Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний

Тоді тільки люди трохи забули про Хруща, як жнива настали. Свої клопоти, праця, утома трохи заціпили язики людські.

Коли це – перед другою пречистою – ведуть Хруща у ланцюгах через Піски. Як зачули люди, то за малим не все село вибігло з хат, мов на ведмедя, дивитись. "Хрущ… Хрущ іде!.. Хруща… Хруща ведуть!.." – викрикують з усіх боків по селу. І біжить на Хруща дивитись старе й мале.

Повели Хруща у Гетьманське; засадили в тюрму за залізні штиби; давай випитувати та розпитувати. Піднялися знову спроси та перепроси… Зовсім загубила спокій Мотря: водять її то в город, то з города… А тут – друге лихо: Мотря почула – щось заворушилось під серцем…

Помітили люди – та як у дзвін задзвонили:

– Чи чули?..- питає молодиця другу, стрівши на улиці.- Заваготніла…

– Чула, серденько, чула… І скажіть: од такого!!

– Це вже, видно, не перед добром, моя матінко!.. Чи не кінець, бува, й віку швидко буде… Там: торік хвостата зоря світила, а це знов проява якась вирискалась…

– І я кажу: не перед добром таке на світі коїться! Та як підуть отак цокотати,- не переслухаєш. А під неділю або свято збереться де-небудь чоловіків купа, надійдуть жінки, парубки, дівчата – назбирається чимала юрба людей та й давай перетирати на зубах у сотий раз того чудного Хруща.

Аж ось – не знать звідкіль – узялась на селі чутка,, що він ні Хрущ, ні Притика, а прямісінько-таки Іван Вареник – кріпак пана Польського, що панував у Пісках.

Така чутка збила з пантелику судових і громаду. Що з ним робити? Як тепер його судити? Кинулись до пана,- пан одсахнувся: робіть, мов, з ним, що хочете, як знаєте… Тоді громада розв'язала діло. Як голили хлопців у москалі: "У рекрути його!.. лоб йому! лоб!.."-закричала громада. Поїхав голова у. Гетьманське, пішов, куди треба, одніс, що годилось,-? і "перевертня" прямо з тюрми повели до прийому. Заголивши лоб, перевернули його ще вчетверте – і став він з Вареника Хрущовим. Незабаром його кудись погнали,- та більше він ні вертався, ні озив&вся.

Оддали Остапа в москалі перед покровою. А так, перед лущенням, породила Мотря сина,- та ще й породила неабияк. Роди були тяжко трудні: потугувала ними Мотря два дні і дві ночі, не своїм голосом викрикуючи… Що вже не робила "довгоп'ята" баба-повитуха,- ніщо не помагало. Ледве Мотря на той світ не переставилась. Уже й не кричала й не стогнала – лежала мертвою колодою… Аж на третій день "господь її помилував": серед тихого плачу Орищиного почувся голосний дитячий крик…

– Єнерал!..- зрадівши, скрикнула "довгоп'ята баба".

Оришка підняла руку, перехрестилася… Мотря важко зітхнула – і розкрила сплющені очі… Хату обняла тиха одрада.

Як же почули люди про такі роди,- знову загомоніли. Пішло знов по селу шушукання, глум, таємні страхи… Дійшло до того, що ніхто вже Вареника не щитав і за чоловіка, а так-таки за самісінького куцого… Дехто помітив і невеличкі ріжки на голові в його, як стригли в прийомі. А Кирило Кнур – недалечкий сусіда – Христом-богом клявся, що як купались з Остапом укупі, то й хвостика бачив… Не при хаті згадуючи – куций та й годі!

А тут ще дитинка знайшлася, та ще при таких Іродах!!

– Щось воно таки непевне, моя матінко!..- цоко-уть жінки, похитуючи головами. І не одна й не дві нарошне забігали у хату до Мотрі-довідатись: чи немає на йому яких ознаків? Одна якось забачила на лівім колінці невеличку родимій.. "Оце ж воно й є!" – подумала та мерщій з хати.

– А що?? – стріва її кума.

