Пiсля чаю та пуншiв Мелетiя застелила стiл скатертиною, принесла двi тарiлки пирогiв, поставила тарiлки з шинкою, ковбасами, оселедцями, iкрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столi пляшки з горiлкою, наливкою та винами. Копронiдос налив ченцям по чарцi горiлки. Ченцi з смаком випили разом, неначе москалi бахнули з рушниць по командi.
– Прошу, святi отцi, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пирiжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризцi їдять i м'ясо. А як у нас їдять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, – сказав Копронiдос, щоб надати смiливостi братiї.
– Який тут rpix! – сказав отець Тарасiй i кинувся на ковбаси. – "Не входяче в уста поганить чоловiка, а виходяче з уст".
– Та воно-то так! Нiгде правди дiти, – обiзвався отець Палладiй i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго пiснюкав у монастирi. Отець Iсакiй та Єремiя, одначе, крiпились i закушували горiлку пирогами з рибою. Єремiя тiльки поглядав скоса на ковбаси. Пiсля закуски Мелетiя принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а пiсля коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрiн до його мов на великдень. Отець Тарасiй не ждав навiть, поки його попросить хазяїн, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладiй одкраяв i coбi добрий шматок. Iсакiй та Єремiя аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.
Iсакiй понурився i аж здихнув важко.
– Отче Iсакiю? – обiзвався Тарасiй. – Поки ти зiтхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщiй виделку та їж! – сказав вiн геть-то нецеремонно. Отець Iсакiй i справдi побачив, що Тарасiй не жартує. Вiн ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагрiб пiвтарiлки начинки.
– Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозi, а в дорозi i чорноризцевi можна їсти, що бог пошле, – сказав Iсакiй, щоб заспокоїти своє сумлiння.
– Отче Єремiє! Розрiшайте-бо! В грецьких монастирях розрiшають собi м'ясо, i це не вважається за грiх, – благав Копронiдос.
Отець Єремiя кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося.
– Та вже прочитаєш дома правило в молитвах ввечерi, то бог простить. Ми ж не в монастирi, а в гостях i в дорозi; "грiх у мiх, а спасiння в торбу!"- заспокоював отець Тарасiй.
Отець Єремiя таки не втерпiв: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагрiб начинки й почав уплiтати на весь рот. В хатi стало тихо, тiльки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадобнi роти.
– От так святi чорноризцi! Грiшний мир гудимо та судимо, а порося уплiтаємо на всi заставки та горiлочку попиваємо, – смiявся отець Тарасiй. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазяїн не зоглядiвся. Пiсля поросяти пiшла чарка за чаркою. Копронiдос наливав чарки наперемiнку то вином, то наливкою, то горiлкою. Ченцi не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на нiч монастирської брами.
– Де ж раба божа Мелетiя? – спитав Тарасiй, одкинувши голову на спинку стiльця й одсапуючи, неначе пiсля працi. Йому заманулось подивитись на чорнi густi брови та карi очi тiєї раби божої. Копронiдос покликав Мелетiю. Вона сiла проти Тарасiя, промовила кiлька слiв, а потiм замовкла й тiльки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасiй витрiщав на неї очi й осмiхався, показуючи широкi зуби, неначе лопатнi. Посидiвши трохи, Мелетiя встала й вийшла, хитаючись на ходi, як годована качка.
"Ну, цей чорноризець ласий i до поросятини, i до чорних брiв…" – подумав Копронiдос i намотав собi на вус.
– Ой, час у монастир! – аж гукнув на всю свiтлицю отець Палладiй. – Швидко замкнуть браму.
I вiн обперся лiктем об локiтник канапи й насилу пiдвiв своє важке сите тiло. Ченцi наче по командi пiдвелися з мiсцiв, перехрестились до образiв, подякували хазяїновi та хазяйцi, накинули на голови клобуки, забряжчали чотками й хапком вийшли на вулицю. Копронiдос ухопив шапку й вибiг випроводжати їх. Вiн боявся, що ченцi не потраплять до брами, часом зiб'ються з дороги й заблудять.
Прийшли до монастиря, до брами в дзвiницi. Треба було виходити на високi сходи.
– Що це таке? Виходили з монастиря – сходи були як сходи, а теперечки стоїть неначе якась гора! – мимрив Палладiй. – Як я вийду на цю гору?
– Ой, спаси нас, господи, i помилуй! Не вийду й я: такi великi схiдцi! – сказав Iсакiй i без сорому сiв на сходах.
