I Копронiдос, не гаючись, зараз вибрався з квартири й перебрався в житло пiд другий монастир.
Отець Тарасiй задлявся трохи, але згадав про свої грошi й сорок за проценти й пiшов до Копронiдоса. Увiйшов вiн у його квартиру, вона стояла пусткою. Хазяйка, простенька, але багатенька мiщанка, мила шибки, а наймичка мила пiдлогу.
– А де ж Копронiдос? А де це дляється Копронiдос, що його нема вдома? – спитав вiн у хазяйки.
– Який Копронiдос пiшов та й десь дляється? – обiзвалась хазяйка.
– А той грек, купець, що тут живе? – гукнув отець Тарасiй.
– Не знаю, за такого й не чула. Жив тут грек, але вiн у мене записаний не Копронiдос, а Кiпра. Так вiн i в своєму пашпортi записаний. Та вiн i не купець, а крамар. Вiн наче й чернець, бо торгував святощами; та вiн ще й до того чи доктор, чи фершал, бо все лiчив од зубiв якимись краплями та афонським зiллям; продавав цi зiлля на точку, лiчив i од пропасницi. В мене була пропасниця, трясла мене так, що трохи душi не витрясла. А вiн написав щось на папiрцi по-турецькому чи по-грецькому. Я з'їла той папiрець натщесерце, i це лихо минулось. Тут до його приходили лiчитись i благороднi дами. Кажуть, давав їм якийсь елексир, чи що, i помагало. А крамничка в його i справдi є на Подолi, але невеличка. Вiн продає нюхальну табаку i простий тютюн, табатирки та усякий дрiб'язок, – сказала лепетлива мiщанка.
– Де ж вiн дiвся? – спитав отець Тарасiй.
– Казав, що виїжджає на Афонську гору. Ви отець Тарасiй? – спитала вона.
– Я, – сказав чернець.
– То це вам звелiв вiн передати коробочку: там у коробочцi якiсь свяченi камiнцi з Єрусалима та ладанка з Афонської гори, – сказала мiщанка й швидесенько винесла з своєї кiмнати коробочку й пляшечку з водою.
– А це й свята вода з Йордану, i цю пляшечку вiн звелiв передати вам, – сказала вона й подала Тарасiєвi коробочку й пляшечку.
"Нещадимо глузує ота афонська шельма… Ну й глум! Але що з воза впало, те пропало!" – мигнула думка в отця Тарасiя. Вiн гуркнув дверима так, що аж вiкна задзвенiли, вийшов на вулицю, брязнув пляшкою об мостову й кинув через паркан у двiр, у бур'ян, що рiс у дворi, коробочку з камiнцями.
"Ну, маєш ти щастя, що втiк! Я тобi скрутив би в'язи! Пам'ятав би ти отця Тарасiя. Вбив би, як собаку хоч би й сам на Сибiр пiшов".