Але… ченцi не знали, звiдкiль iшла та прилюбнiсть.
IV
Минуло доволi часу. Копронiдос став близьким чоловiком, навiть пристелем ченцiв. Вiн усе давав на монастир, як кажуть, для людського ока, дрiбнi жертви: то ладан, то смирну, то оливу; купив невеличку лампаду й почепив перед одним образом. Ченцi запрошували Копронiдоса до себе на чай та на закуску й побратались з ним. Копронiдос запрошував ченцiв до себе й ставив для їх багатенькi опрiчнi трапези: i для "ядущих говяда, i для не ядущих".
Раз Копродонiс запросив до себе самого отця Палладiя. За чаєм вiн почав з ним таку розмову:
– Знаєте що, отче Палладiю! От чорноризцi мають покладнi грошi й держать їх дурнiсiнько пiд спудом, в скринях. Грошi дурно лежать, дармують i не дають нiякої користi, нi навiть процентiв. Це дiло не практичне: треба робити так, щоб грошi плодили грошi.
– Воно й справдi так… – обiзвався Палладiй. – Але де ж нам, чорноризцям, вести мирськi грошовi справи? Ми в монастирi, а не в мирi…
– То давайте грошi на позичку купцям! Грошi вернуться додому, ще й принесуть у скриню проценти. Хто має корови, той має молоко й телята; а у вас нiби корови недiйнi, ялiвки, без молока й без телят… – сказав Копронiдос.
– Гм… це правду ви кажете… непогане дiло… – муркнув отець Палладiй i задумався.
– А скiльки процентiв дали б купцi, примiром? – спитав отець Палладiй.
– Дали б сорок або принаймнi тридцять на сто, а може, й бiльше, – сказав Копронiдос, – це, бачте, залежиться од умови та й од купця.
– Непогане дiло. Треба б собi i мебiль шовком оббить… i перськi килими новi купити… бо почуваю, що в повiтрi висить вже архiмандрича митра над моєю головою… Та й дочкам треба б послати трохи, бо вони сiм'янистi обидвi i в їх дiтей купа. Та треба грошей на наливки… та на вина… на вiтання значних гостей, не таких, як Iсакiй швець чи кравець… – сказав отець Палладiй, i спокуса заворушилась в його головi.
– Авжеж! Як пiдете вгору високо, то й грошi повиннi йти вгору.
– А чи знайдуться ж такi купцi, багатi, чеснi й певнi позичники? Чи можна їм йняти вiри? Грошi – ласа рiч, а мир любить грошi. Люди люблять позичать i не люблять оддавать, – сказав отець Палладiй.
– Знайдуться певнi й благонадiйнi позичники. От хоч би й я! I я ладен платить вам тридцять п'ять процентiв на рiк! Дам вам вексель, завiрю його в нотарiуса. А коли хочете, запишу в заставу для забезпечностi й свiй магазин. Банк не дасть вам таких процентiв, – сказав Копронiдос, – спробуйте на рiк, а не сподобається вам, я верну вам капiтал з процентами. А грошi вам здадуться. Дасть бог, швидко будете архiмандритом… а потiм i архiєреєм…
Отець Палладiй довго думав та мiркував, гладячи розкiшну бороду. Перспектива архiмандричної обстави: дорога мебiль, перськi килими, шовковi та оксамитовi ряси, золотi дорогi митри, обсипанi дорогими дiамантами, – все це дуже надило й манило його. Вiн любив блиск, розкiш i жадав багатої, естетичної церковно-аристократичної обстави.
"За три тисячi в один рiк матиму процентiв бiльше тисячi карбованцiв… Гм… Дадуть архiмандричу митру, то справдi здадуться… справлю дорогу митру з золотим полем, звелю обсипати дорогими дiамантами; хрестик зверху на митрi треба б зробити з брильянтiв. Справлю таку митру, якої нема й в архiєреїв. Я люблю, як митра сяє… та ще як вдарить сонце в вiкно, то блиск по митрi аж переливається, аж бiгає смугами, а найбiльше тодi, як архiмандрити хрестяться та кланяються… Тим-то, мабуть, вони так часто й кланяються… Та й посох треба позолотить, а змiя зверху варто б для шику обсипати брильянтами… Гм… на це треба багато грошей… В мене будуть у гостях професори й архiмандрити… Та й сам швидко буду архiєреєм… Знов треба буде багацько грошей, бо жалування мале – не покрiпишся".
Блискуча мрiя блискавкою мигнула в головi отця Палладiя й розворушила його честолюбнiсть i потяг до слави, до блиску. Отець Палладiй раптом перестав гладити свою густу бороду й легенько вдарив долонею по столi. Повна рука з повними, наче налитими пальцями, нiби прилипла до стола.
– Добре! Згода! – сказав вiн твердим голосом. – За п'ятдесят процентiв на рiк! – Скiльки? – спитав Копронiдос, i його чорнi очi засвiтились, заблискали, неначе в кота, що налагодився кинутись на мишу i знає, що миша вже не втече од його лапок та пазурiв.
– Три тисячi! – сказав отець Палладiй i подав руку Копронiдосовi.
Копронiдос ляснув його по долонi i велiв Мелетiї принести пляшку вина. Запили могорич. Написали вексель. Ввечерi в своїй келiї отець Палладiй вийняв з-пiд спуду грошi й оддав їх Копронiдосовi. Копронiдос неначе на крилах вилетiв з келiї. Здоровий осятер заплутався в його афонську мережу.
Другого дня Копронiдос прийшов на вечерню. Вiн став перед чудовним образом, пiдвiв очi вгору до неба й усе думав та гадав, розкидаючи думки, на котрого б чорноризця тепер закинути мережу: чи на Єремiю, чи на Iсакiя, в котрих вiн примiтив великий потяг та прилюбнiсть до чарки. 3 котрим-то буде легша й кориснiша справа.? Хто з їх скупiший? I в Єремiї ряса на спинi порудiла, i в Iсакiя спина руда, неначе налатана рудою латкою. I в Єремiї хустка до носа свiтиться наскрiзь, як решето, i в Iсакiя хустка до носа неначе прострелена кулями: бо як сякає носа, то часом гострий нiс потрапляє в дiрочку й стирчить з хусточки, неначе сякає дзьоба чорногуз. В отця Iсакiя намiтка на клобуцi така гарна, як стара запаска, котрою молодицi виносять попiл на смiтник… Але i в отця Єремiї тiльки трошки краща. I в Єремiї рясно латок на пiдряснику, i в Iсакiя такi самi взорцi, рясненько розкиданi по кафтанi… I в Iсакiя чоботи на носках роззявили рота, неначе просять їсти, i в Єремiї з носка часом висовується онуча, неначе чобiт висолопив язика.
Пiдвiвши очi вгору, Копронiдос думкою лiчив латки на обох чорноризцях i налiчив їх на отцевi Iсакiєвi бiльше.
"Еге! Вiн скупiший… Треба ловити отця Єремiю, засiдать на засiдки на його, бо, певно, його легше буде впiймати", – постановив собi Копронiдос i пiсля вечерi зайшов на чай до Єремiї.
– Господи Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас! – промовив пiд дверима Копронiдос тихим i трохи плаксивим голосом, неначе прохач-старець, що просить хлiба. Вiн постукав помаленьку в дверi.
– Амiнь! – обiзвався з-за самовара отець Єремiя. "Несе нечистий купця, та ще й на чай. А вiн п'є чай унакладку, а не вприкуску; пiде чотири грудки сахару, а може, й бiльш… бо часом п'є по три стакани чаю", – подумав Єремiя, одначе вiн швиденько пiдвiвся, й запросив купця до кiмнати, й привiтався з ним. Сiли за стiл, випили по одному стакановi чаю. Копронiдос подякував i не схотiв другого стакана. Єремiя осмiхнувся й повеселiшав. Копронiдос витяг з кишенi пляшку рому й поставив на столi. Єремiя став зовсiм веселий i ласкавий. Вiн нахилив голову близенько до пляшки й вирячив низькi очi на квиток. Двi пасмi тоненьких кiсок звiсились униз i коливались, злiпленi докупи, неначе їх кiт позасмоктував.
– А я до вас маю маленьке-маленьке дiльце… – сказав Копронiдос.
– Яке дiльце? – спитав Єремiя й одкинув голову назад, i вирiвнявся на стiльцi.
– У вас, чорноризцiв, грошi валяються в скринях без усякої користi, вибачайте, як черепки на смiтнику. Чом пак ви не оддаєте їх на проценти? Чом би вам не позичити будлi-якому купцевi, от хоч би й менi? Я вам заплачу великий процент, бо купцям треба не покладного, а летючого капiталу, щоб обертався швидко, як обертається земля кругом сонця.
– У мене нема грошей. Хто вам сказав, що в мене є грошi? – перебив його Єремiя i вп'явся сердитими маленькими очима в лице Копронiдосовi, мов роздратований ужака.
Копронiдос погладив бороду й хитро, хитро й смиренно наче заглядав в очi Єремiєвi.
– Менi нiхто не казав, що в вас є грошi, але я побував у багатьох монастирях…
– В мене нема грошей! – стиснув тоненьким голосом Єремiя.
– Я дав би великий процент. Я купець, вiдомий у Києвi, маю магазин… дам вам вексель, запишу вам у заставу свiй магазин. От i отець Палладiй позичив менi грошi за тридцять п'ять процентiв. Я дам вам п'ятдесят.