– Ой господи, спаси нас, грiшних! Не вилiзу й я! – сказав Єремiя i, ступивши на сходи, спiткнувся та й сiв.
Отець Тарасiй якось вилiз сам на сходи. Копронiдос повиводив попiд руки на сходи ченцiв.
– Як же ми тепер посходимо наниз звiдсiль? Ще порозкочуємось, як онуки, по сходах, – бiдкався отець Палладiй.
Не встиг вiн цього промовить, як Єремiя вже спiткнувся на крутих сходах.
– Ого! Отець карлюка вже внизу! Хоч маленький, але спiшненький, – обiзвався Тарасiй.
Копронiдос мусив брати кожного ченця пiд плечi й позводив їх з сходiв, а потiм повiв по алеї, як поводатар водить слiпих старцiв.
– Як часом заманеться вам, чеснi отцi, печених єгипетських м'ясiв та "говяд" або чого питного, то я вам носитиму в келiї; прикрию чим-небудь та й принесу в хустцi, – сказав Копронiдос.
– Менi печене порося на вечерi! – сказав Палладiй.
– А менi питного чого… знаєте… спирту, рому, – обiзвався Iсакiй.
– Добре, добре! Моя Мелетiя спече i порося, i iндика, i чого схочете, тiльки давайте грошi, – сказав Копронiдос.
– Добрий ви i богобоящий чоловiк, i до монастиря ревнивий, – сказав отець Палладiй.
394
– Спаси вас, господи, i помилуй за добре дiло! – обiзвався Iсакiй.
– I не введи нас в iскушення! – молився отець Єремiя i хотiв перехреститись, але рука його не слухалась i не достала до чола.
– Ой господи! Спаси i помилуй нас, грiшних! Дивнi дiла твої, господи! В головi грають музики, гудуть цимбали та неначе б'ють у бубни, – мимрив отець Iсакiй.
Отець Тарасiй, коливаючись на ногах, збився з дороги, звернув з алеї на траву. На травi покотом спали прочани, чоловiки й баби. Тарасiй, одбившись од поводатара, потрапив на сонних бабiв та молодиць.
– Дивнi дiла твої, господи! Чи я в монастирi, чи на полi бранi ходжу по трупах убiєнних? – метикував отець Тарасiй i наступив на сонну бабу. Баба прокинулась i ойкнула з переляку. Тарасiй опам'ятався й повернув цабе на алею. Копронiдос порозводив чорноризцiв по опрiчних келiях i вертався додому.
– Заплутались трошки коропи в моїй мережi: час приступати до дiла. Заплатять ченцi менi i за поросята, i за iндики, i за ром, i за пуншi… Заплатять щедро, – промовив нишком Копронiдос, почуваючи пахощi чернечих тисячок.
Другого дня Копронiдос послав на базар Мелетiю, звелiв їй купити порося та годованого iндика, а сам побiг у магазин i купив два покрiвцi на аналої. Перед пiзньою службою божою вiн прийшов до церкви заздалегiдь i, викликавши через послушника отця Палладiя, подав йому чудовi парчевi покрiвцi з бiлим полем, з чудовими дрiбненькими квiтками. I ченцi, i послушники позбiгались, щоб подивитись на щедрий дар богобоящого купця.
А пiсля вечернi, того ж таки дня, Копронiдос знов з'явився на монастирськiй алеї. Вiн нiс у руках уже iнший дарунок, зав'язаний у червону велику хустку: печене порося з начинкою для отця Палладiя та печеного iндика для отця Тарасiя. Другого дня знов заманячила на монастирськiй алеї чорна Копронiдосова борода. Вiн знов нiс у руках здоровий узел.
Через зав'язанi кiнцi хустки виглядала синя шовкова матерiя з золотими дрiбними квiточками. Тiєю матерiєю були прикритi здоровi сулiї з горiлкою та пляшки з ромом та з наливкою: то був дар Копронiдоса для отця Iсакiя та Єремiї, прилюбних до горiлки. Копронiдос став потайним чернечим агентом для приставки пляшок з усяким добром для чорноризцiв…
– Та й благочесний же та щедрий на жертви оцей купець-грек! – розмовляли помiж себе послушники та бiднiшi iєромонахи. – Усiм серцем прилип до нашого, а не до iншого монастиря: трохи не що божого дня носить жертви в монастир; наче наш монастир прилюбив його до себе, як прилюблюють чарами дiвчата парубкiв.