– То ж воно, кумонько, саме!..-каже кума, перехрестившись.

Незабаром ціле село слебезувало про ту пляму. Усі в один голос: "чортеня" та й годі!

Прийшлось кумів брати,- ніхто не хоче. Що тут робити? Уже три дні як дитина нехрещена… Не дай боже якого случаю -і вмре, не уведене в закон!..

Кинулась Оришка по сусідах… Всяк дякує, сторониться… Ходить вона по хаті – сама не своя: світить сідим волосом, ломить сухі руки… Мотрі вже й не хвалиться: вона й без того ледве дише.

На той час лучились у селі перехожі москалі. Оришка до них: "Москалики-лебедики, охрестім дитя!" Купила москалям кварту горілки. Тоді один якось згодився. Москаль за кума, сама Оришка за куму.

Понесли до батюшки. А панотець і собі: "Як його такого виродка у хрест уводити?!"

"Боже мій!.. що його робити на світі?!" – плаче Оришка-та до попаді: "Матушка!.. я вам сього й того… я вам моток пряжі напряду,-умовте панотця!.."

Попадя зглянулась. Охрестив дитину батюшка: назвав Нечипором.

ІІІ

Дитячі літа

Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася за-мужньою вдовою..!

Не тільки її, а й її матір стару стали цуратися люди. Саме те місце, де вони жили, зробилося якимсь страшним,- стали його оббігати… Казали, що до Метрі кожної ночі змій у димар літає: якийсь захожий чоловік застав його у хаті та насилу з душею вирвався… Непевне місце! Бувало, уночі ніхто не пройде повз їх хату, не перехрестившись; а дітям – то й удень забороняли туди бігати…

Місцина справді стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебні, неогороджена, необкопа-на – так рівець невеличкий прокопаний та й годі… Іде скотина – нема перепону – через грядки так і чеше; собаки так і гніздяться-кубла повибивали… Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женився, то вона, мов, і бадьорилася; а як піднялась лиха година, що замча;, ла не тільки лад в хаті, а й самого Остапа,- то й хата осунулась… Стріха місцями повигнивала, покрівля де-где провалилася, вікна побиті: замість шибок – ганчірки світять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала… Пусткою аж воняє! І всередині не краще. Стіни чорні, аж цвіллю взялися од води, що дощі, поналивали крізь лиху оселю; черевата піч потріска-1 лась,-диміла, куріла; замість лав якісь кривоногі ослінчики-і сісти на них страшно; стіл-ходором ходить; піл-на п'ядь дошка од дошки: Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті про-! курити… Бідота несказанна, злидні невилазні!…

Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивилася й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стільки горя прийняли, стільки клопоту звідали… Вони б його давно кинули, якби було де притулитися. Та де його при недостачах, при убожестві?! Коли на роботу приймали Мотрю з опаскою…

Літом Мотря стає жати. У Пісках ніхто не приймав,- бо помітили, що в кого Мотря жне – уся нива закрутнями унизана. У сусідньому селі Байраках Мотря хліб заробляла – на жнива становилася.

Що за літо заробить Мотря, те за зиму й проживуть… коли ще й ставало! А було так, що ні дрібка солі, ні пилини борошна… Де вже думати про одежину!! Що, дівуючи, придбала Мотря, то все позношувала – саме ґноття та рам'я висіло… Як заробить конопель,- то й добре. Помочить їх, висушить, витіпа: костриця на топливо, волокно на прядиво. Напряде отак літ за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб'є – спідницю пошиє, юпку… У вибійчаному і в свято ходила. Другі у плахтах та запасках, голови шовковими платками їіовнв'язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці-не вилазила. Біленькою хусткою зав'яжеться та й шмарує… Ото буденне й празникове? А що старе, дра-не"- позшиває, позаштопує,- матері старе тіло прикриє або дитині – штанці, куцину… Нужда!! На зиму на всіх одна юпка була. Піде куди Мотря,- сиди, мати, з хлопчиком дома – і не рипайся! Піти треба матері,- сиди, Мотре… бо й чоботи одні!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: