слово до Христі.

– Господи! там, мабуть, на той світ позабивали сердешних, бо крики такі доносились сюди, немов з мргили,- відказала Христя.

– Гак їм і треба, злодіям!,

– Скажи мені: за що ти на їх узлився так? Хіба вони й не люди?..

– Життя через них, проклятих, немає! – аж скрикнув Грицько.- Нічого у хазяйстві не вдержиш за ними… Так і держи все під запором, а то – як раз та два рознесуть!.. Чи давно я майстрував у сараї?..- Візьми, дурний, та й застроми два свердли за лату… Хто їх там візьме? – думаю. Коли сьогодні огляджуся,- аж і сліду не знать, де стриміли…

– Може ж то й не вони взяли?

– А хто ж? Кому більше взяти? Козак тобі візьме?.. Навіщо йому, коли він сам хазяїн?.. коли у його самого є? А тій голоті, панським недобиткам, що пропити, то пропити… Хіба воно для себе брало? – на пропій!.. Щоб воно подавилося…

– За що ж їм і випити, як не за твої свердла,- сміється Христя.- Свого нічого немає, все те панське…

– Та в їх ніколи й не буде нічого,- перебив Грицько: – все проп'ють! Вони у панів позвикали тільки красти та горілку пити, а не берегти хазяйського добра… А тут ще їм і землю й волю дають… На цеп їх, а не на волю!

Христі вже обридла лайка та кривда Грицькова. Вона не витерпіла.

– Який-бо ти, Грицьку, їй-богу! А якби тебе узяти в неволю?..

– Ну, то що? – витріщивсь на неї Грицько, ображений, чого вона заступається за таких злодіїв, що в його свердла покрали.- То крав би? га?.. Хай уже б мені руки тоді повикручували!

– Отже, не вір сам собі, Грицьку! Як щоденна лайка та докори: злодюга та п'янюга,- то всякого з пантелику зіб'є… Поневолі чоловік стане пити… А як ні за що, то й украде… Звісно, неволя! – журливо закінчила Христя.

– Яка їм неволя? яка неволя?.. Он, пити, бунтувати… то їм неволя?! За те ж їх і попарили сьогодні- От попарили!.. Чіпка, чула? як'прийнялись за них москалі, біжить до мене, блідий такий, труситься., "Братіку, Грицьку! Ходімо – оборонімо… Ходімо – не даймо!.." Цур тобі та пек! – думаю,- та від його.,1 Ускочив в Остапійчин огород, захилився за тин та ц дивлюся… А він ганя по вигону та скликає на обороч ну. Як же піймали його, як задали… буде пам'ятати довіку!.. Пішов, мов чмелений… Христя тільки зітхнула і нічого не сказала. Грицько викурив люльку коло печі і "узявся за шапку.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: